Попик Сергій Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Попик Сергій Дмитрович
Народився 6 серпня 1970(1970-08-06) (53 роки)
Шишківці, Борщівський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність Дипломат
Alma mater Чернівецький університет, Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Посада Керівник Національного агентства з акредитації України (НААУ)
Термін з травня 2020 р.

Сергі́й Дми́трович По́пик (нар. 6 серпня 1970, с. Шишківці, Борщівський район, Тернопільська область) — український дипломат. Керівник Національного агентства з акредитації України (НААУ).

Радник Прем'єр-міністра України з міжнародних питань (2016-2019 рр.). Член Наглядової ради Нафтогаз України (2017-2019 рр.). Член Наглядової ради UkraineInvest (2018-2019 рр.). Доцент, кандидат історичних наук (1996).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 6 серпня 1970 року в селі Шишківці Борщівський район на Тернопільщині. Закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (1992) та Дипломатичну академію України при Міністерстві закордонних справ України (2001). Стажувався в Інституті історії Віденського університету (1993) та в Австрійському Інституті Східної та Південно-Східної Європи (1994).

У 1996—1999 рр. — заступник начальника, начальник управління національностей, міґрації та міжнародних зв'язків Чернівецької ОДА.

У 2001—2005 рр. — віце-консул Генерального консульства України в Сучаві (Румунія).

У 2005—2008 рр. — працював першим секретарем, радником, начальником відділу в Центральному апараті МЗС України.

У 2008—2012 рр. — радник в Посольстві України в Литовській Республіці.

У 2011 р. — Тимчасовий повірений у справах України в Литовській Республіці.[1]

У 2012—2013 рр. — заступник директора Третього територіального департаменту — начальник Управління країн Центральної та Північної Європи МЗС України.

У 2013—2014 рр. — заступник керівника Головного управління з питань зовнішньополітичних та інтеграційних процесів — керівник управління світових інтеграційних процесів Адміністрації Президента України. Член Комісії з питань партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору.[2]

У 2015—2016 рр. — заступник директора Першого європейського департаменту, начальник першого західноєвропейського відділу Міністерства закордонних справ України.

У 2016—2019 рр. — радник Прем'єр-міністра України з міжнародних питань.

У 2017—2019 рр. — член Наглядової ради Нафтогаз України.

У 2018—2019 рр. — член наглядової ради UkraineInvest.

З травня 2020 р. — керівник Національного агентства з акредитації України (НААУ).

У 2012—2017 рр. — доцент кафедри дипломатичної та консульської служби Дипломатичної академії України при МЗС України. Викладав курс «Практична дипломатія». Сфера наукових інтересів: політико-партійні та етнонаціональні процеси в країнах Східної та Південно-Східної Європи.

Кандидат у народні депутати від партії «Українська Стратегія Гройсмана» на парламентських виборах 2019 року, № 23 у списку. Безпартійний.[3]

Дипломатичний ранг[ред. | ред. код]

  • Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу.[4]

Доробок[ред. | ред. код]

  • «Українці в Австрії. Австрійська політика в українському питанні у роки Великої війни 1914-18 рр.» (1999)
  • «Українці в Австрії 1914—1918 рр. Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни» (2009 р.)[5]

Член авторського колективу монографічних досліджень:

  • «Політична історія України XX століття. Т. 5: Українці за межами УРСР (1918—1940)» (2003 р.),
  • «Українці та українська ідентичність у сучасному світі» (2005 р.),
  • Навчальний посібник «Україна в міжнародних організаціях» (2009 р.).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Балтія-Друк» представлятиме Україну на Вільнюському книжковому ярмарку. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 7 травня 2016.
  2. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 6/2014 Про внесення змін до Указів Президента України від 18 листопада 2010 року № 1039 та від 3 березня 2011 року № 266
  3. Центральна виборча комісія
  4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №436/2018 Про присвоєння дипломатичних рангів
  5. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]