Нафтогаз України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
НАК «Нафтогаз України»
Штаб-квартира 01001, Україна, Київ, вул. Б. Хмельницького 6
Ключові особи Коболєв Андрій Володимирович
Галузь нафтогазова промисловість
Продукція Нафта, газ, та їхнє транспортування
Дочірні компанії Укртрансгаз, Укрнафтогазкомплект, ВЗП Нафтогаз, Науканафтогаз, Газ-тепло, ЛІКВО
Сайт www.naftogaz.com
ГТС України

Національна акціонерна компанія «Нафтога́з Украї́ни» — найбільша компанія України. Провідне підприємство паливно-енергетичного комплексу країни.

НАК «Нафтогаз України» — вертикально-інтегрована нафтогазова компанія, що здійснює повний цикл операцій з розвідки та розробки родовищ, експлуатаційного та розвідувального буріння, транспортування та зберігання нафти і газу, постачання природного і скрапленого газу споживачам. Понад 97% нафти і газу в Україні видобувається підприємствами Компанії.

«Нафтогаз України» здійснює переробку газу, нафти та конденсату на п'яти газопереробних заводах (ГПЗ), що входять до складу Компанії, виробляючи на них скраплений газ, моторні палива та інші типи нафтопродуктів. Компанія має фірмову мережу автозаправних станцій.

Історія[ред.ред. код]

Промисловий видобуток нафти почався в XVIII столітті. У 1909 на Прикарпатті видобуток нафти склав 2 млн тонн. Газова промисловість паливної промисловості України бере свій початок з введення в експлуатацію Дашавське газове родовище та побудови першого газопроводу Дашава-Стрий в 1924. Інтенсивному розвитку послужило наступні відкриття родовищ нафти і газу на території сучасних нафтогазоносних областях Дніпровсько-Донецької, Карпатської і Причорноморсько-Кримської.

Максимального рівня видобутку нафти Україна досягла в 1972 - 14,4 млн тонн (разом з газовим конденсатом), а природного газу в 1975 у - 68.7 млрд м³. У 1945 почалися перші експортні поставки природного газу з території України в Польщу, з 1967 - в Чехословаччину, пізніше - в Австрію. Нафтовий транзит з України почався в 1962 (у Чехословаччину).

У 1990-ті єдиний газопровід з Росії в Західну Європу пролягав через територію України. Компанія «Нафтогаз України», що здійснювала транзит російського газу через українську територію, накопичила значну заборгованість перед «Газпромом». Для того, щоб позбутися від транзитної залежності від України, був здійснений проект будівництва газопроводу Ямал - Європа в обхід України - через Білорусію і Польщу. Наприкінці 1999 він був відкритий.

У 2000 у пішов у відставку уряд Віктора Ющенка, Україна розплатилася з боргами, а Росія отримала важіль для тиску на Україну. Після запуску першої гілки газопроводу Ямал - Європа газові війни між Росією і Україною припинилися. У 1999-2001 Україна поставила Росії в рахунок боргів за природний газ стратегічні бомбардувальники Ту-160 і крилаті ракети Х-55, що залишилися після розділу радянського військового арсеналу. За цей Україну було погашено 285 млн $ з боргу в 1 млрд за поставлений російський газ.

У 2006 у «Нафтогаз» віддав права на продаж газу на території України компанії РосУкрЕнерго [1]

У 2013 у між «Нафтогазом» і «Туркменгазом» був укладений меморандум про поновлення поставок туркменського газу в Україну і держави Европи.[2]

Івченко і Тимошенко (2005-2006)[ред.ред. код]

У 2005-2006 пост голови правління НАК займав Олексій Івченко, голова Конгресу українських націоналістів. Івченко був призначений на цей пост парламентом - за поданням президента України Віктора Ющенка; Ющенко залишив Івченко на цій посаді навіть після обрання останнього в Верховну Раду в 2006.

4 березня 2005 Івченко змінив на чолі «Нафтогазу» міністра палива та енергетики України Юрія Бойко. Бойко офіційно був відправлений у відставку за те, що підписав невигідний для України контракт на поставку туркменського газу (див. Зовнішня політика України). Віктор Ющенко сам спробував умовити президента Туркменії Сапармурата Ніязова знизити ціну, але зазнав невдачі.

Івченко в минулому працював в компанії «Інтергаз», підконтрольної Ігорю Бакаю, ця компанія стала монополістом у торгівлі і транспортуванню газу, після відходу (у 1997) з ринку компанії «ЄЕСУ» Юлії Тимошенко. Однак, Івченко, звичайно ж, не був «людиною Бакая, що входив в найближче оточення президента Кучми».

28 березня 2005 керівник «Нафтогазу України» Олексій Івченко, в ході свого першого візиту в Москву, запропонував голові правління «Газпрому» Олексію Міллеру (ймовірно, за погодженням з президентом Ющенко[джерело не вказано 178 днів]):

  • Прибрати посередників у торгівлі газом між Україною та Росією, і ділити порівну «доходи, одержувані від транзиту туркменського газу на Україну посередницькими фірмами» (йшлося про швейцарської компанії «RosUkrEnergo AG»);
  • Крім того, «Нафтогаз» запропонував підвищити транзитний тариф для російського газу, що транспортується через Україну до Європи, до ринкового рівня; і оформити договори, за якими Росія оплачувала б «транзит свого газу до Європи» не «бартерними газом», а грошима.

«Газпром» погодився, за умови переходу на «комерційні ціни на російський і туркменський газ». Але вже через день проти такої схеми виступила прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко, яка заявила, що без «бартерного газу» країні буде важко забезпечити низьку ціну на газ «для населення та комунально-побутового сектора» (на Україні підприємства ЖКГ і населення отримують газ, який є власністю держави: або «бартерний газ», або газ, який видобувається на Україні і тому є більш дешевим; промисловість же отримує дорогий імпортний російський і туркменський газ). Перехід на грошові розрахунки збільшував прибуток «Нафтогазу»; але зникнення «недорогого бартерного газу» - вело до підвищення «плати за опалення і газ для населення»; крім того, була небезпека подорожчання і «російського газу для промисловості». Юлія Тимошенко ж (у тому числі, виходячи зі своїх обіцянок виборцям) дотримувалася політики «стабільних і посильних тарифів для населення».

У грудні 2005 (при уряді Єханурова) саме на березневі пропозиції Олексія Івченка «Газпром» буде посилатися, пропонуючи припинити бартерні угоди і перейти на «ринкові форми взаємовідносин».

Ющенко і Міллер[ред.ред. код]

Івченка на посаді керівника «Нафтогазу» належало вирішити два завдання, які потенційно могли погіршити відносини України з Росією:

  • Припинити реверсивний рух російської нафти по нафтопроводу Одеса - Броди в Одесу - на думку нових українських властей, нафтопровід повинен прокачувати казахську нафту в напрямку з Одеси в Броди, де нафтопровід з'єднується з трубопроводом «Дружба» (цього протягом 2005 так і не було зроблено у зв'язку з відсутністю достатніх обсягів нафти для перекачування в Європу);
  • Істотно змінити умови діяльності російсько-українського газотранспортного консорціуму - або ліквідувати його.

Домовленості між «Газпромом» і «Нафтогазом» про створення Міжнародного консорціуму по створенню та розвитку газотранспортної системи України, який повинен був стати оператором поставок російського і середньоазіатського газу до Європи територією України, були досягнуті при Леоніді Кучмі, влітку 2004, напередодні президентських виборів на Україні. Однак з обранням Віктора Ющенка президентом нові влади України визнали недоцільним передачу у власність російської компанії частки магістральних газопроводів країни.

26 квітня 2005 Віктор Ющенко особисто провів багатогодинні переговори з головою правління «Газпрому» Олексієм Міллером. Зокрема, сторони фактично визнали, що у проекту газотранспортного консорціуму немає майбутнього, оскільки питання про передачу всієї своєї газотранспортної системи в консорціум Україна була не готова обговорювати, а «Газпром» не був згоден вкладати кошти у здійснення тієї частини проекту, яка була вигідна лише Україна (будівництво нового газопроводу Богородчани-Ужгород). Крім того, потенційні зарубіжні партнери - німецька Ruhrgas, польська PNG & G і французька Gas de France - також не проявили особливого бажання брати участь у консорціумі.

Зі свого боку, «Газпром» відкинув спроби України вирішити питання про постачання туркменського газу після 2006 (коли закінчиться україно-туркменська угода) на підставі власного контракту з Туркменією та будівництва транскаспійського газопроводу. Російська сторона заявила, що запасів газу в Туркменії в кращому випадку вистачить лише для російського контракту. Сторони погодилися, що «РосУкрЕнерго» залишиться оператором транзиту туркменського газу на Україну і його реекспорту до Європи, а бажання «Нафтогазу» стати його акціонером може бути реалізовано через покупку частки в австрійського власника.

На російсько-українських переговорах вперше було піднято питання і про «зникнення» з жовтня 2004 по березень 2005 7,6 млрд м³ газу, закачані в українські підземні газосховища ще влітку 2004. У розпал «помаранчевої революції», з жовтня 2004 по березень 2005, «Нафтогаз України» відмовлявся виконувати доручення «Газпрому» з відбору цього газу зі сховищ, приводячи самі різні аргументи - аж до його фізичної відсутності. За даними «Газпрому», ці обсяги газу Україною не були експортовані, та й сам «Нафтогаз» стверджував, що газ нікуди не подівся. Олексій Міллер спробував в ході переговорів «продати» «Нафтогазу» весь втрачений об'єм газу. Тим не менш, незважаючи на запевнення «Нафтогазу», що газ буде їм куплений, до покупки справа так і не дійшла.

В середини червня 2005 прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко звинуватила колишнє керівництво «Нафтогазу України» (керувала компанією при Леоніді Кучмі) в причетності до цієї історії. За заявами українських експертів, «зниклі» обсяги російського газу використовувалися для підтримки в робочому стані газових сховищ «Нафтогазу», що призвело до «деяких проблем» з його відкачкою і транспортуванням зарубіжним клієнтам «Газпрому» [3].

В середині червня 2005 Івченко заявив, що знайдений «зниклий» російський газ і запропонував повернути його до початку 2006 з 40% дисконтом.

28 червня «Газпром» в односторонньому порядку прийняв рішення про зарахування 7,8 млрд м³ на рахунок оплати за транзит російського газу через територію України і повідомив Україну про постачання до кінця року в обсязі не більше 1,1 млрд м³ газу.

18 липня між «Газпромом» і «Нафтогазом» була досягнута угода про заліку «зниклих» 7,8 млрд м³ на бартер з транзиту. Також було прийнято рішення, що за борг «Нафтогазу» перед «РосУкрЕнерго» в об'ємі 5250000000 м³ «Газпром» отримає 800 млн $.

Газовий конфлікт[ред.ред. код]

У червні 2007 а «Газпром» на переговорах з Україною про режим транзиту і поставок газу зажадав збільшити ціну за газ з 50-80 до 160-170 $ за тисячу м³, мотивуючи це рівнем середньоєвропейських цін. Також передбачалося змінити і тариф за газовий транзит до Європи. Істотною умовою стало відділення оплати за газ від оплати за транзит. Раніше оплата за транзит фактично здійснювалася обумовленим кількістю газу, тобто мала бартерну форму, яка не залежала від ціни газу. Перехід до грошової форми розрахунків дозволяє відокремити ціну на транзит від ціни на газ, що вигідно «Газпрому», як монопольному постачальнику газу та монопольного покупцю послуг транспортування.

Україна категорично відкинула російську пропозицію, наполягаючи на продовженні існуючого режиму домовленостей по газу з Росією до 2013. У вересні 2008 на Україні змінився уряд, що, однак, не сприяло прогресу переговорів. Зрештою угоду про постачання газу було підписано лише в з 3 на 4 січня 2009.

12 лютого 2008 внаслідок несплати частини грошей за поставлений газ Газпром мав намір відключити газ [4] .

Після того, як 2 березня 2009 Служба безпеки України порушила кримінальну справу за фактом розкрадання посадовими особами НАК «Нафтогаз України» 6,3 млрд кубометрів транзитного природного газу (до того належав «Росукренерго»), 4 Березень 2009 співробітники СБУ провели виїмку документів в офісі компанії «Нафтогаз України» [5], а 5 березня 2009 - виїмку документів в офісі компанії«Укртрансгаз». Фізичний захист співробітників СБУ при проведенні слідчих дій здійснювали співробітники спецпідрозділу "Альфа" [6]. Начальник енергетичної митниці Тарас Шепітько був затриманий співробітниками СБУ [7].

Президент України Віктор Ющенко підтримав дії СБУ. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що спірний газ належав «Нафтогазу України», а конфлікт спровокований бажанням президента і його оточення зберегти корупційні схеми поставки газу. [8]

Проект об'єднання «Газпрому» і «Нафтогазу України»[ред.ред. код]

Після пропозиції в травні 2010 російського прем'єра Володимира Путіна об'єднати газові монополії двох країн «Газпром» і «Нафтогаз України», в липні 2010 прем'єр-міністр України Н. Я. Азаров заявив, що уряд України веде переговори про створення газотранспортного консорціуму між Україною, ЄС і Росією. [9] Після цього російська сторона запропонувала створити СП на базі магістральних газопроводів України і родовищ «Газпрому» в Росії.

25 січня 2011 комісар ЄС з питань енергетики Гюнтер Оттінгер вперше прямо заявив, що виділення коштів ЄС на модернізацію української ГТС залежить від гарантій Росії на прокачку газу до Європи, і порадив владі України переконати російську сторону відмовитися від будівництва газопроводу «Південний потік» і профінансувати модернізацію української ГТС. Оттінгер згадав, що сумарна пропускна здатність споруджуваного в 2011-2012 підводного газопроводу «Північний потік» потужністю 55 млрд м³ і проектованого газопроводу «Південний потік» потужністю 63 млрд м складе 118 млрд м ³ і дозволить Росії постачати газ до ЄС без допомоги України чи Білорусі. [10]

Керівники[ред.ред. код]

Діяльність компанії має важливе значення для економіки України, тому питання керівництва компанією вирішуються на найвищому державному рівні.

Роки Голова правління (або в.о.) Примітки
9 квітня 1998 — 1 квітня 2000 Ігор Бакай ініціатор створення НАК
1 квітня 2000 — 7 квітня 2000
7 квітня 2000 — 20 червня 2000 Ігор Діденко в. о.
20 червня 2000 — 14 липня 2000
14 липня 2000 — 5 лютого 2002 Вадим Копилов
5 лютого 2002 — 2 березня 2005 Юрій Бойко
2 березня 2005 — 30 травня 2006 Олексій Івченко
30 травня 2006 — 30 червня 2006
30 червня 2006 — 14 серпня 2006 Олексій Болкісєв
14 серпня 2006 — 21 лютого 2007 Володимир Шелудченко Покинув свій пост через непорозуміння з першим віце-прем'єром, міністром фінансів Миколою Азаровим.
21 лютого 2007 — 1 березня 2007
1 березня 2007 — 24 грудня 2007 Бакулін Євген Миколайович До цього очолював дочірню компанію НАК — «Укргаздобування».
24 грудня 2007 — 2 березня 2010 Олег Дубина
в.о.
15 березня 2010 — 25 березня 2014 Бакулін Євген Миколайович
з 25 березня 2014 Андрій Коболєв

Види діяльності[ред.ред. код]

Види діяльності підприємства:

  • Розвідка і розробка родовищ.
  • Буріння.
  • Транспортування та зберігання нафти й газу.
  • Постачання газу споживачам.

Структура компанії[ред.ред. код]

До складу НАК «Нафтогаз України» входить три дочірні компанії (ДК), п'ять дочірніх підприємств (ДП), два державні акціонерні товариства (ДАТ) та два відкриті акціонерні товариства (ВАТ). Діяльність компанії ведеться за 4 основними напрямками:

  • Видобуток і переробка;
  • Транспортування;
  • Розподіл і реалізація;
  • Забезпечення виробництва.

Дочірні компанії[ред.ред. код]

Видобуток і переробка:

Транспортування:

Розподіл та реалізація:

  • ДК «Газ України»
  • ДП ВЗП «Нафтогаз»
  • СП «Укргазенерго» (володіє 50% акцій)
  • ДП «Нафтогазмережі» [11]

Забезпечення виробництва:

  • ДП «Укрнафтогазкомплект»
  • ДП «Науканафтогаз»
  • ДП «ЛИКВО»

«Укртрансгаз» управляє 13 підземними сховищами газу (ПСГ) загальним обсягом понад 32 млрд м ³, які є частиною газотранспортної системи України і призначені для забезпечення безперебійної поставки газу в європейські країни за рахунок накопичення запасу в літні місяці з подальшим використанням в зимовий період.

«Укрнафта» - найбільша нафтовидобувна компанія України і найбільший український виробник скрапленого газу.

Показники діяльності[ред.ред. код]

«Нафтогаз» - найбільша компанія України, в 2004 на неї припало 13,8% ВВП України. 97% нафти і газу всієї країни видобувається підприємствами цієї компанії. НАК здійснює переробку природного газу, нафти і газового конденсату на п'яти українських ГПЗ (газопереробний завод), що є власністю компанії. Таким чином компанія виробляє скраплений газ, палива та інші нафтопродукти.

Частка нафти і природного газу в загальному балансі використання первинних енергоресурсів України становить 61%. Пріоритетний енергоресурс - природний газ, його частка в енергобалансі - 41-43%. Україна відноситься до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів та задовольняє потреби в газі за рахунок власного видобутку на 23-25​​%, у ​​нафті - на 12-15%.

У 1991 споживання газу на Україні становило 118 100 000 000 м³ і вона займала 3-е місце за його споживанням у світі, поступаючись США і Росії. За останні 20 років споживання газу скоротилося більш ніж у два рази і в 2012 становило 54700000000 м³[12].

У 2014 "Газпром" повністю припинив газовий договір з "Нефтегазом".[13] З цього питання українська компанія подала позов до Стокгольмський суд. У відповідь російський "Газпром" висунув вимогу до суду про виплату "Нафтогазом" боргу на суму 4,5 млдр доларів. [14] Україна залишила лише транзит до Європи. За заявою голови правління компанії Андрія Коболева, з вересня 2014 "Нафтогаз" має намір почати пробні закупівлі. [15]

Характеристика компанії [16][ред.ред. код]

  • Кількість родовищ в експлуатації - 234
  • Експлуатаційний фонд свердловин (газових / нафтових / нагнітаючих) - 2568/2494/312
  • Протяжність газопроводів високого тиску, тис. Км - 38,2
  • Кількість компресорних станцій / цехів - 73/110
  • Потужність компресорних станцій, МВт - 5450
  • Протяжність газорозподільних систем, тис. Км - 347
  • Кількість підземних газосховищ - 13
  • Протяжність магістральних нафтопроводів, тис. Км - 4,7
  • Кількість насосних станцій - 28
  • Потужність насосних станцій, МВт - 357
  • Кількість газопереробативающіх заводів - 5
  • Кількість автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) - 91
  • Кількість працівників, тис. Чол. - 172

Оцінки[ред.ред. код]

У жовтні 2014 року фінансист та меценат Джордж Сорос дав таку оцінку компанії:[17]

Українська державна команія «Нафтогаз» — це чорна діра в бюджеті та одне з найбільших джерел корупції.

Він закликав радикально реформувати компанію через підвищення цін на газ для домогосподарств до ринкового рівня, встановлення лічильників на тепло і надання грошових субсидій для найбідніших верств. Це, за його словами, могло б зменшити споживання газу домогосподарствами вдвічі і викорінити залежність України від російського газу.[17]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Нафтогаз» підписав договір про створення СП з Rosukrenergo, заявила Тимошенко
  2. Ставицький: Нафтогаз и Туркменгаз підпісалі меморандум Щодо поставок газу - УНІАН, 13.02.2013(укр.)
  3. [1]
  4. «Газпром» привів вентилі в боєготовність
  5. Український газ арештований//"Взгляд.ru "від 4 березня 2009
  6. Боротьба за газ//"Взгляд.ru" від 5 березня 2009
  7. СБУ пояснила захоплення будівлі «Нафтогазу»//LENTA.RU від 4 березня 2009
  8. Захоплення будівлі «Нафтогазу» - спроба Ющенка повернути свою «чорну касу» в особі RosUkrEnergo
  9. Азаров каже, що жарт Путіна про Газпром і Нафтогаз була жартом//УНІАН, 23 липня 2010
  10. Європа виходить з українського потоку
  11. «Нафтогаз України» створила ДП «Нафтогазмережі»
  12. Україна знизила споживання газу в 2012 р на 7,6%, - до 54,7 млрд куб. м
  13. Газові конфлікти між Росією і Україною
  14. Україну зобов'язали платити за газ вперед
  15. "Нафтогаз" планує приступити до тестових закупівель газу через Словаччину з вересня
  16. На 1 січня 2009 р.
  17. а б George Soros. Wake Up, Europe // The New York Review, November 20, 2014. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]