Прагматична санкція (1713)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прагматична санкція 1713 року

Прагматична санкція — закон про спадкування престолу, ухвалений імператором Священної Римської імперії Карлом VI 19 квітня 1713 року.

Зміст[ред.ред. код]

Санкцію було прийнято через відсутність у імператора, та його померлого брата спадкоємців-синів. Відповідно до цього закону встановлювався порядок, за яким престол у разі відсутності у імператора синів переходив до його майбутніх дочок (у разі припинення їх потомства — до дочок його вже померлого старшого брата імператора Йосипа I та їхнього чоловічого та жіночого потомства за правом первородства). Санкція також гарантувала нероздільність спадкових земель Габсбургів.

Історія[ред.ред. код]

Поки Карл залишався бездітним, спадкоємицею престолу була старша дочка Йосипа I Марія Жозефа, за нею — її молодша сестра Марія Амалія. Після того як обидві дочки вийшли заміж й відмовились від претензій на землі дядька, право спадкування престолу перейшло до його старшої дочки — Марії-Терезії. У 17201724 роках Прагматична санкція була визнана становими сеймами імперії. Текст санкції було опубліковано 6 грудня 1724 року. Санкція спочатку була визнана майже всіма монархіями Європи, зокрема:

Санкцію не визнала Баварія, спадкоємець престолу якої — Карл Альбрехт — був одружений з Марією Амалією.

Однак після смерті Карла VI 1740 року права Марії-Терезії на престол було оскаржено, що призвело до війни за австрійську спадщину 17401748 років. Війна завершилась Аахенським миром 1748 року, який гарантував Марії-Терезії право на престол Священної Римської імперії. Прагматична санкція увійшла до числа основних законів австрійської монархії.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]