Прагматична санкція (1713)
Прагматична санкція — закон про спадкування престолу, ухвалений імператором Священної Римської імперії Карлом VI 19 квітня 1713 року.
Зміст |
Зміст [ред.]
Санкцію було прийнято через відсутність у імператора, та його померлого брата спадкоємців-синів. Відповідно до цього закону встановлювався порядок, за яким престол у разі відсутності у імператора синів переходив до його майбутніх дочок (у разі припинення їх потомства — до дочок його вже померлого старшого брата імператора Йосипа I та їхнього чоловічого та жіночого потомства за правом первородства). Санкція також гарантувала нероздільність спадкових земель Габсбургів.
Історія [ред.]
Поки Карл залишався бездітним, спадкоємицею престолу була старша дочка Йосипа I Марія Жозефа, за нею — її молодша сестра Марія Амалія. Після того як обидві дочки вийшли заміж й відмовились від претензій на землі дядька, право спадкування престолу перейшло до його старшої дочки — Марії-Терезії. У 1720—1724 роках Прагматична санкція була визнана становими сеймами імперії. Текст санкції було опубліковано 6 грудня 1724 року. Санкція спочатку була визнана майже усіма монархіями Європи, зокрема:
- Іспанією (1725)
- Росією (1726)
- Бранденбургом (1727)
- Голландією та Англією (1731)
- Данією й Ганновером (1732)
- Саксонією та Францією (1735)
Санкцію не було визнано Баварією, спадкоємець престолу якої — Карл Альбрехт — був одружений з Марією Амалією.
Однак після смерті Карла VI у 1740 році права Марії-Терезії на престол було оскаржено, що призвело до війни за австрійську спадщину 1740—1748 років. Війна завершилась Аахенським миром 1748 року, який гарантував Марії-Терезії право на престол Священної Римської імперії. Прагматична санкція увійшла до числа основних законів австрійської монархії.
