Піпський Григорій
| Григорій Піпський | |
|---|---|
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
1898 с. Мальговичі, Перемишльський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Смерть |
29 січня 1918 станція Крути, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія |
| Поховання | Аскольдова могила |
| Громадянство |
.svg){kind=small} УНР |
| Військова служба | |
| Приналежність |
УНР |
| Війни / битви | |
Григо́рій Пі́пський (в деяких джерелах Пи́пський; 1898 с. Мальговичі, Перемишльський повіт, тепер Польща — 29 січня 1918 станція Крути, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія) — учасник бою під Крутами, розстріляний більшовиками. Відомий як той, що перед розстрілом зачав співати «Ще не вмерла Україна».
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в селі Мальговичі на Старосамбірщині (тепер Польща).
Омелян Ноджак згадує Григорія такими словами[1]:
Про Григорія знаю від мами. Під час першої світової війни, коли сюди прийшли москалі, вони знущалися з мого діда. Гриньо обстав за нього. Тоді зайди схопили Піпського і відвели на околицю Мальгович. Пролунали постріли — ми подумали, що Григорія розстріляли. Але, на щастя, цього не сталося, його просто забрали із собою. Потім він опинився у Києві, де вчився. Чому він виявився таким стійким українським патріотом? Піпські — наші сусіди. То була чесна, працьовита свідома родина. Хоч мати Григорія походила з польської сім'ї, вона повністю поділяла погляди свого чоловіка, українця козацького духу. Григорія всі знали як добру, порядну, грамотну людину. Тоді практично усі студенти були заангажовані в національні справи. Ось чому добровільно зголосився під Крути…
За свідченням архівних документів, 1 вересня 1917 року Григорія було зараховано до VII (7) класу 2-ї Київської Української Гімназії ім. Кирило-Мефодієвського товариства[1].
Від'їжджаючи до Крутів, відчував, що вже не повернеться живим і говорив про це, прощаючись з дідусем і бабусею[2].
Бій під Крутами[ред. | ред. код]
Григорій був у складі розвідувальної чоти (близько 30 чоловік). Коли бійці студентської сотні відступали перед переважаючими силами ворога, розвідувальна чота у сутінках втратила орієнтир та вийшла прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями[3]. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив самовладання, коли дізнався, що внаслідок бою під Крутами втрати більшовиків склали не менше 300 чоловік [джерело?]. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців [джерело?], над 27-ма студентами спочатку знущалися, а потім розстріляли. Григорій Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» [джерело?], і решта студентів підтримали спів. На момент бою Григорій був учнем 7-го класу Кирило-Мефодієвської гімназії.
Поховання[ред. | ред. код]
Більшовики не дозволили селянам поховати тіла, лише в березні, коли розтанув сніг селяни знайшли понівечені тіла студентів. В березні 1918 відбулось перепоховання[4].
При перепохованні 30-х крутянців на Аскольдовій могилі газети згадували, що тільки біля двох трун студентів-галичан не було родичів, зокрема біля Григорія Пипського. Але це не зовсім так, бо окрім тисячної процесії, з ним прийшла попрощатися сім'я, у якої Піпський винаймав кімнату у Києві на вулиці Пимоненка.
Згадує киянин Ігор Ткаченко:[5]
Але за труною Григорія, як своїм рідним, близьким, як за дорогою для них людиною у безкінечному потоці киян, в цій жалобній процесії від Київського вокзалу до Аскольдової могили йшли троє: мій дід Йосип, бабуся Ірина та їхня старша донька, сумуючи за ним і проводжаючи в останню путь. Вони спізнали Григорія на вокзалі, куди їх 30-тьох привезли в березні з-під Крут, підтвердили його особу. Жахнулися, коли побачили на його юному тілі більше десятка ран від бандитсько-большевицьких куль та багнетів.
Родина[ред. | ред. код]
Батько - Іван; мама - Текля; брати та сестри - Гнат, Софія, Емілія, Марія[6].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- 1 квітня 2008 року сесія Старосамбірської районної ради ухвалила рішення, згідно з яким загальноосвітній школі у смт. Нижанковичі присвоєно ім'я колишнього учня, героя Крут Григорія Піпського.[7]
- У багатьох містах України є Вулиця Героїв Крут, названа в честь Героїв, загиблих у бою під Крутами, до яких належить і Григорій Піпський.
- Образ Григорія Піпського втілено у художньому фільмі 2019 року «Крути 1918», (актор Олексенко Олександр).
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Крути: шляхетний порив | Листи до приятелів (українською) . 29 січня 2019. Процитовано 7 березня 2023.
- ↑ Епічні герої серед нас | Листи до приятелів (українською) . 30 січня 2018. Процитовано 7 березня 2023.
- ↑ Спогади сотника [Архівовано 5 квітня 2010 у Wayback Machine.] Армії УНР Аверкія Гончаренка
- ↑ Історична Правда: 29 січня в історії. Історична правда. Процитовано 7 березня 2023.
- ↑ Назар Гриник. Справжній день злуки. Українська правда. Процитовано 7 березня 2023.
- ↑ https://lysty.net.ua/epicheroes/
- ↑ Школі в Старосамбірському районі, в якій навчався герой Крут Григорій Піпський, присвоєно його ім'я