Аскольдова могила

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аскольдова могила
Інформація про цвинтар
Країна Україна Україна
Розташування Київ Київ
Відкриття 1715 рік
Тип ліквідоване впродовж 19341936 років
Кількість поховань понад 2000

Координати: 50°26′38″ пн. ш. 30°33′05″ сх. д. / 50.44389° пн. ш. 30.55139° сх. д. / 50.44389; 30.55139

Т.Г.Шевченко. Аскольдова могила. 1846. Папір, сепія, акварель.
Штернберг В. Аскольдова могила. 1837

Аско́льдова моги́ла — одна з найвідоміших історичних місцевостей та урочище у Києві, де колись також містився престижний некрополь, знищений за радянських часів. У наш час — парк, пам'ятка садово-паркового мистецтва. Розташована між Дніпровським узвозом, вулицею Івана Мазепи і Маріїнським парком, охоплюючи частину Дніпровських схилів.

Історія[ред.ред. код]

Аскольдова могила виникла на місці урочища Угорського. Цю місцевість здавна пов'язували з легендою про вбивство Аскольда (а іноді — і Діра). За літописом, Аскольда поховано саме на цьому місці. Згідно з переказами, ще княгиня Ольга збудувала тут у Х ст. дерев'яну церкву Св. Миколи (Микола — це ім'я, яке прийняв Аскольд при хрещенні у 867 році). У 971 році церкву було зруйновано сином Ольги — Святославом, правління якого пов'язане із жорстокою язичницькою реакцією, переслідуванням християн і нищенням церков. Лише у 990 році князь Володимир відновив раніше зруйнований храм. У 1036 році при церкві було засновано жіночий монастир.

Не пізніше XV ст. на Аскольдовій могилі виник Микільський Пустинський монастир. У XVII ст. серед київських просвітників поширилася думка, що монастирська церква — це і є стародавня церква Св. Миколи, що згадується у літописі як поставлена над могилою князя Аскольда. Звідси дослідникам XIX ст. вже неважко було зробити висновок, що літописне урочище Угорське — це місцевість навколо Пустинського монастиря. Тоді й розповсюдилася назва «Аскольдова могила», популяризації якої сприяли однойменні роман Михайла Загоскіна та опера Олексія Верстовського.

Некрополь[ред.ред. код]

Аскольдова могила, 1911 рік
Вид на Аскольдову могилу. Початок XX століття
Аскольдова могила, 1888 рік

Некрополь на Аскольдовій могилі складався від кінця XVIII до початку ХХ ст. У 1715 році територія навколо старої Микільської церкви стала цвинтарем — спочатку суто монастирським, а у 1786 році — загальноміським. У 1810 році тут було збудовано нову муровану церкву (зведену за проектом архітектора Андрія Меленського), яку в середині XIX ст. планувалося знести разом з цвинтарем, але втручання імператора Миколи І врятувало й те, й інше. Щоправда, поховання тут припинилися, але з початку 1870-х рр. відновилися. Наприкінці XIX ст. через постійні зсуви схилу цвинтар опинився у аварійному стані, і з того часу, впродовж 20 років, тут велися дренажні та інженерні роботи.

Цвинтар на Аскольдовій могилі був значно меншим за Байковий, але не поступався йому за елітарністю некрополя. Тривалий час тут ховали відомих і заможних киян, були споруджені численні художні надгробки і склепи. На схилах Дніпра знаходили вічний притулок філософи і лікарі, письменники та актори, інженери й композитори. Тут були поховані як відомі українофіли Олександр Лашкевич та Василь Тарновський, так і не менш відомі москвофіли Михайло Юзефович та Олександр Дрентельн. Багато ховали тут військових — від ветеранів війни 1812 року з Наполеоном і учасників Кримської війни до героїв Першої світової — летуна (пілота)Петра Нестерова та гусарів Київського полку. На Аскольдовій могилі були також поховані лікар Франц Мерінг, антрепренер Йосип Сєтов, акторське подружжя Миколи Соловцова та Марії Глєбової, богослов Василь Певницький, багатій-меценат Василь Симиренко і ще близько двох тисяч відомих та видатних осіб.

За доби визвольних змагань на кладовищі виникло чимало братських поховань. На Аскольдовій могилі у лютому 1918 року поховали червоногвардійців, котрі здобували місто; у березні 1918 року — українських юнаків, що загинули під Крутами, обороняючи Київ від більшовицьких військ; пізніше — петлюрівських козаків.

Міський парк[ред.ред. код]

IMG 2227-1.JPG

31 травня 1919 року радянські органи оголосили про закриття цвинтару. У 1934 році почалася ліквідація та перетворення некрополя на парк «Аскольдова могила». У зв'язку з цим відбулося варварське руйнування численних склепів на надгробків, які були утилізовані (півтора десятки статуй передали як натуру для студентів Художнього інституту). Лише одиничні поховання, перенесені до інших некрополів, збереглися досі, як-от могила летуна Петра Нестерова на Лук'янівському кладовищі, подружжя акторів Миколи Соловйова та Марії Глєбової на Байковому кладовищі, мецената Василя Тарновського на Звіринецькому кладовищі. Що ж до Миколаївської церкви, то у 1936 році її перетворили на ресторан, а у 1938 за проектом архітектора Петра Юрченка перебудували на парковий павільйон: замість пласкої ампірової бані споруджено відкриту іонічну колонаду без даху. У 1940 році набув назву Аскольдів сад[1].

Востаннє Аскольдова могила використовувалася як цвинтар за нацистської окупації. Тут було організовано цвинтар німецьких офіцерів та солдатів, яких ховали чіткими рядами під однаковими деревяними хрестами. На пагорбі біля церкви-ротонди стояла велика скульптура — голова німецького солдата у шоломі. Ці поховання були знищені невдовзі після відступу німецьких військ. Натомість було влаштовано невелику алею могил радянських воїнів, котрі відзначилися при обороні та визволенні Києва. Пізніше їх перенесли до парку Вічної Слави.

На сьогоднішній день Аскольдова могила — частина мальовничого парку на правому березі Дніпра та одне з улюблених місць прогулянок киян. Миколаївську церкву на початку 1990-х рр. віддали релігійній громаді греко-католицької церкви, нині це діючий храм, який у 2001 році відвідав Папа Іван Павло ІІ. Також у 1990-х рр. на Аскольдовій могилі встановлено дерев'яний хрест як символічний надгробок героїв Крут.

Пам'ятки Аскольдової могили[ред.ред. код]

Аскольдова могила. Хрестовоздвиженська каплиця
Меморіал Героям Крут на Аскольдовій могилі.
Пам'ятний знак присвячений 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка 2014 р., автори — Олесь Сидорук і Крилов Борис.

Церква Святого Миколая[ред.ред. код]

Докладніше у статті Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі

Каплиця та пам'ятник Андрія Первозваного[ред.ред. код]

Меморіал пам'яті Героїв Крут[ред.ред. код]

Докладніше у статті Меморіал пам'яті героїв Крут

Меморіальний комплекс пам'яті жертв Голодомору[ред.ред. код]

Докладніше у статті Національний музей «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні»

Пам'ятний знак «1100-ліття віднайдення угорцями своєї Батьківщини»[ред.ред. код]

Пам'ятний знак присвячений 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. 2014 р.[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19 березня 1940 року № 25/20 «Про перейменування вулиць по Кіровському району» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 12815, арк. 8, 9, 9зв, 10, 10зв, 11, 11зв. Архівовано з першоджерела 7 серпня 2013.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Київ Це незавершена стаття про Київ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.