Пісківська волость (Лохвицький повіт)

Пісківська волость
Центр	Піски
Площа	18 433
Населення	10 286 осіб (до 1885 р.)
Густота	51.1 осіб / км²

Пісківська волость — адміністративно-територіальна одиниця Лохвицького повіту Полтавської губернії з центром у селі Піски.

Станом на 1885 рік — складалася з 10 поселень, 19 сільських громад. Населення 10286 — осіб (4945 осіб чоловічої статі та 5341 — жіночої), 1856 дворових господарств.

Будівля колишньої земської школи у селі Піски. Серпень 2019 р.

Основні поселення волості:

• Піски — колишнє державне та власницьке село при річці Сула за 14 верст від повітового міста, 544 двори, 3090 мешканців, православна церква, школа, ренськовий погріб, 4 постоялих будинки, 2 лавки, базар по вівторкам і суботам, 3 ярмарки, 4 кузні, 37 вітряних млинів, 3 маслобійних заводи.
• Бодаква — колишнє державне та власницьке село при річці Сула, 565 дворів, 2998 мешканців, православна церква, 2 постоялих будинки, лавка, базар по середам, кузня, 33 вітряні млини, 4 маслобійні і винокурний завод.
• Гамолпіївка (Гамаліївка) — колишнє власницьке село, 88 дворів, 511 мешканців, православна церква, постоялий будинок, 3 кузні, 7 вітряних млинів, маслобійний завод.
• Токарі — колишнє державне та власницьке село при річці Артополот, 339 дворів, 1757 мешканців, православна церква, 3 постоялих будинки, кузня, 1 водяний і 24 вітряні млинів, 6 маслобійних заводів.
• Хрулі — колишнє державне та власницьке селище при річці Сула, 106 дворів, 584 мешканців, постоялий будинок, 5 кузень, 5 водяних і 3 вітряні млини, шкіряний завод.

Старшинами волості були:

• 1900 року козак Петро Федорович Наталенко;
• 1904 року козак Лука Мусійович Квач;
• 1913—1915 роках Мартин Федорович Кривобок,.

Джерела

• Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)