Римські бенкети

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Римський бенкет, 1875, Роберто Бомпіані

Римський бенкет[1] — святкове споживання їжі та напоїв, що було важливим соціальним ритуалом у римському світі. Відомий у загальних рисах як convivium (лат. «жити разом») або бенкет, римляни також розрізняли окремі типи зібрань, такі як epulum (громадський бенкет), cena (вечеря, яку зазвичай їдять у другій половині дня), і comissatio (пиятика).

Громадянські бенкети, що пропонувались для всіх жителів міста, часто вміщували велику кількість гостей.

На відміну від цього, обіди, які відбувалися в резиденціях, були більш приватними. Під час них господар розважав невелику групу друзів сім’ї, ділових партнерів і клієнтів. Римські літературні джерела описують елітні приватні бенкети як своєрідне свято для почуттів, під час якого господар намагався вразити своїх гостей екстравагантними стравами, розкішним посудом і різноманітними формами розваг, які насолоджувалися в розкішно прикрашеній обстановці. Археологічні свідчення римського житла пролили важливе світло на контексти, в яких відбувалися приватні бенкети, і типи предметів, які використовувались під час таких зібрань.

Римська бенкетна їдальня та розваги[ред. | ред. код]

Фреска з міста Геркуланум

Кетрін Рафф з Метрополітен-музею писала: «Їдальня була одним із найважливіших приміщень для прийому гостей у резиденції і, як така, включала високоякісні декоративні елементи, такі як мозаїка для підлоги, настінний розпис та ліпні рельєфи, а також портативні предмети розкоші, такі як твори мистецтва (зокрема скульптури) та меблі. Як і греки, римляни лежали на кушетках під час бенкету, хоча в римському контексті поважним жінкам дозволялося приєднуватися до чоловіків. Ця практика відрізняла ковівіум від грецького симпозіуму, або чоловічої аристократичної випивки, на якій учасники жіночої статі були обмежені такими артистами, як дівчата-флейтисти та танцівниці, а також куртизанки (heterae)».

У їдальні зазвичай містилися три широкі дивани, на кожній з яких сиділи три особи, що дозволяло розмістити дев'ять гостей. Цей тип кімнат зазвичай описують як триклініум (буквально "кімната з трьома диванами"), хоча археологічно засвідчено, що в триклініумі кушетки розташовувалися вздовж трьох стін кімнати у формі U, в центрі якої був розміщений єдиний стіл, доступний для всіх відвідувачів. Дивани часто виготовлялися з дерева, але були також більш розкішні версії з фурнітурою з дорогих матеріалів, таких як слонова кістка та бронза. «Завершальним компонентом бенкету була його розвага, яка була покликана радувати і око, і слух. У музичних виставах часто використовували флейту, водяний орган, ліру, а також хорові твори. Активні форми розваги можуть включати трупи акробатів, танцюючих дівчат, гладіаторські бої, пантоміму і навіть дресированих тварин, таких як леви та леопарди. Були й більш стримані варіанти, такі як декламація поезій (зокрема нового римського епосу, «Енеїда» Вергілія), історії та драматичні вистави. Навіть персонал і раби будинку були включені в розвагу: співаючі кухарі виступали, коли вони обслуговували гостей, а молоді, привабливі й доглянуті офіціанти з вина створювали додаткову форму візуального відволікання. В підсумку, Римський бенкет був не просто трапезою, а радше розрахованим видовищем, яке мало продемонструвати його гостям багатство, статус і витонченість господаря, бажано перевершуючи водночас пишні бенкети його елітних друзів і колег». [2]

Обслуговування бенкету[ред. | ред. код]

Для обслуговування бенкету був потрібен численний персонал: кухарі на чолі з головним кухарем, «влаштовувач бенкету», постачальник їстівних припасів, булочник, кондитер, пекар печива на молоці, раби: що упорядковують ложа в триклінії[3]; structores – накривали на стіл; scissores, carptores - розрізали м'ясо на шматочки, розкладали на страви, особливий раб надавав страви на блюді більш витончений вид[4]; номенклатор зустрічав гостей та називав їх імена присутнім, а також вимовляв назви страв під час подачі; окремі раби, що підносили чаші з водою для миття рук; ministratores заносили страви; ministri подавали напої; Після бенкету scoparii прибирали залишки їжі з підлоги. Всім обслуговуючим персоналом керували tricliniarches.

Мозаїка "Не підметена підлога" (1800 х 2700 мм), зроблена Сосом Пергамським[en], II ст. після Р.Х.

Давньоримський бенкет у літературі[ред. | ред. код]

Бенкет Енея та Дідони. Мініатюра з рукопису Vergilius Romanus[en]. V ст. після Р.Х.

Вечері в часи Плінія та Цицерона були важливою частиною життя давньоримської аристократії. Бенкети влаштовувались не лише з приводу дня народження чи весілля, а скоріше входили в розпорядок дня як прийняття клієнтів або відвідування форума і терм. За словами Цицерона, для Катона Старшого сенс застілля був у спілкуванні з друзями та веденні бесіди.[5] На бенкетах в будинках аристократа збирались гості різного походження: родичі, друзі, клієнти, вільновідпущенники, жінки - господарки дому, жінки гостей, а також діти, в першу чергу сини. Обслуговування, місце та страви, які підносились гостям, суворо відповідали їх положенню у соціумі.

Найбільш відомий опис бенкету у латинській літературі I століття знаходиться у “Сатириконі” Петронія Арбитра, де бенкет багатого вільновідпущенника Трімалхіона представлений в сатиричній манері. Гостям пропонувалось 62 страви, наприклад дерев’яна курка на павичих яйцях, всередині яких знаходились винноягодники під соусом з перцю та яєчного жовтка, фалернське вино (підроблене, як натякає Петроній), кабан, начинений кров’яними та смаженими ковбасами, та ін. 

   “На круглому блюді були зображені кільцем 12 знаків Зодіака, при чому на кожному кухонний архітектор розмістим відповідні страви. Над Овном — овечий горох, над Тільцем — яловичину шматочками, над Близнюками — бруньки і тестикули, над Раком — вінок, над Левом — африканські фіги, над Дівою — матку свині, що не опоросилася, над Терезами — справжні ваги з гарячим коржом на одній чаші на іншій, над Скорпіоном — морську рибку, над Стрільцем — лупоока, над Козерогом — морського раку, над Водолієм — гусака, над Рибами — двох червонобородок. [6]

В період імперії прагнення до розкоші бенкетів інколи переходило всі розумні межі - бенкети інколи продовжувались декілька діб, кухарі витончувалися у приготуванні небувалих до смаку страв, розваги відрізнялися жорстокістю та надмірностями.[3] Сенека обурювався, що римські гурмани готові «... нишпорити по морських глибинах, бити тварин, щоб перевантажити шлунок»[7] І все ж варто зауважити, що в Римі часів імперії надзвичайні прояви обжерливості не були рідкісні, але все ж таки розкішні бенкети були скоріше винятком, і щоденні трапези римлян проходили без особливого шику.

Бенкети імператорів[ред. | ред. код]

Троянди Геліогабала, 1888, Лоуренс Альма-Тадема

На думку Л. Фрідлендера[en], “хороші” імператори харчувались просто, а “погані” відрізнялись обжерливістю.[8] Простий хліб, риба, сир на фіги були по смаку Августу. Септимій Север цінував овощі більше, ніж м’ясо.[9] Згідно з «Історією Августів», імператор Геліогабал на бенкетах пропонував своїм гостям страву, виготовлену з мізків шестисот страусів, на бенкетах кидав делікатеси — наприклад, гусячу печінку — собакам, зелені боби сервірувалися з бурштином, рис подавався змішаним з перлами. Таке феноменальне поєднання Фернандес-Арместо[en] назвав «кулінарний сюрреалізм»[10]

Светоній описує імператора Вітелія як відомого любителя поїсти. Імператор заплатив гігантську суму, що становила тоді ціну латифундії, за дивовижна страва з солодкого м'яса, печених птахів, фазанячих і павичів мізків, язиків папуг[9]. Створена імператором страва «Щит Мінерви Містодержці» складалася з печінки риби скару, фазанячих і павичів мозку, язиків фламінго. Все необхідне для приготування цієї страви завозили з Парфії та Іспанії. Пліній пише, що для приготування «щита» потрібно було збудувати піч на свіжому повітрі і відлити неймовірних розмірів срібне блюдо[11]. Брат імператора влаштував більш скромний бенкет, на якому було подано 2 тисячі добірних риб та 7 тисяч птахів.[9]

Імператори влаштовували звані «суспільні бенкети» (convivia publica), у яких брало участь велика кількість запрошених — сенатори, вершники, і навіть особи третього стану. Наприклад, у Клавдія збиралося регулярно до 600 осіб, у Калігули було 100 гостей, у Отона - 60 сенаторів з дружинами.[8]

На імператорських бенкетах гостям подавалися слонячі хоботи, паштети з солов'їних і павичів мов і півнячих гребенів, печінка риб-папуг[12]. Але особливо прославився актор на ім'я Клодій Езоп, який викупив за нечувану на той час суму в сто тисяч сестерцій шістнадцять співочих птахів, навчених говорити латиною та грецькою мовою, єдино для того, щоб насадити їх на рожен і подати гостям. За зауваженням угорського дослідника Іштвана Рат-Вега, «приклад цієї єдиної тарілки страви відкриває перед нами щілину достатню, щоб у неї на нас роззяв зів провалля морального занепаду, в яку з часом провалиться весь імператорський Рим»[13]

Жінки на бенкетах[ред. | ред. код]

Жінкам дозволялось буди присутніми на бенкетах у якості господарки будинку або жінки гостя. Також, вони могли відвідувати бенкети і самостійно[14]. Присутність жінки на бенкетах стало темою римської літератури в період пізньої Республіки і в час імперії - в листах[15], віршах, трактатах, сатирах[16] та одах коментують та критикують, висміюють поведінку жінок на бенкетах в контексті суспільного занепаду звичаїв. Кулінарні, алкогольні та сексуальні оргії використовувалися в суді як приклади розпусти, що тривалі бенкети служили метафорами для опису «занепаду вдач» римлян. У судових промовах викривалося безчестя, у тому числі зі згадкою нічних бенкетів та присутністю на них жінок.

Проперцій та Кінфія в Тіволі, Огюст Віншон

Такі автори, як Проперцій, Тибулл, Овідій у віршах описують любов та секс на бенкетах - зовнішність та поведінка жінок у цих віршах мало відрізняються від описів Горація, але оцінка - інша: на думку цих авторів, метою бенкетів є переживання еротичних фантазій і бажань, а також зустрічі закоханих. Овідій радить жінці не пити і не їсти багато, зворотне, на його думку, є огидним[17]. Проперцій також схвалює вживання вина у листі до Кінфії: 

   «Пий! Ти чудова! Тобі немає шкоди від вина!» [18]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Учта // Словник української мови : в 11 т. - К. : Наукова думка, 1970—1980
  2. ↑ Raff, Katharine. “The Roman Banquet.” In Heilbrunn Timeline of Art History. New York: The Metropolitan Museum of Art, 2000–. http://www.metmuseum.org/toah/hd/banq/hd_banq.htm (October 2011)
  3. ↑ а б Никитюк Е. В. Быт античного общества. Пища и питьё греков и римлян. — СПб., 2005.
  4. ↑ Гиро, Поль. Частная и общественная жизнь римлян. Глава 6. — СПб., 1995.
  5. ↑ Сенека. О старости
  6. ↑ Петроній Арбітр. Сатирикон. Бенкет Трималхіона.
  7. ↑ Seneca. ad. Helv. X, 2-3
  8. ↑ а б Фридлендер, Л. Картины из бытовой истории Рима в эпоху от Августа до конца династии Антонинов = Sittengeschichte Roms. — СПб., 1914.
  9. ↑ а б в Светоній. Життя дванадцяти Цезарів, Септимій Север, 19
  10. ↑ Історія Августів. Гелиогабал, XXI
  11. ↑ Пліній Старший. "Природнича історія", XXXV
  12. ↑ Demandt, Alexander. Das Privatleben der römischen Kaiser. — München: Beck, 1997. — С. 40—60. — ISBN 3406425097.
  13. ↑ Рат-Вег, Иштван. История человеческой глупости / Пер. с венг. Е. Д. Калитенко и Ю. М. Рогова. — Дубна: Издательский центр Феникс+, 1996. — 288 с. — ISBN 5-87905-021-1.
  14. ↑ Stein-Hölkeskamp, Elke. Das römische Gastmahl. — München: Beck, 2005
  15. ↑ Cic. Verr. 2,3,160
  16. ↑ Горацій "Сатири"
  17. ↑ Stein-Hölkeskamp, Elke. Das römische Gastmahl. — München: Beck, 2005.
  18. ↑ Проперцій.До Кінфії,Книга II


Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Римські_бенкети&oldid=41366857