Сааді

Сааді́ (справжнє ім'я — Мусліхаддін Абу Мухаммед Абдаллах Ібн-Мушріфаддін; * між 1213—1219, Шираз — 9 грудня 1292, там же) — класик персько-таджицької літератури, середньовічний філософ.

Сааді проповідував гуманізм, викривав феодальний гніт під час панування монгольських ханів.

Основні твори — ліричні газелі та збірки дидактичних оповідань «Бустан» («Плодовий сад», 1257, у віршах) і «Гулістан» («Розарій», 1258, у прозі). Українською мовою уривки з «Бустану» і «Гулістану» переклав Агатангел Кримський.

Життя

Життя Сааді поділяють на три періоди: шкільний (1205—1226), блукацької (1226—1256) і шейхскій (1256—1291). Прізвисько «Сааді» походить від імені Атабеков Фарсу Саада ібн Занг (1195—1226), якому служив ще батько поета, який помер, і що взяв участь у вихованні Муслім ад-Діна. Під опікою Саада ібн Занг Муслім ад-Дін вступив до медресе Нізамійа в Багдаді. Вчився у суфійських шейхів і намагався перейнятися їхніми аскетичними ідеалами. Проте вірші, написані Сааді в той час, дихають юнацької любов'ю до життя і його радощів, і сам він у Нашестя монголів на Іран і повалення Саада ібн Занг в 1226 р. змусило Сааді бігти, і протягом 30 років доля, повна всяких злигоднів, безперервно кидала його то в один, то в інший кінець мусульманського світу. В Індії, в Суменате, для збереження свого життя Сааді удавано прийняв віру вогнепоклонників і потім утік, убивши каменем сторожового жерця. У Мецці, здебільшого пішки, Сааді побував 14 разів. Завдяки блискучому знанню класичної арабської мови він став проповідником в Дамаску і Баальбеку, але почав нудитися світом і усамітнився в пустелі під Єрусалимом. Тут він потрапив у полон до хрестоносців, які перевезли його на сирійське прибережжя, в Тріполі, і змусили там рити окопи для фортеці. Його за 10 червінців викупив один знайомий багач з Алеппо, привіз до себе і женив на своїй дочці. Рятуючись від нестерпної сімейного життя, Сааді втік до Північної Африки.

Промандрував крізь всю Малу Азію, Сааді опинився в рідному Ширазі (1256) і під заступництвом Абу-Бекр, сина покійного Саада, прожив у Підгородне монастирі до кінця життя. «Князі, вельможі і кращі городяни, — за висловом Девлет-шаха, — були на відвідування шейха».

Посилання

• Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985., Том 9, К., 1983, стор. 536
• Поезія Сааді