Сааді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сааді́ (справжнє ім'я — Мусліхаддін Абу Мухаммед Абдаллах Ібн-Мушріфаддін; * між 12131219, Шираз — 9 грудня 1292, там же) — класик персько-таджицької літератури, середньовічний філософ.

Сааді проповідував гуманізм, викривав феодальний гніт під час панування монгольських ханів.

Основні твори — ліричні газелі та збірки дидактичних оповідань «Бустан» («Плодовий сад», 1257, у віршах) і «Гулістан» («Розарій», 1258, у прозі). Українською мовою уривки з «Бустану» і «Гулістану» переклав Агатангел Кримський.

Життя[ред.ред. код]

Життя Сааді поділяють на три періоди: шкільний (1205—1226), мандрівний (1226—1256) та шейхський (1256—1291). Прізвисько «Сааді» походить від імені атабека Фарсу Саада ібн Зангі (1195—1226), якому служив ще батько поета, і який взяв участь у вихованні Муслім ад-Діна. Під опікою Саада ібн Зангі Муслім ад-Дін вступив до медресе Нізамія в Багдаді. Вчився у суфійських шейхів і намагався перейнятися їхніми аскетичними ідеалами. Проте вірші, написані Сааді в той час, дихають юнацької любов'ю до життя і його радощів.

Нашестя монголів на Іран і повалення Саада ібн Зангі в 1226 змусило Сааді втікати, і протягом 30 років доля, повна всяких злигоднів, безперервно кидала його то в один, то в інший кінець мусульманського світу. В Індії, в Суменаті, для збереження свого життя Сааді удавано прийняв віру вогнепоклонників і потім утік, убивши каменем сторожового жерця. У Мецці Сааді побував 14 разів, здебільшого добираючись туди пішки. Завдяки чудовому знанню класичної арабської мови він став проповідником в Дамаску і Баальбеку, але почав нудитися світом і усамітнився в пустелі під Єрусалимом. Тут він потрапив у полон до хрестоносців, які перевезли його на сирійське прибережжя, в Триполі, й змусили там рити окопи для фортеці. Його за 10 червінців викупив один знайомий багач з Алеппо, привіз до себе і одружив зі своєю дочкою. Рятуючись від нестерпного сімейного життя, Сааді втік до Північної Африки.

Промандрувавши крізь всю Малу Азію, Сааді опинився в рідному Ширазі 1256 року і під заступництвом Абу-Бекра, сина покійного Саада, прожив у приміському монастирі до кінця життя. «Князі, вельможі і найкращі городяни, — за висловом Девлет-шаха, — навідувалися до шейха».

Посилання[ред.ред. код]