Сивіцький Микола Костьович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сивіцький Микола Костьович
Сивіцький Микола Костьович.png
Дата народження: 20 вересня 1917(1917-09-20)
Місце народження: Підлужжя
Дата смерті: 13 січня 2004(2004-01-13) (86 років)
Місце смерті: Варшава
Національність: українець
Громадянство: size УНРПольща ПольщаСРСР СРСРПольща Польща
Мова творів: українська, польська
Нагороди:

Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких

Премія ім. Авеніра Коломийця

Сивіцький Микола Костьович (* 20 вересня 1917, хутір Заболоття — село Підлужжя, Дубенщина — † 13 січня 2004, Варшава).

Батько був землевласник не шкодував коштів на газети й книжки, Микола вчився вдома. 1931 року став круглим сиротою. 1935 року як допризовник пройшов шкільні курси. Захоплювався театром і просвітницькою роботою, в аматорському театрі робили постановки оперети Марка Кропивницького «Пошились в дурні», «Сватання на Гончарівці» Тобілевича, «Шельменка-денщика» Квітки-Основ'яненка.

Брав участь у патріотичних заходах на Козацьких могилах у Пляшевій під Берестечком, за що був переслідуваний поліцією.

Вчився в «Народному університеті» у Михайлівці біля Радивилова — провадив Кременецький ліцей, в Тростянецьку рільничу школу (Луцький повіт) не прийняли через підозру у причетності до ОУН. Вчився в Нижчій однорічній рільничій школі у Вацині біля Радома, там його й застав напад нацистської Німеччини на Польщу.

В середині вересня 1939 року пробрався додому, в швидкому часі односельчани обирають його головою, на місце солтиса, а згодом і членом райвиконкому.

20 жовтня 1939 року арештований НКВС, почалися допити і тюрми. Вивезений в Куйбишев, звідти у Котлас і Воркуту. 16 лютого 1945 року закінчився термін ув'язнення, 6 березня дістався додому.

Вже 7 березня 1945 року перетинає польский кордон біля Ковеля у складі радянських військ. Служив у 9-у запасному полку піхоти, 15 квітня полк з Майданка біля Любліна рушає на передову. Під Оранієнбурґом полк включений у 5-й Колобжезький піхотинський полк 2-ї Варшавської дивізії ім. Ярослава Домбровського. Травень 1945 року зустрів на Ельбі. Лишився на службі у Війську польському.

В березні 1946 року отримав відпустку, повертається на Дубенщину і одружується з Улітою Залевською, з якою познайомився і підтримував стосунки ще з 1936 року. Згодом подружжя ростило двох дочок і сина.

1953 року закінчив службу у польському війські, 1954 року у Варшавському університеті отримав диплом філолога. Родина оселилася у Варшаві.

1955 року, коли відбулося певне «потепління» у житті українців Польщі, він активно вливається у громадське життя.

У червні 1956 року відбувається установичй з'їзд УСКТ, Сивіцького обрано секретарем. З липня того ж року працює секретарем редакції «Наше слово». Разом з Ольгою Васильків, генеральним секретарам УСКТ, їздили по селах та пересвідчували батьків і створили Стипендіальну раду — учні та студенти отримували грошову допомогу та одяг від українських допомогових комітетів з Нью-Йорку та Філадельфії.

У 1960 році звільнений з посади журналіста та переведений на роботу коректором в «Ґазеті Гандльовій», звідки і пішов на пенсію.

1972 року розпочав літературознавчу працю над доробком Богдана Лепкого.

Травнем 1983 року у віці 66 року захистив в Ягеллонському університеті докторат (кандидатську дисертацію) — «Богдан Лепкий — людина, письменник, митець та творець українсько-польських відносин».

В березні 1990 року Головна рада НТШ у Нью-Йорку обирає його дійсним членом філологічної секції.

Протягом 1992–1994 років в Варшаві вийшов друком тритомник «Історія польсько-українських конфліктів». За це видання прокуратура проти нього порушила справу, проте на захист автора встали українські письменники та культурні діячі з багатьох країн.

1993 року київське видавництво «Дніпро» випустило його монографію про Лепкого.

Серпнем 1995 року стає лавреатом літературної Премії імені братів Лепких.

1996 року вдостоюється премії імені Авеніра Коломийця — «за значний внесок у національно-культурне та патріотичне відродження Дубенщини».

Того ж року в Києві вийшли друком його «Парадокси доби».

30 липня 1997 року Дубенська міська рада обирає Сивіцького почесним громадянином міста Дубна.

Написав автобіографічні «Записки сірого волиняка», видані 1996 року, 2000 року вийшли з доповненням — Видавництво ім. Олени Теліги у Києві.

Його твори друкувалися і в США, часто під псевдонімом.

Джерела[ред.ред. код]