Ковель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ковель
Coat of Arms of Kovel.png Kovel h.png
Герб Ковеля Прапор Ковеля
Ковель на мапі України
Ковель на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Волинська область Волинська область
Район/міськрада Ковельська міська рада
Код КОАТУУ 0710400000
Засноване невідомо
Магдебурзьке право 1518
Статус міста з 1518 року
Населення 69 160(оц. 01.03.2014) [1]
Площа 47,3 км²
Густота населення 1462 осіб/км²
Поштові індекси 45000-45014
Телефонний код +380-3352
Координати 51°13′09″ пн. ш. 24°41′16″ сх. д. / 51.21917° пн. ш. 24.68778° сх. д. / 51.21917; 24.68778Координати: 51°13′09″ пн. ш. 24°41′16″ сх. д. / 51.21917° пн. ш. 24.68778° сх. д. / 51.21917; 24.68778
Висота над рівнем моря 172 м
Водойма річка Турія
Міста-побратими Німеччина Барзінгхаузен (2008)

Польща Бжег Дольний (2005)
Україна Буча (2001)
Німеччина Вальсроде (2003)
Польща Краснистав (2008)
Польща Легіоново (2005)
Польща Ленчна (2006)
Білорусь Пінськ (2003)
Росія Ржев (2003)
Україна Сміла (2006)
Литва Утена (2005)
Польща Холм (1995)

День міста 6 липня (офіційно), перша неділя липня (фактично)
Відстань
Найближча залізнична станція Ковель
До обл./респ. центру
 - фізична 67 км
 - залізницею 84 км
 - автошляхами 72,7 км
До Києва
 - фізична 420 км
 - залізницею 453 км
 - автошляхами 442 км
Міська влада
Адреса 45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Незалежності, 73, 5-33-21
Веб-сторінка Ковельська міська рада
Міський голова Олег Олексійович Кіндер

Ко́вель — місто обласного значення у Волинській області, райцентр Ковельського району. Розташований за 70 км від обласного центру — Луцька, за 65 км від автопереходу Ягодин-Дорогуськ та за 69 км від автопереходу «Доманове». У 2008[2] та 2011[3] році Ковель перемагав у всеукраїнському конкурсі «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку» серед міст з населенням до 100 тисяч мешканців.

Історія[ред.ред. код]

Історія Ковеля надзвичайно багатогранна. Її торкнулося литовсько-руське управління і панування Речі Посполитої, царсько-російська колонізація і Друга Річ Посполита, сталінська диктатура і гітлерівська окупація, комуністично-радянська система і становлення незалежності України. В міському історичному музеї зберігається та експонується понад три тисячі експонатів з історії міста Ковеля. Ковель пережив злети і падіння, досягав розквіту і дощенту руйнувався, але його завжди відбудовували.

Давнина[ред.ред. код]

Спис. Слов'янське поселення III–IV ст. Розкопки 1850 р. в Ковелі

Археологічними розкопками доведено існування тут поселення мідно-кам'яної доби (середина III тис. до н. е.). Є різні свідчення про багату та давню історію Ковеля, зокрема крем'яні сокири, списи, серпи, що були віднайдені на Ковельщині. В ті стародавні часи Волинь вкривалася людськими поселеннями, або «стоянками». Як правило, наші предки селилися в захищених місцях, біля водоймищ. О. Цинкаловський, досліджуючи перші поселення на Волині, підкреслював, що на місці, де постав Ковель, було виявлено багато камінного знаряддя, а також бронзових наконечників списів, римських монет. В «старому місті» було знайдено декілька видовбаних колод—трун, в яких лежали кістяки, а на високому березі знайшлася кераміка з 12-14 століття. За давньою легендою першим поселенцем у тутешній місцевості був вправний майстер—коваль, тому і село, де він жив, назвали Ковле. З часом це слово трансформувалось у сучасну назву — Ковель.[4]

Середньовіччя[ред.ред. код]

На середньовічному гербі Ковеля поряд з іншою геральдичною атрибутикою — контури веж замку і підкови — давнього символу щастя і достатку. Ці зображення відповідають тогочасній дійсності. На жаль, слідів старовинного замку не збереглося. Вчені-історики твердять, що Ковель знаходився під захистом укріпленого замку з кількома воротами та вежами, який, вірогідно, був розташований на острові, оточеному річкою Турією та її притоками. Навколо замку згодом і формувався центр міста, де оселялась знать, ремісники, шляхта. Замок мав гідрологічні споруди, що утримували воду, яка падала на великі колеса і крутила борошномельний механізм. Така споруда виконувала водночас і захисну функцію, і господарську — використовувалась, як млин. Старожили пам'ятають про цей замок за переказами, в яких йдеться про те, що він був знищений пожежею. Вцілілі від пожежі ворота з вежею, як останній свідок Ковельського замку, простояли до 1805 року і були зруйновані за наказом російського генерала, графа Сергія Каменського.

Через східні ворота і міст був вихід на дамбу, яка пролягала до вулиці в напрямку Луцька. На дамбі були влаштовані винні погреби, котрі давали відчутний прибуток до казни міста й замку. Дерев'яні шлюзи утримували потрібний рівень води, яка, падаючи, крутила колеса млина.

Царські врата з Введенської церкви, XVI–XVII ст.

24 грудня 1518 року у Бересті, своєю грамотою польський король Сигізмунд І дозволив князю Василю Сангушку (див. Сангушки) утворити з села Ковле місто з наданням йому магдебурзького права. Він також дозволив улаштовувати там дві ярмарки щороку — на свято Воздвиження Хреста Господня та на четвертий день Різдва Христова. У 1536 році Ковель перейшов до королеви Бони. На той час місто мало уже багато населення. Там також знаходилася «Митна комора».

1518 рік довгий час вважався першою писемною згадкою про місто. Згодом було віднайдено запис, датований 1310 роком про народження польського короля Казимира Великого. А в 2004 році з'ясувалося, що ця дата належить іншому місту, що має схожу історичну долю. Це польське місто Коваль, Влоцлавського повіту. Саме тут, а не у Ковелі, народився польський король Казимир III Великий. Підтвердженням цього історичного факту стали матеріали, привезені краєзнавцем Анатолієм Суліком з міста Коваля. Понад 100 років ковельчани вважали своєю історію іншого міста. Вперше дата 1310 рік, як перша писемна згадка про Ковель, зустрічається у шостому томі «Энциклопедического словаря» видання Карла Крайя (Санкт-Петербург) у 1847 р., редактором якого був Альберт Старчевський. Цю історичну помилку, яка, на жаль, була продубльована у виданні 1897 року «Живописная Россия» (Санкт-Петербург), можна пояснити співзвучністю назв обох міст (давня назва Коваля — Ковалє, а Ковеля — Ковлє), а також схожістю географічних та історичних даних. Наприклад, на захід від Коваля є місто Брест-Куявський, від Ковеля в тому ж напрямку також є Брест-Литовський, як його називали в давнину. І Коваль, і Ковель були засновані на островах серед боліт та річок.

У 16 столітті у Ковелі був кравецький цех, також пекарський, гарбарський, шаповальський, панчошний, м'ясницький і кушнірський. Завдяки розвиткові ремісництва та торгівлі, місто швидко розвинулося. Про це свідчить і Ковельська волость, до якої належали два містечка — Жижва і Миляновичі, та села — Гриновичі, Шайно, Хотешів, Куйно, Красна Воля, Мощане, Дубова, Облапи, Вербка, Гойшино, Бахова, Скулин і багато інших.

У 1543 році місто перейшло в управління ковельських старост, котрі турбувались про його благоустрій, були розпорядниками королівських прибутків, чинили суд і розправу над шляхтою і селянами.

Основу економіки міста становило дрібне товарне виробництво, що забезпечувало потреби місцевого ринку.

4 червня 1564 р. Ковель зі своєю волостю перейшов до Андрія Курбського — князя із Московії, з вимогою що той має дотримуватися литовського статусу і місцевих законів, не порушувати прав ковельських міщан. Коли князь Курбський помер, його тіло було поховано в церкві св. Миколая в с. Вербці. Після проведених у 1848 р. археологічних досліджень, членами Київської Археологічної Комісії не було знайдено ні кісток, ні труни Курбського.

В першій половині 16 століття у Ковелі існувала школа, де учитель отримував «третій гріш» (зарплату) від місцевих церковних треб. У місті був притулок для пристарілих та бідних.

У Ковелі знаходилося декілька дерев'яних православних церков — Воскресенська, Благовіщенська та інші.

В 17 столітті і на початку 18-го, Ковель почав занепадати, польські королі віддали місто в оренду як свою власність. У 1770 році отримав Ковель Дмитро Яблоновський (див. Яблоновські) за 18,000 золотих і 24 гроша. Після 2-х років Ковель перейшов до краківського воєводи — Вацлава Пйотра Жевуського (пол. Wacław Piotr Rzewuski).

XVIII і XIX століття[ред.ред. код]

У 18 столітті Ковель був значним ремісничим і торговельним центром Волині, в якому утвердилися товарно-грошові відносини.

Герб Ковеля періоду царської Росії (1852 р.)
Вулиця Вокзальна, прибл. 1918 р.
Залізничний вокзал Ковель в період Першої світової війни.

Так наближається 1795 р., коли вся західна Волинь, а з нею і Ковель під час третього поділу Польщі відходять до Росії. Це місто було оголошено «уездным городом Волынской губернии» і стало центром Ковельського повіту. Число населення міста з року в рік зменшується, життя завмирає, так що в 1863 р. це колись велике і торговельне місто з усіма передмістями нараховує ледве 3646 жителів.

Мало кому відома подорож Тараса Шевченка Волинню, і перебування його в Ковелі у 1846 р. Цей поет змалював багато пам'ятних будинків, могил, та зібрав багато народних оповідань, пісень і казок. Про цю подорож по Волині Шевченко написав у творі «Варнак».

У першій половині 19 століття ковельські міщани, з браку заробітків, кидали центр міста — займались рільництвом і городництвом. Бурхливий економічний розвиток міста випав на другу половину XIX століття. Реформи 1861 року дали поштовх для нового піднесення. Цьому також посприяло прокладення у 1873-му році через Ковель залізниці Берестя-Київ, та лінії з Ковеля до Любліна та Варшави у 1877-му році. Символом міста, як міста залізничників, став вокзал, збудований 1907 року за проектом відомого українського архітектора О. Вербицького. Ковель за значимістю стає третім у Волинській губернії містом після Житомира та Рівного.

В той час зросла продуктивність і торгівля. Статистика 1893 р. нараховує в Ковелі 15,116 людей, шляхти — 696, міщан — 13,032 та селян — 1,266. Православних церков було 4, костелів — 1, синагог — 1, єврейських домів молитви — 7. У місті Ковелі було також дві школи — одна хлоп'яча, друга дівоча; дві лікарні, вісім лікарів і дві аптеки. Крім того був один єврейський притулок для дітей, 1 друкарня, 2 фотостудії. Міські доходи того ж року нараховували 41,122 руб. Зареєстрованих ремісників було 384, робітників — 269, челядників — 75. Торговельних свідоцтв було видано 1,097, крамниць нараховувалося 194.

Головним предметом торгівлі у Ковелі було дерево, яке сплавляли рікою Турією до Гданська. Ця торгівля привела до винищення великих просторів лісу, збагачуючи шляхту, місцеве населення і купців.

Початок XX століття[ред.ред. код]

Під впливом революційного руху у великих промислових регіонах російської імперії ковельчани почали ставати на шлях організованої боротьби.[5] В жовтні 1903 року застрайкували залізничники Ковеля. Вони вимагали «повалення царизму і встановлення демократичної республіки».[6] В Ковелі, як і всюди на Волині, все частіше поширюються більшовицькі ідеї. Через місто проходив шлях, по якому переправлялась з-за кордону в Росію нелегальна література, зокрема газета «Искра». В жовтні 1904 року начальник жандармського губернського управління доповідав, що в Ковелі і Ковельському повіті знайдено 30 номерів газети «Искра», а також матеріали другого з’їзду РСДРП та іншу нелегальну літературу, вагою до восьми пудів.[7] У цей час тут поширились революційні прокламації житомирської організації РСДРП. В них закликались маси «до збройної боротьби проти самодержавства за встановлення влади трудящих».

Ковель «за Польщі»[ред.ред. код]

Благовіщенська церква.

Після укладення Ризького миру в 1921 році Ковель майже два десятиріччя перебував під владою Польщі. За переписом 1921 року, в місті було близько 21 тисячі жителів,[8] основна частина яких займалася ремеслами, торгівлею, сільським господарством, працювала на залізничному вузлі.

Ще не встигли висохнути чорнила, яким польський уряд підписав Ризький мирний договір, як уже 21 травня 1921 року волинський воєвода Кжаковський видав наказ про заборону української мови в навчальних закладах і установах воєводства. На Волині, як і по всій Західній Україні, ліквідуються школи, українські газети, закриваються навіть церкви. Українців не приймали на службу в державні установи. Українське слово всюди переслідується, все українське проголошується ворожим польській державі.

«Перші совєти»[ред.ред. код]

У вересні 1939 р. революційний комітет було реорганізовано в тимчасове управління Ковельського повіту. Підприємства і магазини було взято під робітничий контроль. На виробництві запроваджено восьмигодинний робочий день, ліквідовано безробіття. За порівняно короткий час у місті встановився належний революційний порядок. Налагоджувалась робота підприємств, магазинів, лікарень, шкіл. Продовольчий відділ Тимчасового управління забезпечив безперебійне постачання місту продуктів харчування. Значні перетворення сталися і в культурному житті. Почала виходити газета «Прапор Леніна» (орган тимчасового управління). Відновили роботу кінотеатри, де відтепер показували радянські кінострічки.

Єврейська громада[ред.ред. код]

У 1939 році єврейське населення Ковеля становило близько 50 % населення — 17 тисяч осіб. Невдовзі після приєднання Західної України до Радянського Союзу у вересні 1939 році в Ковелі припинилася всяке організоване єврейське громадське життя.

Тільки незначна частина єврейського населення Ковеля встигла евакуюватися до 28 червня 1941 року, коли місто було окуповане частинами німецької армії. У перші дні окупації було знищено близько тисячі євреїв. За розпорядженням окупаційної влади був створений юденрат з 12 осіб. 21 травня 1942 року було створено два гетто. Одне для працездатних і членів їх сімей (коло 8 тисяч осіб), а друге для всіх інших євреїв куди було поміщено близько 6 тисяч осіб. З 2 по 4 липня 1942 року всі мешканці з другого гетто були вивезені за межі міста і знищені. 19 серпня 1942 року окупаційна влада почала знищення мешканців з першого гетто.

У травні 1942 року, за допомогою двох представників єврейського підпілля, що прибули з Варшави, в гетто була створена група опору. Останні мешканці гетто Ковеля були знищені 6 жовтня 1942 року.

6 липня 1944 року радянські війська знову зайняли Ковель. У місто повернулося всього близько 40 євреїв. У 1970 році в Ковелі жило близько 250 євреїв (50 сімей). Відповідно до Всеукраїнського перепису населення 2001 року євреїв у місті немає.

Німецька окупація[ред.ред. код]

Українців відправляють на роботу до Німеччини (1942 р.)

29 червня (неділя) 1941 року в Ковель увійшли німці. Вулицями міста гітлерівці гнали військовополонених. Всередині колони ковельчани кидали харчі. Більшість конвоїрів на це не звертали уваги, проте окремі з них кричали, погрожували зброєю та стріляли вгору. Полонених відводили на територію зруйнованого заводу «Монополь», який був огороджений колючим дротом. Згодом їх перевели на вулицю Брестську, де знаходився концентраційний табір «Штандк» № 301 та в район «Горки». Тут щодня від виснаження й голоду вмирали 150-200 бійців та офіцерів. З жовтня 1941 по 1942 роки було розстріляно 12 тисяч військовополонених.

Вся влада в Ковелі відтепер належала німецькому гебітскомісаріату та поліцейському гарнізону.[9]

Відбудова Ковеля[ред.ред. код]

За чотири роки окупації гітлерівці знищили у місті (за офіційними даними) 35 тисяч мирних жителів та військовополонених, зруйнували три тисячі будинків з чотирьох тисяч.

Відразу ж після визволення міста відновили свою діяльність партійні і радянські органи. Почалося відродження міста та його господарства. Першочерговим завданням було забезпечити відбудову залізничного вузла, через який йшли військові ешелони для Червоної Армії. Завдяки спільних зусиллям воїнів та робітників вже на шостий день станція приймала і відправляла поїзди. На одинадцятий день приступили до ремонту паровозів і вагонів. Незабаром почали працювати пошта, млин, маслозавод, 2 пекарні, їдальня. Місто дістало воду. Жителі розчищали вулиці, ремонтували будинки. Особливо відзначилися на відбудовних роботах жіночі бригади.[10] Споруджувалися нові будинки, в першу чергу – для залізничників. Навколо залізничної станції почав формуватися житловий мікрорайон, який згодом назвали «Ковелем-2», або «другим Ковелем».[11]

На шляху демократичних перетворень[ред.ред. код]

Початок дев’яностих років – один із найдраматичніших і найцікавіших періодів в житті Ковеля. Руйнування тоталітарної системи, демократичний рух, який з Москви і Києва перемістився на периферію, не могли не викликати аналогічних процесів на місцях.

У 1989 році в місті розпочинається робота по створенню місцевого осередку Народного Руху України. Її наполегливо проводив інженер-геолог Ковельської геологорозвідувальної партії Андрій Мостиський. Ряд активістів виступили за створення міського Товариства української мови, яке згодом очолив Адам Поляк. Почав формуватися осередок асоціації «Зелений світ», ініціатором якого виступила Марія Хотинська. Діяла філія Української Гельсінської Спілки (Володимир Осіюк).

В умовах розбудови державності[ред.ред. код]

Крах тоталітарної системи, розпад СРСР, проголошення державної незалежності України мали великий вплив на перебіг подій у країні. Вперше обраний народом Президент України Леонід Кравчук проголосив курс на розбудову держави, здійснення економічних реформ, соціальний захист населення. На жаль, новий 1992 рік ознаменувався підвищенням цін, зростанням вартості послуг, введенням купонів багаторазового використання, що викликало певну напругу в суспільстві. Ця напруга передалася й на місця.

Але навіть і в таких важких умовах переважна більшість ковельчан була налаштована на продуктивну працю в ім’я розбудови незалежної держави, зміцнення її економіки. Над вирішенням важливих економічних і соціальних питань працювала міська влада. Зокрема, для того, щоб зменшити невдоволення людей нестачею деяких; товарів, захистити їх від перекупників і спекулянтів, було відновлено торгівлю продовольчими і промисловими товарами за талонами.

Символіка міста[ред.ред. код]

Печатка Ковеля, XVI століття.
Герб Ковеля XVIII століття.

Річ Посполита, у складі якої перебував тоді Ковель, надавала важливого значення символіці. Герб міста, затверджений в 1782 р., зображає собою золоту кулю на червоному щиті, увінчану срібним косим хрестом, супроводжувану внизу срібною укороченою з обох сторін хвилястою балкою.

Після створення Волинської губернії спеціальна геральдична комісія розробила новий герб міста. Ковельчани внесли свої пропозиції, в яких пропонувалось помістити тут земну кулю з хрестом і синю стрічку – символ річки Турії. Враховуючи, що в цих пропозиціях не знаходив місця символ Російської імперії – двоголовий орел і не було використано деталей походження назви міста (згідно з легендою, назва міста пішла від слова «коваль»), комісія не використала цих пропозицій і не прийняла герба.

Лише 20 липня 1852 року затверджено новий герб Ковеля – щит, поділений горизонтально на дві частини. У верхній частині на золотому полі розміщений герб Волинського намісництва з двоголовим орлом (символ імперії), на грудях якого знаходився щит червоного кольору з білим (срібним) хрестом. У нижній частині, на червоному тлі, зображено срібну підкову, повернуту шипами донизу і оточену трьома золотими хрестами. Щит увінчувала корона. Як пізніше виявилось, комісія допустила грубу помилку – у верхній частині замість герба Волинської губернії був вміщений герб Новограда-Волинського або Волинського намісництва.

У 1863 році геральдична комісія розробила новий символ міста. На червоному щиті розташована підкова, оточена трьома хрестами. У верхній частині, в правому кутку, вміщено герб Волині – срібний хрест на червоному полі. Герб увінчаний тризубцевою короною, а по боках – золотим колоссям, яке обплетене Олександрійською стрічкою. Але цей герб, який відповідав усім законам геральдики, не був затверджений, і місто 100 років не мало свого символу.

Проект Б. Кене затвердження не отримав.
Герб радянського періоду.

За радянського періоду спроба створити герб Ковеля з погляду геральдики виявилася не зовсім вдалою. Розроблений головним архітектором міста Юрієм Чеханюком і затверджений міськрадою 24 січня 1980 року, герб перенасичувався багатьма елементами, які відображали не стільки історію або майбутнє, а переважно соціалістичне сьогодення. На щиті були зображені економічні символи: локомотив, рейки, напівшестерня, яка переходить в житній колосок. Не забули й історичні елементи символіки: у нижній частині була підкова. На щиті вказана дата першої писемної згадки – 1310 рік (зараз ця дата спростована[12]). Герб розділявся надвоє кольорами: червоним зверху і синім знизу – під колір прапора тодішньої УРСР.

За часів Незалежності України життя вимагало створення нового герба, що відображав би геральдичні елементи сучасного Ковеля. У 1993 році був оголошений конкурс на його найкращий проект. Участь у конкурсі взяли фахівці з Рівного, Луцька, Львова і Ковеля. Перемогу здобув проект львів’янина Андрія Гречила, який і був затверджений міськрадою 16 вересня 1993 року.

Сучасний герб Ковеля – знак, в основі якого – щит, що має червоне (малинове) поле, в центрі якого зображена золота підкова, оточена трьома срібними хрестами. Над щитом розміщена срібна корона. Щит обрамлений золотою прикрасою в стилі бароко. Головний елемент герба – золота підкова в центрі щита. Вона означає давнє ремесло ковельчан – ковальство, а також і назву міста. Підкова є символом щастя і благополуччя людей. Срібні хрести нагадують про триєдність світу і християнську основу духу. Корона міста – не тільки символічна прикраса щита. Вона ще й нагадує про ковельський замок і про те, що Ковель мав статус міста королівського. За правовим статусом в середньовічні часи на Волині королівськими були ще Луцьк і Володимир-Волинський.

Червоний колір герба – це історичний колір герба Волині. Він символізує відвагу, гарячу любов до Бога, готовність пролити кров за Бога і Батьківщину – Україну.

16 вересня 1993 року був затверджений і прапор міста Ковеля. Це – прямокутне полотнище. На червоному полі жовта підкова, над нею тризубий постамент оборонних веж, навколо три срібні хрести, прапор з трьох сторін обрамована орнаментом з використанням синього кольору.

Володарі міста[ред.ред. код]

Андрій Курбський
Станіслав Конецпольский

В різний час старостами Ковельськими також були Станіслав Конєцпольський, Стефан Лещинський, Криштоф Опаліньський, Іван-Фрідріх Сапега.

Керівники міста[ред.ред. код]

Вацлав Крушевський
Петро Чигирин
Микола Пирогов
Федір Дубницький
Федір Уткін
Дмитро Голубєв

Відомо «за Польщі» імена і прізвища тільки двох президентів міста – Карола Валігорського та Альфонса Беднарського.

  • 19391941Пшеничний Євлампій – голова міськвиконкому.
  • 19411942Пирогов Микола Михайлович – посадник, призначений окупаційною владою.
  • 19421943Лісневич Олександр – посадник, призначений окупаційною владою.
  • 19441945Дубницький Федір Федорович – голова міськвиконкому, до окупації – завідуючий Ковельським міським фінансовим відділом.
  • 19451948Уткін Федір Григорович – голова міськвиконкому, до обрання – начальник відділу Південно-Уральського управління державних матеріальних резервів при РНК СРСР.
  • 19481956Голубєв Дмитро Іванович – голова міськвиконкому, до обрання – заступник начальника 1-го відділку локомотивного господарства Ковельської залізниці.
  • 19561963Руденко Марія Антонівна – голова міськвиконкому, до обрання – голова Луцького міськвиконкому.
  • 19631965Фалюш Володимир Євтухович – голова міськвиконкому, до обрання – перший секретар Старовижівського райкому Компартії України.
  • 19651973Попов Борис Віталійович – голова міськвиконкому, до обрання – перший секретар Ковельського міськкому Компартії України.
  • 19731981Стреков Олександр Олексійович – голова міськвиконкому, до обрання – другий секретар Ковельського міськкому Компартії України.
  • 19811988Герасімов Роман Едуардович – голова міськвиконкому, до обрання – заступник голови Ковельського міськвиконкому.
  • 19881991Поліщук Євген Іванович – голова міськвиконкому, до обрання – другий секретар Ковельського міськкому Компартії України.
  • 19901991Вельма Микола Григорович – голова міської ради (на громадських засадах), редактор міськрайонної громадсько-політичної газети «Вісті Ковельщини».
  • 19911998Семенюк Анатолій Володимирович – міський голова, до обрання – начальник Ковельського району електромереж.
  • 19982002Бойко Володимир Іванович – міський голова, до обрання – директор підприємства теплових мереж «Ковельтепло».
  • 20022006Шевчук Ярослав Іванович – міський голова, до обрання – головний лікар Ковельської вузлової лікарні.
  • 20062010Кошарук Сергій Дмитрович – міський голова, до обрання – підприємць.
  • 2010Кіндер Олег Олексійович – міський голова, до обрання - директор виробничо-торгового підприємства роздрібно-оптової торгівлі «Ковель-Промоптторг».

Географія[ред.ред. код]

Фізична географія[ред.ред. код]

Ковель розкинувся на Поліській низовині, що відноситься до Східноєвропейської рівнини. В геологічному ракурсі Ковель, як і вся північна частина області лежить на Ковельському виступі, який є частиною древньої, дорифейської Східноєвропейської платформи.

Місто розкинулося на обидвох берегах річки Турії, що протікає з півдня на північ та є притокою Прип'яті (басейн Дніпра). В південній частині міста, на Турії розташована гребля та водосховище.

З півночі місто обмежене лугами і болотами, а з півдня до нього примикають піщаники та ліси.

Економічна географія[ред.ред. код]

Місто розташоване в центральній частині Волинської області, відноситься до історичної землі Волинь. За 60-70 км від Ковеля пролягають державні кордони: на півночі з Білоруссю, на заході з Польщею.

Місто є одним із найбільших залізничних вузлів Західної України, який має вагоме стратегічне значення для України, з'єднуючи її з багатьма європейськими країнами. Від Ковеля розходяться залізниці в шести напрямках. До Сарн (на Київ), до Ківерець (на Луцьк та Рівне), до Володимира (на Львів), до Холму (на Варшаву та Берлін), до Берестя та до Камінь-Каширського. До Холма також йде вузькоколійка [13]. Залізниця в напрямку Ківерець електрифікована. Станція Ковель відноситься до Львівської залізниці. До 1953 року існувала Ковельська залізниця. Також у Ковелі знаходиться залізничний пункт контролю «Ковель» через державний кордон України та Республіки Білорусь.

Через Ковель проходить низка автошляхів загально-європейського, національного та регіонального значення. Зокрема проходить автошлях E373, в межах України має номер М07, та з'єднує Київ і Люблін в народі носить назву «Варшавка», а також автошлях E85 (в межах України М19) простягся на 2 300 км від Александруполіса, через Бухарест, Чернівці, Тернопіль, Луцьк, Вільнюс до Клайпеди.

Клімат[ред.ред. код]

Ковель відноситься до зони мішаних лісів. Клімат міста помірно континентальний. 6 серпня 2012 року у місті був відмічений абсолютний максимум температури — +37,1 °C[14].

Клімат Ковеля
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2 −1 3 11 18 20 22 22 17 11 4 0 10
Середня температура, °C −4,9 −3,5 0,9 8,0 13,4 16,8 18,0 17,4 13,3 7,9 2,0 −2 7,4
Середній мінімум, °C −7 −6 −1 3 8 11 14 12 9 4 0 −4 3
Норма опадів, мм 31 31 27 39 60 68 76 61 56 37 36 38 560
Джерело: http://www.meteoprog.ua/ua/climate/Kovel/

Населення[ред.ред. код]

Населення Ковеля — 69,1 тис. мешканців (дані 2014 року). Місто є найбільшим за площею та другим за населенням (після Луцька) в області. [1][15]



Гендерний розподіл у Ковелі станом на 2012 рік цілком типовий для України та Європи в цілому — кількість жінок 36 011 (53.27%) суттєво більша за кількість чоловіків 31 587 (46.73%) (в державі — 53.85% і 46.15%). У віковій групі до 29 літ переважають чоловіки, 51.23% супроти 48.77%. У групі старшій 30 років більше жінок, 56.50% супроти 43.50%. [16]

Вікова структура міста і держави в цілому є майже типовою, як для розвинених економік «золотого мільярду» — I тип відтворення. Середній вік населення — 36.3 років (загалом по області — 37.4 років). [16]

Етнічна картина станом на 2012 рік Ковель є монокультурним містом, де українці складають 91.2% населення. З-поміж інших національностей росіяни — 3.5%, білоруси — 0.5%, поляки — 0.1%. [16] Століттям раніше із загального населення міста 17 697, згідно з переписом 1897 року євреї становили 48.0%, росіяни — 27.3%, українці — 11.8%, поляки — 9.3%, білоруси — 0.7%. [17]


Люди, пов'язані з Ковелем[ред.ред. код]

Ковельщину відвідували й тут творили Тарас Шевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Михайло Драгоманов.

Пам'ятник Лесі Українці у Ковелі

Саме тут матеріалізувались у слові Лесі Українки одвічні мрії українського народу про волю. Її батько тривалий час працював у Ковелі. Сім'я Косачів мешкала в приміському селі Колодяжному.

У 1894 році в Ковелі працював повітовим лікарем Модест Левицький. Він був сімейним лікарем і приятелем родини Косачів. Також із Ковелем пов'язане ім'я відомого художника Андроника Лазарчука.

У Ковелі тривалий час працював та мешкав Самійло Максимович Підгірський, уродженець сусіднього села Любитів, депутат двох скликань Української Центральної Ради та двох скликань Сейму Другої Речі Посполитої[18]

У Ковелі проживають поетеса Ніна Петрівна Горик, краєзнавець Дмитро Пилипович Корнелюк, який є автором низки історико-краєзнавчих та релігієзнавчих праць та книг: «Уроки християнської моралі», «Основи християнської етики», «Духовне небо Волині», «Ковельщини славні імена». [19]

Спортивну славу Ковеля примножила біатлоністка Батенкова-Бауман Юлія Вікторівна, яка на Паралімпіаді у Туріні (2006) завоювала 2 срібні та 3 бронзові медалі, а на Паралімпіаді у Ванкувері (2010) — 3 срібні та одну бронзову медалі. Вона э заслуженим майстром спорту України, майстром спорту міжнародного класу, нагороджена орденом княгині Ольги II та III ступенів.[20]

У Ковелі народились[ред.ред. код]

Почесні громадяни міста Ковеля[ред.ред. код]

Докладніше у статті Почесні громадяни Ковеля

Звання Почесного громадянина міста Ковеля було удостоєно 14 чоловік:[22]


Пам'ятники й архітектурні споруди[ред.ред. код]

Докладніше: Пам'ятники Ковеля
Колишня аптека Фрідріксона, зараз — міський культурно-просвітницький центр та піцерія.

Від часу заснування місто було багатим на пам'ятки старовини, архітектурні споруди. На жаль, чимало з них зруйновано у полум'ї численних воєн. Цінною в архітектурному, а особливо в історичному сенсі, окрасою міста є приміщення колишньої аптеки Фрідріксона XIX століття, послугами якої користувалися Косачі, міської поліклініки (1910 р.), Промінвестбанку (поч. XX століття). Вони зберегли елементи стилістики національного модерну і вирізняються із сучасної фонової забудови. Наразі в місті збережено 24 таких споруди. Тривають реставраційні роботи в приміщенні художньої галереї, однієї з найцікавіших споруд міста.

Відлунням історичного минулого і культурної спадщини Ковеля є 28 пам'ятників, що перебувають під охороною держави. Зокрема, в місті споруджено пам'ятник Богдану Хмельницькому (1954 р.), Меморіал Слави (1977 р.), пам'ятник Лесі Українці (1991 р.), Монумент на честь пам'яті жертв Другої світової війни (1996 р.), Стелу пам'яті воїнам — інтернаціоналістам (2001 р.), пам'ятник Тарасу Шевченку (2005 р.), пам'ятник жертвам аварії на ЧАЕС (2008 р.)

Культові споруди Ковеля[ред.ред. код]

Благовіщенська церква
Костел святої Анни
Воскресенський собор

У Ковелі збереглося кілька храмів, які є історичними пам'ятками. Також з ініціативи релігійних громад міста відкрито нові храми.

Костел Святої Анни[ред.ред. код]

Найстарішим дерев'яним храмом Ковеля є римо-католицький костел Святої Анни побудований у 1771 році, привезений із села Вишеньки Рожищенського району. Унікальною є двовежева форма храму, що властиво більше для мурованої архітектури. В Україні дерев'яних двовежевих костелів, датованих 18 століттям, збереглось лише два і один із них — у місті Ковелі.

Благовіщенська церква[ред.ред. код]

Церква, що знаходиться практично в центрі міста, має понад 500-літню історію. Належить до пам'яток архітектури.

Воскресенський собор[ред.ред. код]

З православних храмів до наших днів зберігся Свято-Воскресенський собор (1877 р.). В центрі «старого міста» стоїть собор в ім'я світлого воскресіння Христового. У грамоті королеви Бони від 17 серпня 1549 року згадується, що на основі клопотання священика Благовіщенської церкви Олексія Трішниці І старости Ковельського Семашка останній призначається завідувати Воскресенською соборною церквою.

Інші культові споруди[ред.ред. код]

До пам'яток старовини належить споруда по вул. Незалежності, 125. Це колишня єврейська синагога (сер. XIX століття). Незважаючи на певні зміни в плануванні, будинок залишився унікальним зразком конструктивного рішення, зберіг характерні риси культової споруди.

До числа цінних в архітектурно-художньому плані зразків сакральної архітектури належить Свято-Михайлівська церква (1903 р.), що належать до цінних архітектурно-художніх зразків Волинської монументальної архітектури. Також є храм великомученика Пантелеймона, Собор Святого Дмитрія Солунського, греко-католицький храм Блаженного Миколая Чарнецького.

Релігія[ред.ред. код]

У Ковелі діють такі християнські громади:

Міста-побратими[ред.ред. код]

Ліхтар у центрі міста, де вказані напрям та відстань до усіх міст-побратимів

Ковель має 12 міст-побратимів:[23]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «Чисельність населення». ГУ стат. у Волинській обл. (Державна служба статистики). 2013-11-01. Архів оригіналу за 2013-12-24. Процитовано 2013-12-24. 
  2. Про підсумки щорічного всеукраїнського конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку» за 2008 рік
  3. Про підсумки щорічного всеукраїнського конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку» за 2011 рік
  4. Легенда про заснування Ковеля
  5. Сміян П.К. Ковель. Історико-краєзнавчий нарис. – Львів: Каменяр, 1968. – С. 10.
  6. ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 104. – Арк. 27.
  7. ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 927. – Арк. 190.
  8. Rocznik Wolynski. T. 5-6. – Rowne, 1939. – S. 354-355.
  9. Жгун М. Тривога і біль тих днів // Вісті Ковельщини. – 2002. – 20 червня.
  10. Історія міст і сіл УРСР: Волинська область. – К., 1970. – С.326.
  11. Місто над Турією. Історико-краєзнавчий нарис / Упоряд. М. Вельма. – Луцьк: Надстир’я, 1995. – С.18.
  12. Вельма М. То коли ж був заснований Ковель? // Вісті Ковельщини. – 2007. – 3 квітня.
  13. «Прямий потяг «Ковель – Холм» хочуть відновити». сайт "Про Ковель". 2011-02-08. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-09-19. 
  14. http://zik.ua/ua/news/2012/08/09/363008 У Ковелі на Волині побитий температурний рекорд за всю історію спостережень
  15. Tim Bespyatov. «Міста та містечка України». Зведена таблиця. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2012-09-25. 
  16. а б в «Паспорт міста Ковеля» (DOC файл, в RAR архіві). Ковельська міськрада. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-09-25. 
  17. Tim Bespyatov. «Мовний розподіл міст Російської імперії 1897 року». Зведена таблиця. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-09-25. 
  18. «Підгірський Самійло Максимович». "Історична Волинь". 2008-06-03. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-09-26. 
  19. Ярослав Гаврилюк (2006-03-02). «Нова книга Дмитра Корнелюка». ел.видання №461. газета "Волинь". 
  20. http://prokovel.com/kovel-4191.html
  21. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 304 с. ISBN 966-8201-26-4
  22. Дані на сайті Ковельської міської ради
  23. http://www.kovelrada.gov.ua/partners.html Міста партнери

Література[ред.ред. код]

  • Баховець О.С. Колима. - Черкаси, 2007.
  • Богданьок В.О. Є каяття, та нема вороття: Публіцистика. - Луцьк: Надстир'я, 2008. - 48 с. ISBN 978-966-517-627-5.
  • Вельма М.Г. Ковель. - Львів: Каменяр, 1990. - 70 с.
  • Вельма М.Г. Миті життя: Спогади. - Луцьк: Надстир'я, 2004. - 184 с. + вкладка. ISBN 966-517-426-6.
  • Вельма М.Г. Минуло двадцять літ...: Нотатки редактора. - Луцьк: Надстир'я, 2006. - 88 с. + 8 с. кольорова вкладка. ISBN 966-517-533-5.
  • Вельма М.Г. Ковельщина повоєнна. Люди. Поді. Факти: Історико-краєзнавчі нариси. - Луцьк: Надстир'я, 2009. - 96 с. ISBN 978-966-517-655-8.
  • Гаврилюк Я.М. Останній заповіт Георгія Остап'юка: Документально-публіцистичний нарис. - Луцьк: Вісник і К, 2003. - 88 с. ISBN 966-8273-05-2.
  • Гаврилюк Я.М. "А у нас на Волині..." (За лаштунками резонансних справ): Публіцистика. - Луцьк: Твердиня, 2007. - 204 с. ISBN 978-966-8770-84-5.
  • Гнедаш Т.К. Воля к жизни. - К.: Политиздат Украины, 1988. - 156 с.
  • Горбатко И.И. Взвод пешей разведки. - Луцк: Надстырье, 1999. - 104 с.
  • Горбатко И.И. Горечь полыни. - Луцк: Надстырье, 2000. - 160 с. ISBN 966-517-163-1.
  • Горбатко И.И. Война глазами солдата. - Орел: Труд, 2005. - 544.
  • Клоков В.И. Ковельский узел. - К.: Политиздат Украины, 1981. - 238 с.
  • Ковель / Упоряд. Р.С.Ємчик, М.Г.Вельма. - К.: Мистецтво, 1976. - 46 с.
  • Ковельський календар: Дати. Події. Факти / Упоряд. М. Вельма, А. Семенюк. - Луцьк: Надстир'я, 1996. - 64 с.
  • Корнелюк Д.П. Ковельщини славні імена: Нариси. - Луцьк: Надстир'я, 2001. - 212 с. ISBN 966-517-322-7.
  • Корнелюк Д.П. Духовне небо Волині: Презентаційний альманах. - Луцьк: Надстир'я, 2008. - 308 с. ISBN 966-517-523-8.
  • Корнелюк Д.П. Наша віра, наша правда: Презентаційний альманах. - Луцьк: Надстир'я, 2009. - 240 с. ISBN 978-966-517-648-0.
  • Лавренко Я.Я. Пробуджений сквер: Замітки з натури. - Луцьк: Надстир'я, 2004. - 180 с. ISBN 966-517-444-4.
  • Лавренко Я.Я. Вибір: Сторінки із щоденника. - Луцьк: Надстир'я, 2005. - 180 с. ISBN 966-517-491-6.
  • Лавренко Я.Я. Жили не так: Художньо-публіцистична реалістично-містична повість. - Луцьк: Твердиня, 2007. - 168 с. ISBN 978-966-8770-67-8.
  • Лавренко Я.Я. Боротьба на Ковельщині за незалежність української нації. - Луцьк: Твердиня, 2007. - 132 с. ISBN 978-966-2115-03-1.
  • Матвіюк А. Рушив поїзд в далекий Сибір. – Борислав, 2008. – 364 с.
  • Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. Збірник наукових праць. Ч. 1. - Луцьк: Надстир'я, 2003. - 342 с. ISBN 966-517-420-7.
  • Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. Збірник наукових праць. - Луцьк: Надстир'я, 2008. - 356 с. ISBN 978-966-517-637-4.
  • Місто над Турією: Історико-краєзнавчий нарис / Упоряд. М. Вельма. - Луцьк: Надстир'я, 1995. - 56 с.
  • Пошук веде до мети: Нариси, статті. - Луцьк: Надстир'я, 2002. - 88 с. + 16 с. кольорова вкладка. ISBN 966-517-193-3.
  • Семенюк А.В. Ковель: минуле і сучасне: Історико-краєзнавчий нарис. - Луцьк: Надстир'я, 2000. - 314 с. ISBN 966-517-233-6.
  • Семенюк А.В. Благодать Божа: Нариси з історії ковельських святинь. Поезії. - Луцьк: Надстир'я, 2001. - 104 с.
  • Семенюк А.В. Легенди Ковеля: Бувальщини, народні перекази. - Луцьк: Надстир'я, 2009. - 124 с. ISBN 978-966-517-639-8.
  • Семенюк А.В. Ковель: шлях через віки: Історико-краєзнавчі нариси. - Луцьк: Надстир'я, 2010. - 552 с. ISBN 978-966-517-685-5.
  • Скоклюк С.А. Нечімле: Повість. - Луцьк: Надстир'я, 1996. - 144 с.
  • Скоклюк С.А. Олена Пчілка: Роман-есе. - Луцьк: Надстир'я, 1999. - 252 с.
  • Сміян П.К. Ковель. - Львів: Каменяр, 1968. - 45 с.
  • Федоров А. Ф. Подпольный обком действует. – М.: Воениздат, 1955. – 684 с.
  • Федоров А. Ф. Последняя зима. – М.: Советский писатель, 1981. – 368 с.
  • Хотинська М.Я. Минуле стукає у серце: Біографічно-публіцистичний нарис. - Луцьк: Надстир'я, 2009. - 280 с. ISBN 978-966-517-647-3.
  • Худопаров П.Й. Родовід Худопарових та Левчуків протягом шести поколінь (1848-1996). – Львів: Кобзар, 1997.
  • Худопаров П.Й. Наша родина. Спогади. – Львів: Кобзар, 2000. – 240 с. ISBN 966-559-205-Х.
  • Яхненко Н. Від бюра до Бригідок. - Мюнхен, 1986. - 236 с.
  • Rachwalski E. Kowel. - Wroclaw, 2004.

Посилання[ред.ред. код]