Берестечко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Берестечко
Berestechko s.png Berestechko city fl.png
Герб Берестечка Прапор Берестечка
Свято-Троїцький собор
Свято-Троїцький собор
Берестечко
Розташування міста Берестечко
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Волинська область
Район/міськрада Горохівський район
Код КОАТУУ 0720810300
Засноване 1 червня 1445 р.
Магдебурзьке право 1547
Статус міста з 1940 року
Населення 1796 (01.01.2011)[1]
Площа 19,8 км²
Густота населення 907 осіб/км²
Поштові індекси 45765
Телефонний код +380-3379
Координати 50°21′26″ пн. ш. 25°06′43″ сх. д. / 50.35722° пн. ш. 25.11194° сх. д. / 50.35722; 25.11194Координати: 50°21′26″ пн. ш. 25°06′43″ сх. д. / 50.35722° пн. ш. 25.11194° сх. д. / 50.35722; 25.11194
Висота над рівнем моря 191 м
Водойма Стир
День міста 2-й день Трійці
Відстань
Найближча залізнична станція Горохів
До станції 28 км
До обл./респ. центру
 - фізична 47 км
 - залізницею 66 км
 - автошляхами 67,5 км
До Києва
 - фізична 385 км
 - автошляхами 437 км
Міська влада
Адреса 45765, Волинська обл., Горохівський р-н, м. Берестечко, вул. Шевченка, 2, 9-54-33
Веб-сторінка сайт Берестечка
Міський голова Шотік Микола Олексійович

Берестéчко — місто Горохівського району Волинської області.

Історія[ред.ред. код]

Люди в межах сучасного Берестечка почали селитися ще за часів бронзової епохи. На території міста знайдені кам'яні та крем'яні сокири городоцько-здовбицької та стжижовської культур періоду другої половини ІІІ — першої половини ІІ тисячоліття до нашої ери. У 1962 році випадково було виявлено гуртове поховання городоцько-здовбицької культури. Біля кісток людини знаходився кам'яний кинджал і наконечники до стріл.

Берестечко, вигляд із правого берега річки

Давня історія Берестечка тісно пов'язана із історією древнього Перемиля. Великим і далеко знаними під час Київської Русі був Перемиль. Перша згадка про нього відноситься до 1 червня 1097 року.[2] Величне місто-фортеця, центр удільного князівства 1241 року Перемиль вперше зазнав розорення і спалення від рук монголо-татар. Потім місто хоч і піднялося з руїн, та минулої величі вже не здобуло.

Як передмістя Перемиля виникло Берестечко. Згодом воно стає самостійним поселенням. Вперше його назва згадується більше 550 років тому як село Берестки Перемильської волості у грамоті Великого князя Литовського Казимира Ягелончика від 1-го червня 1445 року.

У XV та першій половині XVI століть Берестечко належало Боговитіним, які, як гадають, походили від давньоруських князів Крокотків. У 1544 році Федора Богушівна Боговитівна - донька Богуша Михайла Боговитиновича - вийшла заміж за київського воєводу Семена (Фрідріха) Глібовича Пронського і як придане внесла Берестечко в дім південноруських князів Пронських, які походили з дому Святого Володимира. Семен (Фридерик) Пронський (помер у 1555 році) був житомирським (1538–1539 р.), брацлавським і вінницьким старостою (1540–1541 р.), київським воєводою (1544–1555), чорнобильським державцем (1549–1555 р.), батьком чотирьох дітей: Юрія (Єжи), Олександра, Марухни (Марухи) і Галшки.

Як видно із господарської люстрації 1545 року, власники Берестечка зобов'язували своїх людей йти на будівництво Перемильської вежі, доставляли для цього необхідні матеріали. Як, зрештою, і на замкову городню в Луцьку. Брали вони на це по одному грошу із воза від кожного господарства.

Походження назви[ред.ред. код]

Про походження назви міста Берестечка існує чимало легенд. Одна із них розповідає, що частина переселенців з міста Берестя прийшли на річку Стир, заклали тут своє поселення, а назву дали на честь рідного Берестя. З іншої версії стає відомо, що довкола Берестечка були великі ліси, в котрих особливо багато росло берестів. Звідси й назва — Берестечко. Таке походження назви найбільш ймовірне. В архівних документах XVI ст. зустрічаються назви: Берестовка, Берестечек, Бересточок, Берестечко.

Надання Берестечку Магдебурзького права. Давня символіка міста[ред.ред. код]

7 липня 1547 року великий Литовський князь, король Польщі Сигизмунд ІІ Август надав Берестечку привілей — магдебурзьке право. В цій дарованій князю Семену (після хрещення за католицьким обрядом — Фридерику, чи Фрідріху) Пронському милості читаємо:
«Де маєтность та (тобто Берестечко) княжни Федори Богушівни Боговитівної дісталася її чоловікові князю Фрідріху Глібовичу Пронському, дозволити йому в Берестечку місто зводити, мати корчми з медом і пивом, корчми горілчані і винні, одержувати чопове, торгове мито, торги проводити в кожен понеділок, а ярмарки на Іллі і на запусти перед Пилипівкою».

Ставши містом, Берестечко значно піднеслося у своєму розвитку. Особливо це було помітно після занепаду Перемиля. Як свідчить карта торговельних шляхів XVI століття, через Берестечко йшли купці із Козятина, Вовковичів, Луцька, Кам'янки-Струмиловки та багатьох інших міст і поселень. Про швидке зростання Берестечка можна судити з того, що в 1569 році в актах Люблінської політичної унії Берестечко уже згадується у числі місцевостей, які складають Луцький повіт.

Польський магнат Анджей Лещинський отримав у власність Берестечко, яке було успадковане родичами його другої дружини — княжни Федори Сангушко, доньки брацлавського воєводи Романа Сангушка.[3]

За часів володіння містом польськими магнатами Лєщинськими в місті існував кальвінський збір, діяла громада кальвіністів. Зокрема, опікувався ними дідич Анджей Лещинський — дорпатський воєвода, син белзького воєводи Рафала Лещинського.[4]

Єдиний примірник старовинної гербової печатки Берестечка відомий з колекції документів графів Потоцьких, що зберігається в фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, і датований 1743 р. (ф. 49, оп. 1, спр. 2658, арк. 3). В полі печатки — овальний щиток, увінчаний короною і обрамлений військовою арматурою; в щитку — людська постать, що тримає в правій руці предмет на довгому древку (імовірно — постать Святого Івана Предтечі, патрона місцевої католицької парафії, з хоругвою в руці). Довкола герба залишки напису: « * BERESTEK…». Судячи з символіки, печатка виникла не раніше 1651 року (як відомо, парафію в ім'я свого патрона — Св. Івана Предтечі — заснував у місті король Ян ІІ Казимир після поразки під Берестечком козаків на чолі з Богданом Хмельницьким). Крім того, в актовій книзі Берестецького магістрату XVII століття (зберігається так само в фондах ЦДІА України в Києві) під 1678 роком міститься згадка про «срібну міську печатку з вирізьбленими літерами» («pieczęć miejska srebrna z literami wyrzytymi»).

Битва під Берестечком 1651 року[ред.ред. код]

Докладніше у статті Битва під Берестечком

Битва під Берестечком (28 червня — 10 липня 1651)  — найбільша битва Хмельниччини, яка відбулася біля містечка Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького та союзним йому кримськотатарським військом Ісляма III Ґерая з одного боку та армією Речі Посполитої під командуванням Яна II Казимира з іншого.

Макет Берестецької битви у краєзнавчому музеї м. Рівного

Згідно з польськими історичними джерелами XVII–XVIII століть, кількість польського війська становила до 300 000 вояків[5]. Також є свідчення про те, що поляки мобілізували на війну кожного сьомого підданого держави[5]. Важливим свідченням кількості українського козацького війська є твердження одного з учасників битви з польського боку про стотисячне українсько-козацьке військо[6]. Сучасні українські академічні дослідження в середньому подають чисельність козацької армії у 100 000, кримськотатарської у 30 000 (тобто у максимальну її можливу кількість за умови, коли в поході бере участь сам хан; хоча в радянській історіографії побутувала думка про те, що чисельність кримсько-татарської орди, навіть на чолі з ханом ніколи не перевищувала 10 000-15 000 вояків, а за повідомленнями турецького мандрівника Евлія Челебі, свідчення якого певно є найоб'єктивнішими та неупередженими, кількість кримсько-татарської орди на чолі з ханом не могла бути більшою за 8-10 тисяч осіб). Чисельність армії Речі Посполитої оцінюється більшістю сучасних українських істориків у 200 000 військових.

Битва закінчилась перемогою польського війська, однак козацька армія не була розгромлена. Загальноприйнятою є думка, що основних своїх втрат козаки зазнали, переправляючись через р. Пляшівку, під час виходу з битви. Однак останні наукові дослідження показують, що кількість загиблих козаків в польських історичних джерелах (до 30 000 убитими) є значно перебільшеною. Археологічні розкопки, що проводяться в останні десятиліття на місці битви віднайшли рештки лише близько сотні загиблих під час переправи козаків[7]. Іншим свідченням на користь незначних втрат української армії було те, що Богдан Хмельницький вже через два місяці зумів зібрати майже стотисячне військо під Білою Церквою, блокувавши там польсько-литовські війська і змусивши їх укласти мир, що було би неможливим за умов важких втрат українсько-козацької армії під Берестечком. В радянській історіографії (до початку розкопок на місці битви) була поширена цифра у 10 000 загиблих в ході битви козаків.

Причиною поразки козацького війська було те, що татари зненацька полишили поле бою, захопивши з собою Богдана Хмельницького.

Битва під Берестечком була найбільшою за усю Визвольну війну.

Однією зі складових успіху королівських військ у битві під Берестечком була тактика побудови й ведення бою, що сильно відрізнялася від застосовуваної поляками раніше. Війська були розставлені цього разу незвичним німецьким способом, і козаки не змогли скористатися досвідом, який вони нагромадили за час попередніх війн. Всі атаки зустрічалися і відбивалися з незвичайною ефективністю.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Багато жителів містечка під виглядом евакуації було вивезено на Схід, частина залишилась. 26-27 липня 1914 року відбувся кавалерійський бій поблизу Берестечка, який завершився повною поразкою австрійських кіннотників і відступом їх до Бродів. На початку 1915 року бойові дії були перенесені безпосередньо на територію Волині. 2 травня 1915 р. німецько-австрійські війська прорвали фронт і захопили західну Волинь. Різко зросли ціни на продукти, паливо. Населення голодувало, спалахнув тиф. У 1916 році війська Південно-Західного фронту під командуванням Брусилова перейшли в наступ і знову зайняли місто.

У районі Берестечка в 1916–1917 роках стояла 113-та піхотна дивізія російської армії, від солдатів якої населення дізналося про повалення царизму і жовтневий переворот у Петрограді. Голодні, замерзлі, злі солдати відмовлялись воювати; зафіксовані випадки братання з німецькими і австро-угорськими вояками, серед них були й галицькі українці.

Німецько-австрійські війська увійшли до Берестечка в лютому 1918 р. Навесні 1918 р. сюди вдерлися поляки. Влітку цього ж року вони на центральній площі Берестечка розстріляли більше тридцяти січових стрільців. Селяни псували полякам гармати, спалахнуло повстання, яке було придушене. За підтримки Антанти 25 квітня 1920 року розпочалася радянсько-польська війна. На Південно-Західному фронті проти армії Пілсудського воювали кіннотники Будьонного. 2 серпня 1920 р. на ділянці Боремель — Берестечко річку Стир форсувала 14-а кавалерійська дивізія і відбила Берестечко в поляків.[8] Але після того, як частини Першої кінної армії рушили на Захід, Берестечко знову захопили поляки. Згідно з Ризьким мирним договором 1921 р. Західна Волинь увійшла до складу Польщі.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Німецька окупація[ред.ред. код]

Вже 23 червня 1941 р. німецькі війська зайняли м. Берестечко. З 23 по 29 червня 1941 р. в районі Луцька, Радехова, Бродів, Рівного розгорнувся зустрічний танковий бій. З півдня, з району Бродів, на Радехів і Берестечко проти сил Клейста наступали 15-й та 8-й мехкорпуси. До 25 червня південне ударне угруповання радянських військ, особливо 8-й механізований корпус, який мав у своєму складі 969 танків (з яких 219 КВ і Т-34) здійснило 400-кілометровий марш у загальному напрямку на Берестечко. У розгорнутому 26 червня 1941 р. танковому бою брало участь з обох сторін до 2000 танків. Жорстокі бої розгорнулись за с. Лешнів (14 км південно-західніше Берестечка).

Цей населений пункт німці перетворили на фортецю, зосередивши тут багато прихованих протитанкових гармат, але їх опір було зламано. Розгромивши частини 16-ї танкової дивізії гітлерівців, з'єднання корпусу пересунулося на 30-35 км і увірвалося в Дубно, але на цьому наступальні можливості 8-го мехкорпусу були вичерпані. В ході цих боїв Південно-Західний фронт втратив 2/3 своїх танків.

У роки війни фашисти знищили в Берестечку багатьох жителів. Відразу ж після німецького вторгнення німці створили гетто для єврейського населення. Гетто було ліквідовано в вересні 1942 р., розстріляно більше 3 тисяч євреїв у яру за 2 км від міста[9]. Загальна кількість жертв окупаційного режиму становила 4 тисячі. У квітні 1944 року війська 2-го Українського фронту визволили Берестечко від гітлерівців. Фронт на декілька місяців зупинився за два десятки кілометрів від міста. У прифронтовому Берестечку, на польовому аеродромі, базувалися авіачастини дивізії прославленого аса Олександра Покришкіна.

Діяльність ОУН/УПА[ред.ред. код]

Окремої сторінки заслуговує діяльність УПА в місті і околицях. З перших днів запрацювала мережа ОУН у терені. Так, 25 червня 1941 загін ОУН(Б) зайняв райцентр, який утримував до приходу сил німецької армії. За наказом проводу почались заходи опору. Підпілля очолюють окружний провідник ОУН Стемид (Бондарчук Михайло, с. Мислинці). Районний провідник Хмара (Ткачук Григорій, м. Горохів) в м. Берестечку до керівництва стають районний провідник ОУН Данило, його заступники Юрко (Пилипович Іван).

На теренах Берестечківщини зокрема в с. Зелена, Волиця, Лобачівка проходили вишкіл. Під керівництвом старших провідників гартувались військові навички. А у селі Волиця—Лобачівська — функціонував політичний вишкіл, куди потрапляли здібніші юнаки.

В липні 1943 року після масових випадків дезертирства українців з батальйонів німецької поліції, значно поповнились лави УПА. В кінці липня 1943 року з боку Рівненщини відбувся напад куреня УПА на околиці міста. З середини липня 1943 року в Берестечку був притулок для кількох тисяч польських біженців з навколишніх сіл. Для їх захисту від УПА німецькою окупаційною адміністрацією були призначені десятки людей з відділення Шуцманшафт, що складалися з поляків. 30 грудня 1943 був здійснений напад одного з угруповань УПА на костел, у якому сховалися поляки, проте напад було відбито. Поступово поляки залишили Берестечко і перейшли в Галичину (тоді в межах Генеральної губернії) або були депортовані для примусової праці у Третьому рейху. 17 січня 1944 року німецькі війська евакуйувалися з Берестечка[10]. Поблизу Лобачівки відбувся великий бій, у якому загинуло кілька десятків німецьких солдатів, а начальника Горохівської жандармерії Галепея українські партизани взяли в полон. Після переходу Берестечка до рук Червоної армії розпочалися сутички підрозділів ОУН-УПА з військами НКВС.

Друга половина ХХ століття[ред.ред. код]

Пам'ятник Богдану Хмельницькому (1954)

50—70 роки[ред.ред. код]

Політична «відлига» 1957 року сприяла поверненню репресованих громадян до Берестечка. Економічні реформи сприяли розвитку краю. Так, у 1963 році в місто надійшов струм з Добротвірської ДРЕС. Соціальні реформи Хрущова, а затим і Брежнєва, припинення репресій певною мірою сприяли популярності радянської влади. Проте деякі реформи, зокрема адміністративна, в результаті якої було ліквідовано Берестечківський район (1959 р.), не могли подобатися жителям міста.

У 50—60-х роках розвивається інфраструктура Берестечка. У 1961 р. було відкрито зоологічний технікум, згодом реорганізований у ПТУ-27, були відкриті районна лікарня і школа. Будувались заводи, зокрема, будівельних матеріалів, філіали Горохівського плодоконсервного і сирзаводів, павільйон побутового обслуговування, поблизу міста видобували торф. 1 травня 1963 року відкрився міський краєзнавчий музей, очолений Г. С. Філіповичем, який багато зробив для дослідження минулого краю.

На жаль, у 90-і рр. основні здобутки попередніх десятиліть були знищені економічною кризою.

Постаті, пов'язані з Берестечком[ред.ред. код]

Див. також Категорія:Персоналії:Берестечко

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Мурований стовп[ред.ред. код]

Пам'ятник кн. Олександра Пронського

Стоїть на могилі колишнього власника містечка князя Олександра Пронського (XVI ст.). Місцеві жителі називають пам'ятник «Мурований стовп». Існує легенда, що срібна труна князя була наповнена коштовностями і висіла у склепі на золотих ланцюгах. На стовпі також можна побачити видряпаний напис «Король Сигізмунд Август ІІ».

Каплиця Святої Теклі[ред.ред. код]

Свята Текля

Згідно з переказами, її було збудовано в ХVІІ ст. в пам'ять про українських дівчат та польських монахинь, які, будучи захопленими в полон кримськими татарами, відмовились рухатися далі. Завойовники їхніми тілами вистелили собі дорогу до відступу через болота. Каплицю було названо на честь настоятельниці монахинь Теклі.

Свято-Троїцький костел[ред.ред. код]

Свято-Троїцький костел

Свято-Троїцький костел був вивершений поляками у XVII ст. на ознаменування своєї перемоги під Берестечком у 1651 р. Побудований у стилі рококо, він вражав своєю вишуканістю архітектури. У підвалах костелу збереглося кілька підземних переходів, які, однак, уже не придатні для використання. Існує інформація, що один із них вів до маєтку князя Пронського, розміщеного неподалік (у наш час приміщення психо-неврологічного інтернату), інший простягався аж на 2 кілометри до маєтку князя Рінчинського (зараз приміщення бібліотеки ПТУ). На жаль, на стані костелу вже неабияк позначилися вплив століть, відсутність належної реставрації, а найбільше - людська байдужість (за радянських часів у підвалах навіть були розміщені сирні цехи). Кілька разів тут ніби й бралися за відновлення будівель, однак ентузіазм істориків згасав, а місцеве православне населення не надто цікавиться долею католицького костелу, нехай навіть він із статусом пам'ятки старовини. Місцева католицька громада робила спроби отримати дозвіл на реставрацію та за власні кошти виконати її, однак чиновники зіслалися на те, що самі організують ремонт. Католицька громада домоглась права на реставрацію каплички на місцевому польському кладовищі.

Свято-Троїцький собор[ред.ред. код]

Свято-Троїцький собор
Див. також Свято-Троїцький собор (Берестечко)

Вражає величчю православний Свято-Троїцький собор, зведений на початку XX століття на честь подвигу козацько-селянського війська в 1651 р. Згідно з задумом архітекторів він мав складатися із 3-х частин: Підземного (Зимового), Основного та Верхнього храмів. Дозволили спорудити лише Підземний та Основний храми, оскільки стало зрозуміло, що коли почнеться зведення Верхнього храму, то Свято-Троїцький собор стане вищим за костел, а цього тодішня польська влада аж ніяк не могла допустити. Будівництво храму було припинено, його накрили, прилаштували купол.

Із приходом радянської влади собор перетворили на склад. Храм чекав свого відродження аж до початку 90-х років. Було зроблено косметичний ремонт, проведено внутрішній розпис (художник Микола Миколайович Кліцук). Храм знову почав жити!

У 2000 році було розпочато масштабну реконструкцію, після її завершення він, як вважається, стане одним із найбільших в Україні. Висота головного купола — понад 50 метрів. Сяють золотом хрести куполів, які в гарну погоду видно за десятки кілометрів.

Між іншим, із знаменною подією 1651 року пов'язаний і храм XVIII ст., розташованому поряд із Берестечком, над річкою Стир у селі Кутрів.

Від центру Берестечка рукою подати до колишнього княжого літописного міста Перемиль з його древнім городищем (нині село).

Населення[ред.ред. код]

Берестечко сьогодні за кількістю населення мало чим нагадує місто (воно на другому місці з кінця за кількістю жителів в Україні (1800 ос.), після Угніва на Львівщині), хоча під статус містечка цілком підходить.

А між тим перед Другою світовою війною в Берестечку було 6700 жителів, а в період існування царської Росії за окремими даними кількість жителів містечка сягала 10000 тисяч.

Промисловість[ред.ред. код]

До війни тут працювали цегельний і вапняний заводи, водяний млин з олійницею, маслозавод, хлібопекарня, шевські та кравецькі майстерні, виготовляли безалкогольні напої, консерви. У повоєнному 1946 році берестечківські майстри випускали вози, сани, кінську збрую, діжки, дерев'яні відра, столи, табуретки, дверні завіси, віконні ручки, светри, жіночі хустки, рукавички, вироби із шкіри. Тут працювали лісопильний, цегляний і вапнярний заводи, кузня, слюсарня, столярна і бондарна майстерні, млини, пекарня, олійниця, крупорушка. На водяному млині на річці Стир було встановлено гідрогенератор, який давав місту електроенергію. У 1960-х роках завод будматеріалів випускав черепицю і шифер. Занепад містечка розпочався 1959 року, коли воно перестало бути райцентром.

Нині в Берестечку заводу «Волиньмаш», створеного на базі колишньої військової частини, по суті, вже нема. Возити із залізничної станції Горохів (за 30 кілометрів) метал, щоб зварювати з нього металоконструкції, невигідно. Правда, вдалося відродити плодоконсервний завод (фруктове повидло відправляють у Запоріжжя, Дніпропетровськ, Донецьк, Луганськ). Пущено м'ясопереробний цех фірми «Апетит» (ковбасні вироби, копченості). Працює невелика швейна фірма. Відновлено та переобладнано торговою маркою «Пан Курчак» під птахоферми колишні свинарники.

У Берестечку є споживче товариство, комунгосп, лісництво, професійна пожежна команда, відділення 2-х банків.

Жителі Солонева та інших сіл Радивилівського району, розташованих поблизу, знають Берестечко як значний торговельний центр. Нині тут є 34 приватних магазини, барів та кафе, а ще — два гастрономи і два кафе споживчого товариства. Субота — базарний день. Привозять свої товари й крамарі з Радивилова, Бродів.

Освіта, культура, медицина[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасові Шевченку

У Берестечку є середня школа, ПТУ, лікарня, психо-неврологічний інтернат, бібліотека, будинок культури, кінотеатр будинок школяра.

У невеликому сквері — пам'ятники Богдану Хмельницькому і Тарасу Шевченку. Перший із них таки ходив вулицями цього міста, другий, очевидно, оглядав поля Беретецької битви і згадав Берестечко у вірші «Ой чого ти почорніло…» і в містерії «Великий льох».

Природні ресурси[ред.ред. код]

А ще Берестечко знають як осередок мальовничої природи. Стир тут казково-чарівний, у ньому чиста вода, бо ж недалеко — витоки. Живлять цю річку й наші місцеві річечки Слонівка та Пляшівка. Далі русло Стиру повертає до Пляшевої, затим тягнеться до Луцька.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Кравчук П. А. Рекорди Волині 1993. – Любешів, 1994. – 64 с. ISBN 5-7707-2014-1/4., с. 9
  3. Włodzimierz Dworzaczek. Leszczyński Andrzej h. Wieniawa (ok. 1559–1606) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972.— Tom XVII/1. — Zeszyt 72. — S. 102. (пол.)
  4. Halina Kowalska. Leszczyński Andrzej h. Wieniawa (ok. 1606–1651) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972.— Tom XVII/1. — Zeszyt 72. — S. 104 (пол.)
  5. а б Берестецька битва. Устами літописців, учасників та очевидців. — Броди: Просвіта. — 1999 с. 6.
  6. Берестецька битва. Устами літописців, учасників та очевидців. — Броди: Просвіта. — 1999 с. 21.
  7. Загадки битвы под Берестечком. К 350-летию великого сражения
  8. «Берестечко нерушимо смердить і досі, від усіх людей несе запахом гнилого оселедця» http://www.radyvyliv.info/berestechko-nerushimo-smerdit-i-dosi-vid-usix-lyudej-nese-zapaxom-gnilogo-oseledcya.html
  9. Холокост на территории СССР: Энциклопедия, Москва 2009, ISBN 978-5-8243-1296-6 s.83
  10. Władysław Siemaszko, Ewa Siemaszko, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945, Warszawa 2000, s.121-122
  11. Włodzimierz Dworzaczek. Leszczyński Rafał h. Wieniawa (1650–1703) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972.— Tom XVII/1. — Zeszyt 72. — S. 141. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]