Слободяник Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Слободяник
Основна інформація
Дата народження 5 вересня 1941(1941-09-05)
Місце народження Київ
Дата смерті 10 серпня 2008(2008-08-10) (66 років)
Місце смерті місто Моррістаун, США
Країна Україна, СРСР, США
Професія піаніст
Інструменти фортепіано
Жанр класика

Олекса́ндр Олекса́ндрович Слободя́ник (*5 вересня 1941, Київ — †10 серпня 2008, Моррістаун, Нью-Джерсі, США) — визначний піаніст-віртуоз романтичного стилю 20 ст. українського походження. Найбільш відомий своїм виконанням творів Ф. Шопена.

Біографія[ред.ред. код]

Олександр Слободяник народився 1941 року в Києві в інтелігентній родині, де захоплювалися музикою: батько грав на скрипці, мати – на фортепіано. Батько майбутнього піаніста - Олексндр Павлович – був відомим в Україні професором психіатрії[1], автором багато раз перевиданної монографії «Психотерапія, навіювання, гіпноз»[2]. Мати була за фахом музичним педагогом, знайомі звали її не інакше как "пані", тому що вона здавалася шляхетною жінкою 19-го століття, закоханою в музику та поезію Міцкевича. Вона стала першою вчителькою музики у сина. Олександр був «вундеркіндом» – в шість років вже виступав по радіо.

Після війни сім'я переїхала до Львова, де батько отримав кафедру психиатрії Львівського медичного інституту, а також викладав на юридичному факультеті Львівського університету ім. Івана Франка курс "Судової психиатрії".

Олександр здобув початкову музичну освіту у Львівській спеціальній музичній школі в класі видатного музичного педагога Лідії Голембо. В той час в паралельних класах школи навчались майбутній «цвіт» світової музики: Віктор Ересько і Олександр Муравський, скрипалі Олег Криса, Богодар Которович і Матіас Вайцнер, віолончелистка Харитина Колесса, композитор Богдан Яновський.

У віці 15 років (1957) Олександр переїхав до Москви, де почав навчатися в Центральній музичній школі у Генріха Нейгауза. У нього ж займався в Московській консерваторії, а після смерті Нейгауза закінчував консерваторію по класу учениці Нейгауза професора Віри Горностаєвої (1964). В неї ж закінчів і аспірантуру (1967).

Був відзначений нагородами на міжнародному піаністичному конкурсі імені Шопена у Варшаві (1960) та конкурсі імені Чайковського в Москві (1966).

Регулярна концертна діяльність Слободяника почалась з 1963 року в СРСР. 1968 року відбувся його концертний дебют в США. Концерт в Карнегі-Голі був високо оцінений Артуром Рубінштейном і Володимиром Горовцем. Американська музична критика визнала Слободяника «лідером свого мистецького покоління». Його американським менеджером став Сол Юрок, якому Слободяника рекомендував Святослав Ріхтер. Піаніст мав неодноразові турне Сполученими Штатами, успішно гастролював у країнах Європи, Канаді, Японії, Латинській Америці.

Про його популярність на Заході свідчить діалог між Святославом Ріхтером і імпресаріо Солом Юрком. Ріхтер скаржився Юрку на значне зменшення запрошень його останнього часу на гастролі до США, до яких він вже звик, при тому, що Слободяника навпаки - буквально засипають запрошеннями. На що Сол Юрок відповів:

...Що ж я можу вдіяти, якщо кожна друга жінка в США носить в своєму портмоне фотокартку Слободяника!

Однак його концертна кар'єра на Заході фатально перервалася у 1979 році, коли західні країни бойкотували тодішній СРСР через воєнну аграсію СРСР проти Афганістану. Тільки після дев'ятирічної відсутності на американській сцені, у 1988 році, піаніст знову здійснив концертний тур Сполученими Штатами, який газети назвали «тріумфальним поверненням». В 1989 році Слободяник переселився до США, де до кінця життя займався в основному концертною діяльностю. Тут зустрів свою другу дружину - піаністку Ларису Крупу.

В 1993 р. він заснував Міжнародний мистецький фестиваль у місті Моррістаун і був його художнім керівником.

Слободяник помер 10 серпня 2008 від менінгіту.

Творчість[ред.ред. код]

Концертні програми Слободяника завжди характеризувалися великими творами: фортеп'янні концерти Рахманінова (№3) і Шнітке, сонати Прокоф'єва (№№6,7), "Картинки з виставки" Мусоргського, Варіації Регера, Фантазія і "Карнавал" Шумана, цикл всіх етюдів Шопена, Соната-балада Лятошинського та ін. Граючи як класичну, так і сучасну музику, він був першим інтерпретатором концертів та соло-творів таких композиторів, як Борис Тищенко, Альфред Шнітке, Олександр Чайковський. 1990 року в Карнегі-Голі вперше заграв написані для нього Альфредом Шнітке "П'ять афоризмів для фортепіано" до віршів Йосифа Бродського, тексти читав сам поет. А під час святкування сторіччя Карнегі-Голу у 1991 році Слободяник разом з Гідоном Кремером здійснив світову прем'єру Кончерто гроссо №5 Альфреда Шнітке з оркестром Клівленду.

Як артистові високого міжнародного класу Слободяникові притаманний був великий концертний стиль виконання. Технічний бік його гри був блискучим. Визначальні риси стилю: експресія гострих, раптових реакцій у поєднанні з суворою логічністю думки; могутній і соковитий звук, забарвлений педальним резонансом при дуже точній, навіть ударній манері звуковидобування; вольовий, організований ритм. Газета "Лос-Анджелес таймс" писала: "Слободяник грає не просто віртуозно, він виконує давно відомі речі, але по-своєму прочитуючи їх, додаючи до безсмертних творів ледь вловиме нове, безкінечно талановите й самобутнє". Його запрошували грати на своїх концертах оркестри, якими диригували такі титани світової музики, як Леонард Бернстайн, Курт Мазур, Мстислав Ростропович, Валерій Гергієв, Юрій Темірканов. Та концертуючи у світі, Слободяник знаходив час регулярно приїжджати з концертами в Україну, зокрема, до Львова, де знайомив слухачів з усіма своїми новими програмами.

Слободяника записували фірми Angel, Мелодия, Eurodisc i MCA. Його дискографія включає записи легендарного LIVE-концерту всіх 24 етюдів Шопена.

Педагогічна діяльність[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

  • дружина - Наталія Слободяник (нар. ??), віолончелістка і музичний педагог
    • син - Олександр Слободяник-молодший, піаніст
  • дружина - Лариса Крупа (Larissa Krupa), американська піаністка українського походження

Нагороди, почесні звання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Цыпин Г. Портреты советских пианистов. Москва, 1982.
  • Кашкадамова Н.Фортеп'янне мистецтво у Львові. Тернопіль, 2001. ISBN 966-7692-80-9
  • Лабанців-Попко З. 100 піаністів Галичини. Львів, 2008. ISBN 966-8868-12-9
  • Лабунський В. Зоря і смерть Олександра Слободяника// Nova газета.-2008,Нью-Йорк.-№1, 23 жовтня.

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]