Нейгауз Генріх Густавович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генріх Густавович Нейгауз
Нейгауз Генріх Густавович.jpg
Генріх Густавович Нейгауз
Народився 12 квітня 1888
Єлисаветград (Кіровоград)
Помер 10 жовтня 1964
Москва, СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність німець
Проживання Москва, Київ
Діяльність піаніст і музчиний педагог, публіцист і горомадський діяч

Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (*12 квітня 1888, Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — піаніст і педагог, публіцист і музично-суспільний діяч.

Зміст

Біографія[ред.]

Будинок на вулиці Нейгауза в Кіровограді, де народився Генріх Нейгауз (про це сповіщає меморіальна дошка)

Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня 1888 року в місті Єлисаветграді (нині — Кіровоград). Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом в Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи; його мати, Ольга Михайлівна (нар. Марцеліна Блуменфельд), приходилася старшою сестрою знаменитого композитора, піаніста та диригента Фелікса Блуменфельда.

Початкову музичну освіту Генріх одержав у свого батька. В 1904 році, по закінченні гімназії в віці 16-річному віці Генріх Нейгауз дебютував з великим успіхом як виконовець в Дортмунді, після чого предприйняв довге концертне турне по Німеччині, Австрії і Італії- як він вважав, вже як готорвий піаніст-віртуоз. Однак у Відні він познайомивя з піаністом і композитором Леопольдом Годовським, відомим своїм музичним перфекціонізмом. Під впливом Годовського Нейгауз збагнув, що хоч музичний талант і є природний дар, але здатність до музичних інтерпретацій потребує важкої праці[1].

Після штудії в Л. Годовського в Берліні, Нейгауз вивчав теорію композиції під керівництвом учня Танєєва професора П.Ф.Юона. Пізніше поступив у Віденську академію музики в школу вищої майстерності, яку закінчив на відмінно.

Після повернення на батьківщину Нейгауз здав екстерном у Петроградській консерваторії іспити і у 1916 році почав свою педагогічну діяльність у Тбілісі. Повернувшись в Єлисаветград, працював у місцевому відділі народної освіти. Разом із своїм троюрідним братом, відомим польським композитором К. Шимановським він організує камерне товариство, читає лекції, пропагує кращі зразки класичної музики.

У 1920 році Нейгауз — професор Київської консерваторії, а від 1922 року починається його творча діяльність у Московській консерваторії.

Помер Генріх Густавович Нейгауз 10 жовтня 1964 року в Москві.

З творчості[ред.]

Продовжуючи і розвиваючи традиції фортепіанного мистецтва Нейгауз створив школу, пов'язану з високими досягненнями піанізму. Визнана в усьому світі, піаністична школа Нейгазуа знайшла своє продовження у творчості його учнів — С. Ріхтера, Е. Гілельса, Я. Зака, І. Зетеля, Є. Малініна, О. Насєдкіна, Л. Наумова, В. Кастельского, В. Крайнєва, В. Воскобойникова, Т. Гутмана, А. Гінзбурга і багатьох інших музикантів.

Виконавча діяльність Г. Нейгауза ввійшла в скарбницю музичного мистецтва. У його репертуарі була майже вся художня фортепіанна література від Баха до наших сучасників. Піаніст був незмінним другом багатьох композиторів і першим виконавцем цілого ряду творів. Величезна ерудиція Нейгауза при великій особистій чарівності завжди залучала до артиста молодь. Концертні зали, класи, аудиторії, у яких Генріх Густавович виступав, завжди були переповнені.

Нейгаузу належать блискучі статті і нариси про музику. Широкою популярністю користується його талановита книга «Про мистецтво фортепіанної гри».

У рідному для Нейгауза Кіровограді його іменем названо вулицю, а на розташованому на ній будинку, де народився видатний музичний педагог, встановлено меморіальну дошку. Від 1981 року в місті працює Музей Генріха Нейгауза. 12.04.2013 року за ініціативою Кіровоградського музичного училища встановлено погруддя юному Г.Г.Нейгаузу.

Література[ред.]

«Нейгаузы: Густав, Генрих, Станислав». (Ред-сост. Б.Б.Бородин) - Вид-во Дека-ВС, Москва, 2007. (рос.)

  • Долгіх М.В. Нейгаузи: варіації на єлисаветградську тему. - Кіровоград: Лисенко В.Ф., 2013. - 336 с., 72 с. ілюстр., укр.мова. ISBN 978-966-2570-64-9

Посилання[ред.]

Виноски[ред.]