Солідарність (профспілка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Логотип організації

Соліда́рність або Незале́жна самовря́дна професі́йна спі́лка «Соліда́рність» (пол. Niezależny Samorządny Związek Zawodowy "Solidarność", скорочено: NSZZ Solidarność) — незалежна професійна спілка робочих, створена у вересні 1980 року в Польщі, що згодом переросла у широкий суспільно-політичний рух і зробила значний внесок у боротьбу польського народу з комуністичним режимом.

Передумови виникнення руху[ред.ред. код]

Занепад економіки країни, викликаний волюнтаристською політикою гереківського керівництва, диспропорції матеріального виробництва, загострення соціальних проблем, втрата молодим поколінням віри в «соціалістичні ідеали» привели Польську Народну Республіку до глибокої соціально-економічної та політичної кризи[1]. Передумови її в свою чергу теж можна розподілити на соціально-економічні та політичні. Перші яскраво ілюструються статистичними показниками: виробництво сільгосппродукції в 1976—1980 рр. знизилося на 8%, зокрема, рослинництва — на 16%, загальний середньорічний спад виробництва у 1978-80 рр. склав 6,5%, зовнішній борг у 1976 р. досяг 24 млрд доларів США, національний дохід країни в 1979 р. упав на 2%. Серед найважливіших політичних причин кризи можна виділити такі: однопартійна система і відсутність політичного плюралізму, безроздільне панування державно-партійної номенклатури, порушення прав людини[2], панування держави над суспільством, суто формальне існування демократичних інституцій, розрив між офіційними гаслами уряду та реаліями тощо.

Основою для формування широкої опозиції комуністичному режиму в Польщі став робітничий рух. У 70-ті роки створювались організації, які захищали права робітників, формувались об'єднання профспілкового типу. Потім стали виникати опозиційні політичні організації — Конфедерація незалежної Польщі та інші, що виступали проти соціалістичного шляху розвитку. Серед населення різко посилився вплив католицької церкви, особливо після обрання Папою Римським Іоанна Павла ІІ у жовтні 1978 р.[3]

Зважаючи на ситуацію, що склалася, польське керівництво у травні 1980 р. звернулося за економічною допомогою до СРСР, аби шляхом оперативних заходів у сфері господарства та соціальної політики бодай відтермінувати вже неминучий вибух суспільного невдоволення. Однак у Кремлі були заклопотані справою інтервенції в Афганістані, яка почалася в грудні 1979 р., і проведенням московської олімпіади 1980 р.[4] У таких умовах партія[5] прийняла рішення про збільшення експорту товарів широкого споживання (передусім продуктів), що при командно-адміністративній системі господарювання неодмінно мало за наслідок скорочення внутрішнього споживання. Зменшення пропозиції у свою чергу викликало необхідність зростання цін; щоб замаскувати свої прорахунки урядом було зроблено вибір діяти на основі концепції «крокуючих цін». Її першим виявом було запровадження без попереднього оголошення «комерційних цін» на м'ясні виробі, що досі продавалися за ринковими цінами[6]. Фактичне підвищення цін лицемірно прикривалося словами про «комерціалізацію» торгівлі виробами з м'яса[7].

Становище, в якому опинилася Польща на початку 1980-х років, не було випадковістю чи невдалим збігом обставин. Передумови подій, що на декілька років позбавили нормального сну представників правлячої верхівки країни, складалися протягом багатьох років як в економічній, так і в політичній сферах. Важливе значення мало організаційне оформлення опозиційних сил[8], що мали взяти і зрештою взяли на себе керівництво акціями суспільного протесту: умови для активізації опозиції зрештою створила сама влада.

Початок руху[ред.ред. код]

Профспілка «Солідарність» походить із страйкового руху робітників влітку 1980. З самого початку робітничий рух був морально підтриманий такими польськими інтелектуалами, як Тадеуш Мазовецький, Яцек Куронь, Адам Міхнік, Йозеф Тішнер та іншими представниками критично настроєної до комуністичного режиму польської інтелігенції, а також католицькою церквою. Суттєва практична підтримка страйкового руху також надійшла з країн Заходу: США, ФРН та ін.

Чинником великої хвилі страйків стало підвищщеня цін на м'ясо, що сталося 1-го липня 1980 р. Спочатку страйки мали локальний характер, але згодом поширилися по всій Польщі. Приводом до вибуху страйку 14 серпня на ґданській верфі ім. Леніна став наказ дирекції про звільнення з роботи крановщиці Анни Валентинович, яка була символічною фігурою на всьому Балтійському узбережжі ще з часів страйку 1970 р.

Демонстрація на підтримку «Солідарності» в Аахені (ФРН) 1983 року

Одразу був заснований страйковий комітет на чолі з Лехом Валенсою. Комітет висунув вимогу із 21 політичних, соціальних та економічних тез, де центральним пунктом було погодження комуністичної держави з існуванням незалежних (від державної влади) профспілок. Після довгих переговорів 31 серпня комуністичний уряд Польщі мусив погодитися з існуванням незалежних профспілок.

Це був початок кінця ери комунізму у Центральній і Східній Європі.

«Солідарність» стала першим у країнах радянського блоку незалежним громадським рухом у формі професійної спілки, який об'єднав під гаслом мирних змін представників усіх суспільних верств. До лав «Солідарністі» вступило майже 10 млн осіб, кожен третій дорослий поляк. Серед них були численні члени комуністичної партії (ПОРП). Вона швидко переросла у широкий громадський рух, що прагнув демократизації, реалізації соціальних гарантій та відміни цензури.

Роки реакції[ред.ред. код]

Масова демонстрація у Варшаві 1984 року

Під тиском з одного боку СРСР, з іншого — через прагнення за всяку ціну зберегти панування комуністів (Польської Об'єднаної Робітничої Партії) владу в країні захопила група військових на чолі з міністром оброни Польщі генералом Войцехом Ярузельським. Побоюючись небажаного розвитку ситуації, партійне керівництво запровадило в ніч на 13 грудня 1981 року воєнний стан, а точніше запровадило в країні військову диктатуру на зразок влади військових хунт країн Латинської Америки. У великих містах було введено комендантську годину та військово-поліцейське патрулювання, керівники опозиції, у тому числі Лех Валенса, були заарештовані та інтерновані. 8 жовтня 1982 через запровадження нового Профспілкового закону «Солідарність» було повністю заборонено. Незалежна профспілка «Солідарність» була змушена перейти до підпільних форм роботи.

Проте громадське невдоволення, яке зростало протягом наступних років, сила опозиції та вплив церкви, економічні проблеми та міжнародна ситуація змусили владу до ряду поступок. У 1980-ті роки влада провела половинчаті реформи політичної системи, запроваджуючи принципи, що застосовуються у демократичних устроях.

Радіопередавач, що глушив сигнал державного телебачення (TVP), а на його частоті передавав програми радіо «Солідарність»

Найактивніші члени «Солідарності», особливо її праве крило, перейшли до підпільних форм боротьби. У червні 1982 у Вроцлаві засновано політичну підпільну організацію «Солідарність, що Бореться» (спочатку за назвою «Угода Солідарності, що Бореться»). Ініціатором створення організації і її головою став Корнель Моравецький, делегат 1-го З'їзду профспілки «Солідарність» у Гданську (1981 р.). На відміну від «Солідарності» — суспільного й профспілкового руху — «БС» стала із самого початку організацією із суворим членством, конспірацією та набула політичного характеру.[9]

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Яровий В. І. Новітня історія центральноєвропейських та балканських країн. XX століття. — К.: Генеза, 2005. — C. 330.
  2. Права людини і громадянина формально захищалися і гарантувалися Конституцією та іншими законами ПНР, а у березні 1977 р. Польща ратифікувала Декларації ООН «Про громадянські та політичні права» і «Про економічні, соціальні і культурні права». Проте на практиці права людини, як правило, закінчувалися там, де в тій чи іншій мірі стикалися з інтересами тоталітарної системи.
  3. История новейшего времени стран Европы и Америки: 1945—2000 гг. / Под ред. Е. Ф. Язькова. — М.: Простор, 2002. — С. 325.
  4. Зашкільняк Л. О., Крикун М. Г. Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів. — Львів: Видавництво Львівського університету ім. І. Франка, 2002. — С. 614—615.
  5. Відповідно до Конституції ПНР «провідною політичною силою суспільства», тобто фактично правлячою партією вважалася ПОРП.
  6. Przybylski Henryk J. Przełomy polityczne w Polsce Ludowej: Doświadczenia lat 1956—1981. — Warszawa: Instytut Wydawniczy Związków Zawodowych, 1986. — S. 127.
  7. Зашкільняк Л. О., Крикун М. Г. Цит. тв. — С. 615.
  8. Слід зазначити, що опозиція тоталітарному режиму існувала і до виникнення НСЗЗ «Солідарність», про яку піде мова далі. У 1976 р. було утворено Комітет захисту робітників (КОР), що восени 1977 р. перетворився на Комітет соціальної самооборони, спираючись на Заключний Акт Конференції з безпеки і співробітництва в Європі, він виступив на захист прав робітників, проти порушення законів при їх застосуванні. У лютому 1978 р. в Катові це виник перший Комітет вільних профспілок, а у квітні — в Гданську та в Урсусі. З літа 1978 р. в різних районах Польщі стали виникати Комітети селянської самооборони, які виступили на захист інтересів селянських господарств, за реформу податкової системи та розвиток самоврядування. Криза початку 1980-х років посприяла їх активізації та консолідації.
  9. Підпільна Організація «Солідарність що Бореться»

Див. також[ред.ред. код]

Fenomen Solidarnosci (фото/відео)


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.