Сон літньої ночі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Титульна сторінка першого кварто (1600)

«Сон літньої ночі» (англ. A Midsummer Night's Dream) — комедія Вільяма Шекспіра, написана між 1594 та 1596, зареєстрована й опублікована в 1600. Комедія відома чудернацьким переплетенням мотивів античної міфології та літератури й англійського фольклору.

«Сон літньої ночі» одна з найпопулярніших комедій Шекспіра, вона часто ставиться в театрах, в тому числі й українських, неодноразово екранізувалася.

Запропоновані Шекспіром трактування фольклорних персонажів Оберона, Титанії та Пака стали класичними й надалі часто використовувалися іншими авторами саме в Шекспірівській інтерпретації.

Дійові особи[ред.ред. код]

  • Тезей, князь Афінський.
  • Іпполіта, цариця амазонок, заручена з Тезеєм.
  • Егей, батько Гермії.
  • Гермія, дочка Егея, закохана в Лізандра.
  • Лізандр та Деметрій — закохані в Гермію.
  • Гелена, закохана в Деметрія.
  • Філострат, розпорядник розваг при дворі Тезея.
  • Пітер Клинець, тесля (Пролог в інтермедії).
  • Нік Навій, ткач (Пірам в інтермедії).
  • Френсіс Дудка, міхоправ (Тізба в інтермедії).
  • Том Носик, лудильник (Мур в інтермедії).
  • Робін Замірок, кравець (Місяць в інтермедії).
  • Гембель, столяр (Лев в інтермедії).
  • Оберон, король фей і ельфів.
  • Тітанія, королева фей і ельфів.
  • Пак, або Робін Паливода.
  • Горошок
  • Павутинка
  • ельфи.
  • Метелик
  • Гірчичка
  • Почет Тезея й Іпполіти.
  • Інші феї та ельфи — слуги Оберона й Тітанії.

Місце дії — Афіни й недалекий ліс.

Аналіз сюжетних ліній[ред.ред. код]

«Сон літньої ночі» одна із найпоетичніших комедій Вільяма Шекспіра. Вона справляє враження зовсім неповторним поєднанням рельного та фантастичного, серйозного та смішного, лірики та гумору. Шекспір настільки гармонічно поєднав усі ці елементи, що критичний аналіз, руйнує поетичну цільність твору. Але з іншого боку, можливо, він у якійсь мірі проллє світло на задум Шекспіра та на засоби, які він застосовував. У цій комедії є дві основних дії — реальне та фантастичне. Але всередені кожного з них є свої градації. Вони втілені у сюжетні мотиви, які створюють дію комедії, а воно складається із п'яти елементів.

Одруження Тезея і Іпполіти становить основу всього сюжету. Комедія починається із зображення двору Тезея, і в ході першої сцени ми дізнаємося про майбутнє весілля афінського царя з володаркою амазонок. Завершенням дії комедії є святкування з нагоди весілля Тезея і Іпполіти, яке вже відбулося. Ця сюжетна рамка не містить жодних драматичних мотивів. Тут немає і натяку на конфлікт. Тезей — мудрий цар, закоханий у свою наречену і користується взаємною любов'ю з її боку. Ці образи дані Шекспіром статично. Другий і центральний сюжетний мотив — історії Лізандра і Гермії, Деметрія і Гелени. Дія містить значні драматичні мотиви і конфлікти. Перш за все виникає тема батьків та дітей і питання про право дітей на вільний вибір супутника життя. Батько Гермій — Егей приходить до Тезея зі скаргою на свою доньку.

Він одружив її з Деметрієм, але вона віддає перевагу Лізандру. Тезей, будучи правителем, стоїть на сторожі батьківського права і велить Гермії коритися батьківській волі. Але молодість не бажає миритися з насиллям над почуттями. Гермія вирішує втекти до лісу разом зі своїм коханим. Туди ж відправляються Гелена і Деметрій. Але тут, у лісі — свій світ, у якому вже не діють закони держави та норми та звичаї, вироблені суспільством. Це царство природи, і почуття тут розкуті, вони виявляються з максимальною свободою. Світ природи поетично натхненний Шекспіром. В гущавині лісу, серед дерев і чагарників, трави і квітів живуть духи.

Вони — душа лісу, а що ж таке душа взагалі, душа людини зокрема, людина може заблукати серед власних почуттів? Так можна подумати, дивлячись на те, що відбувається з молодими закоханими, які потрапили в цей зачарований світ. У цьому світі є свій цар — лісовий дух Оберон, якому підвладні всі ельфи лісу. Якщо афінський цар Тезей вимагає покори звичаям і законам, надаючи при цьому можливість подумати і усвідомити свою помилку, лісовий цар застосує чари чаклунства для того, щоб підкорити своїй волі. Так він карає Титанію. Якщо в житті всякі ухиляння від прийнятих норм тягнуть за собою серйозні наслідки, то в царстві лісових духів все перетворюється на веселий жарт. У цьому лісі ми зустрічаємо ще одну групу персонажів, і перед нами виникає ще один сюжетний мотив комедії.

Сюди приходять афінські ремісники, щоб репетирувати п'єсу, яку вони збираються показати в день весілля свого правителя. Простодушні ремісники з крайньою серйозністю ставляться до своєї справи. Їм не до жартів, але й вони, потрапивши у світ лісових чудес, виявляються втягнутими у вир дивних подій та незвичайних перетворень, що відбуваються в цьому світі примх. Читачі, звичайно, пам'ятають, як ткач раптом опинився з ослячою головою і, попри це каліцтво, в нього закохалася повітряна цариця ельфів красуня Титанія.

Нарешті, останній сюжетний мотив виникає перед нами вже тоді, коли, здавалося б, уся дія завершена: ремісники розігрують історію кохання Тісби, лише посередньо пов'язану з іншими сюжетними мотивами комедії, але має значення в її загальному задумі. Центральний драматичний мотив виникає тоді, коли виявляється протиріччя між волею батька і почуттям дочки. На чиїй же стороні виявляється перемога? Минаючи всі перипетії, що сталися під час перебування молодих людей у лісі, і приходячи до того, чим все це завершилося, ми бачимо, що любов Гермії та Лізандра, пройшовши через усі випробування, восторжествувала. Що ж стосується Деметрія, він переконався, що його почуття до Гермії було неміцним. У лісі він полюбив Гелену, яка вже давно палала до нього пристрастю. Таким чином, почуття двох дівчат подолали всі перешкоди: Гермія утвердилася в намірі поєднати своє життя з Лізандром, а Гелена завоювала любов Деметрія, який довго був до неї байдужим.

Перед цією перемогою любові змушений змиритися навіть Егей, ревниво оберігавший своє право вирішувати долю дочки. Перед нею, перед перемогою почуття схиляється і Тезей, що дає молодим людям можливість вступити в шлюб відповідно до своїх серцевим потягам. Таким чином, природа виявилася сильнішою від закону і звичаю. У цьому відбивається гуманістичний погляд Шекспіра на питання моралі.

«Сон літньої ночі» — це виклик художника всякого роду педантизму і догматизму в мистецтві. Можна уявити собі Шекспіра, який, перефразовуючи слова Гамлета, наче говорить: «Є багато чого в мистецтві, друг Гораціо, що й не снилося філософії твоїй». Ця комедія не укладається в рамки одного певного жанру. У ній стільки різноманітності вимислу, поетичного зльоту, іронії, блазнівської буфонади, тонкої психології, лірики і фарсових положень, що навіть не віриться в можливість поєднати все це в одному творі. І, проте, створена Шекспіром поетична форма виявилася настільки ємною, що для всього знайшлося місце і все злилося в таке нерозривна єдність, коли вже важко відокремити вигадку від правди. Нам, глядачам, залишається лише піддатися чарівності Шекспіра, піти за ним у це поетичне царство і пробути на запаморочливих висотах, де панують музи поезії, веселощів і мудрості.

Українські переклади[ред.ред. код]

  • В.Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 2. К.: Дніпро, 1986. 624 с. — С.: 414–476. (в перекладі Юрія Лісняка)

Джерела[ред.ред. код]

  • История зарубежной литературы. Средние Века и Возрождение 1987.
  • Всесвітня література 1996 р.

Посилання[ред.ред. код]