Список правителів Курпфальцу
Нижче наведено список правителів Курпфальцу.
Зміст |
Пфальцграфи Лотарингії 915—1085 [ред.]
Пфальц утворився з «Пфальцграфства Лотарингія», яке зявилось у X столітті.
- Вігеріх (бл. 870 — бл. 919), граф у Трирі у 899 й 902, граф у Бідгау у 902 й 909, граф в Арденнгау, пфальцграф Лотарингії з 915/916
- Годфрід, граф Юліхгау, пфальцграф Лотарингії бл. 940
Династія Еццоненів [ред.]
Упродовж XI століття саме ця династія управляла землями на обох берегах Рейну.
- Герман I Лотаринзький, 945—994
- Еццо, 994—1034
- Оттон I Лотаринзький 1045 (герцог Швабії 1045 — 47)
- Генріх I Лотаринзький, 1045—1061
- Герман II Лотаринзький 1061—1085
Пфальцграфи Рейнські, 1085—1356 [ред.]
Після смерті Германа II, останнього з династії Еццоненів, Пфальц втратив свою військову важливість для Лотарингії. Территорію пфальцграфства скорочено до округів навколо Рейну, з тих пір названого «Пфальцграфство Рейнське».
- Генріх II, 1085 — 95
- Зиґфрід I фон Орламюнде (помер 1113), 1095—1113
- Готфрид Кальвський, 1113 — 1129
- Вільгельм фон Орламюнде, 1129 — 1139
- Генріх IV Язомірготт, 1139 — 1142
- Герман III Штахлекський, 1142 — 1155
Пфальцграф з династії Гогенштауфенів [ред.]
1156 року імператор Фрідріх I Барбаросса передав ці землі у спадкове володіння своєму молодшому брату Конраду.
Пфальцграфи з династії Вельфів [ред.]
1195 року Пфальц перейшов до династії Велфів в результаті шлюбу Генріха Вельфа з Агнесою, дочкою Конрада Гогештауфена.
Пфальцграфи з династії Віттельсбахів [ред.]
На початку XIII століття, в результаті шлюбу Агнеси, дочки Генріха V й онучки Конрада Гогенштауфена та Отто, герцога Баварії, територія Пфальцу перейшла до династії Віттельсбахів герцогам Баварії. В результаті представники цієї династії були якийсь період одночасно й герцогами Баварії, й пфальцграфами. Різні гілки династії Віттельсбахів керували Пфальцем до скасування його як самостійної держави у 1803 році й далі до 1918 року. З цього часу лев став геральдичним символом гербів Баварії та Пфальцу.
- Людвіг I Віттельсбах, 1214 — 1227
- Оттон II, 1227 — 1253
- Людвіг II, герцог Верхньої Баварії, 1253 — 1294
Пізніше, в результаті розподілу території між спадкоємцями Людвіга II у 1294, старша гілка Віттельсбахів отримала у володіння й Рейнське пфальцграфство, і території в баварському «Nordgau» (Баварія на північ від ріки Дунай) з центром у місті Амберг. Оскільки цей регіон був політично пов'язаний з Рейнським пфальцграфством, він отримав назву «Верхній Пфальц» («Oberpfalz») на відміну від «Нижнього Пфальцу», розташованого на берегах Рейну.
За умовами угоди, укладеної у Павії 1329 року, імператор Людвіг IV, син Людвіга II, повернув Пфальц своїм племінникам Рудольфу та Руперту.
Курфюршество Пфальц, 1356—1777 [ред.]
Відповідно до Золотої булли 1356 року, рейнський пфальцграф був визнаний як один із світських курфюрстів. З цього часу пфальцграф Рейнський зазвичай іменувався як курфюрст Пфальцський (нім. Kurfürst von der Pfalz).
З-за практики розподілу земель між різними гілками родини, на початку XVI століття молодші лінії Пфальцських Віттельсбахів прийшли до влади у Зиммерні, Кайзерслаутерні та Цвайбрюккені у Нижньому Пфальці та у Нойбурзі і Зульцбасі у Верхньому Пфальці. Курфюршество Пфальцське з центром у Гейдельберзі прийняло лютеранство у 30-х роках XVI століття і кальвінізм у 50-х роках.
Перше Курфюршество, 1356—1648 [ред.]
| Династія Віттельсбахів | |||
| Зображення | Ім’я | Дати правління | Примітки |
|---|---|---|---|
| Рупрехт I | 1356—1390 | ||
| Рупрехт II | 1390—1398 | Племінник Рупрехта I, син Адольфа, Пфальцграфа Рейнського | |
| Рупрехт III | 1398—1410 | Син Рупрехта II, обраний Королем Німеччини у 1400 | |
| Людвіг III | 1410—1436 | Син Руперта III | |
| Людвіг IV | 1436—1449 | Син Людвіга III | |
| Фрідріх I | 1449—1476 | Брат Людвіга IV | |
| Філіп | 1476—1508 | Син Людвіга IV | |
| Людвіг V | 1508—1544 | Син Філіпа | |
| Фрідріх II | 1544—1556 | Брат Людвіга V | |
| Отто Генріх | 1556—1559 | Племінник Фрідріха II, син Руперта Фрейзинзького | |
| Династія Зиммернів | |||
| Зображення | Ім’я | Дати правління | Примітки |
| Фрідріх III | 1559—1576 | Коли старша гілка родини занепала 1559 року, курфюршество перейшло до Фрідріха III, першого представника зиммернської гілки Віттельсбахів на пфальцському троні. Фрідріх III був переконаним кальвіністом, й починаючи з цього часу Пфальц став одним з головних центрів кальвінізму в Європі, який підтримував кальвіністські повстання у Нідерландах й Франції. | |
| Людвіг VI | 1576—1583 | Син Фрідріха III. Завдяки впливу матері підтримував лютеран. | |
| Фрідріх IV | 1583—1610 | Син Людвіга VI. У перші роки свого правління перебував під впливом батька — Йоганна Казиміра, який знову ввів у Пфальці кальвінізм.
Один із засновників (за допомогою свого радника — герцога Крістіана Анхальтського) Євангелічної унії 1608 року. |
|
| Фрідріх V | 1610—1623 | Син Фрідріха IV. У 1613 році одружився з Єлизаветою Стюарт, дочкою Якова I, короля Англії. 1619 року прийняв трон Богемії від Богемських штатів. Незабаром був переможений силами імператора Фердинанда II у Битві на Білій Горі у 1620 році, в результаті чого іспанські та баварські війська зайняли Пфальц. Фрідріх був позбавлений трону й вигнаний з Імперії. | |
| Баварська династія, 1623-48 | |||
| Зображення | Ім’я | Дати правління | Примітки |
| Максиміліан I | 1623—1648 (помер 1651), | Землі Фрідріха V та його положення курфюрста були передані герцогу Баварії, Максиміліану I, представнику однієї з гілок династії Віттельсбахів. Хоча теоретично він вважався курфюрстом Пфальцу, однак більше відомий він як курфюрст Баварії. Починаючи з 1648 року правив лише у Баварії та Верхньому Пфальці, однак зберіг всі свої курфюршеські привілеї та панівну роль у Пфальці. | |
Друге Курфюршество, 1648—1777 [ред.]
| Відновлення династії Зиммернів | |||
| Зображення | Ім’я | Дати правління | Примітки |
|---|---|---|---|
| Карл I Людвіг | 1648—1680 | Син Фрідріха V. За підсумками Вестфальського миру 1648 року Карл Людвіг отримав в управління землі батька і став новим, восьмим, курфюрстом, однак тепер пфальцське курфюршество було за важливістю було нижче інших семи. | |
| Карл II | 1680—1685 | Син Карла I Людвіга. Останній з династії Зиммернів. | |
| Династія Нойбургу | |||
| Зображення | Ім’я | Дати правління | Примітки |
| Філіп Вільгельм | 1685—1690 | У 1685 році династія Зиммернів згасла, і Пфальц було успадковано Філіпом Вільгельмом, графом Пфальц-Нойбургу (який був також герцогом Юліху та Бергу). Католик за віросповіданням. | |
| Йоганн Вільгельм II | 1690—1716 | Син Філіпа Вільгельма | |
| Карл III Філіп | 1716—1742 | Брат Йоганна Вільгельма II. Останній з династії Нойбургів. Перемістив столицю Пфальцу з Гейдельбергу до Мангейму 1720 року. | |
| Династія Зульбахів | |||
| Зображення | І’мя | Дати правління | Примітки |
| Карл IV Теодор | 1742—1777 | Пфальц було успадковано герцогом Карлом Теодором із Зульбаху. Карл Теодор також успадкував курфюршество Баварії, коли її чинна династия згасла 1777 року. | |
Курфюршество Баварії і Пфальцграфство Рейнське, 1777—1803 [ред.]
| Династія Зульбахів | |||
| Зображення | І’мя | Дати правління | Примітки |
|---|---|---|---|
| Карл IV Теодор | 1777—1799 | сан і повноваження курфюрста Пфальцського було включено до курфюршества Баварії Карлом Теодором. Однак він зберіг титул «Пфальцграф Рейнський» (нім. Pfalzgraf bei Rhein). | |
| Династія Цвайбрюкенів | |||
| Зображення | І’мя | Дати правління | Примітки |
| Максиміліан | 1799—1803 (помер 1825), | спадкоємець Карла Теодора, Максиміліан Йозеф, герцог Пфальц-Цвайбрюкену, зібрав під своє правління всі землі Віттельсбахів у 1799 році. Пфальцграфство було ліквідовано під час війн Французької Революції. Спочатку землі лівого берегу Рейну було зайнято, а потім анексовано Францією 1795 року. У 1803 році землі правого берегу Рейну було захоплено маркграфом Бадену. Курфюршество Пфальц як окрема державна структура зникла, а у 1806 році Священна Римська імперія була ліквідована, й усі права та обов’язки курфюрстів разом з цим. | |
Подальша історія регіону [ред.]
1806 року Баден став Великим Герцогством. На Віденському конгресі у 1814—1815 роках лівобережний Пфальц, збільшений за рахунок інших областей, на кшталт колишнього єпископату Шпейєр, було повернено Віттельсбахам і став формально частиною Королівства Баварії у 1816 й після цього часу саме ця область стала переважно відома як Пфальц. Область лишалась частиною Баварії до закінчення Другої світової війни, коли було відокремлено й стало частиною нової федеральної землі Рейнланд-Пфальц.
