Сімнадцять провінцій
| Сімнадцять провінцій | |
| Прапор | |
 |  |
| Дата створення / заснування | 1482 |
|---|---|
| Континент | Європа |
| Країна |
.svg){kind=small} Священна Римська імперія |
| Столиця | Брюссель |
| Адміністративна одиниця | Burgundian Circled |
| Розташовується в межах сучасної адміністративної одиниці | Бельгія, Нідерланди і Люксембург |
| Форма правління | монархія |
| Посада голови держави | Lord of the Netherlandsd |
| Замінений на | Голландська республіка і Іспанські Нідерланди |
| Час/дата припинення існування | 1581 |
 | |
 | |
 Сімнадцять провінцій у Вікісховищі | |
Координати: 50°50′48″ пн. ш. 4°21′16″ сх. д. / 50.84670000002777357° пн. ш. 4.35470000002777802° сх. д.
Сімнадцять провінцій — об'єднання імперських держав Габсбурзьких Нідерландів у 16 столітті., що охоплювали приблизно Нижні країни, тобто те, що зараз є Нідерландами, Бельгією, Люксембургом, і більшу частину французьких департаментів Нор (Французька Фландрія та Французьке Ено[en]) і Па-де-Кале (Артуа). Також на цьому терені були напівнезалежні феоди, переважно церковні, такі як Льєж, Камбре та Ставло-Мальмеді[en].
Сімнадцять провінцій виникли з Бургундських Нідерландів, низки ленів, які належали дому Валуа-Бургундії[en] та успадковані династією Габсбургів у 1482 році, і були під окупацією Габсбурзької Іспанії[en] з 1556 року. Починаючи з 1512 року, провінції становили основну частину Бургундського округу[en]. У 1581 році сім об'єднаних провінцій відокремилися і утворили Голландську республіку.
Склад[ред. | ред. код]
Після того, як імператор Карл V Габсбург знову придбав герцогство Гельдерн у герцога Вільгельма Юліх-Клеве-Берзького[en] за договором Венло 1543 року[en], сімнадцять провінцій складалися з:
- Антверпенське маркграфство
- графство Артуа[en]
- графство Фландрія, що містило бургграфства Лілль, Дуе, Орші, сеньйорія Турне та Турнезі
- сеньйорія Мехелен[en]
- графство Намюр[en]
- графство Ено
- графство Зеландія
- графство Голландія
- герцогство Брабант, що містило сеньйорію Бреда, графства Левен і Брюссель, а також захист абатства Нівель і Жамблу
- герцогство Лімбург і землі «Овермаас» Брабанту (Далем, Валкенбург і Герцогенрат)
- герцогство Люксембург
- сеньйорія Утрехт[en]
- сеньйорія Фризія[en]
- герцогство Гельдерн з графствами Дренте[en], Лінген, Ведде та Вестервольде[en]
- сеньйорія Гронінген[en] (що містило Оммеланди[en])
- сеньйорія Оверейсел[en]
- графство Зютфен[en]
Це не завжди були ті самі сімнадцять провінцій, представлених у Генеральному штаті Нідерландів. Іноді одна делегація входила до складу іншої.
Пізніше графство Зютфен увійшло до складу сеньйорії Гельдерн, а герцогство Лімбург було залежним від герцогства Брабант. Графство Дренте іноді вважається частиною сеньйорії Оверейссел. З іншого боку, франкомовні міста Фландрії іноді визнавались окремою провінцією. Тому в деяких списках Зютфен і Дренте замінені на
- бургграфства Лілль, Дуе, Орші ( також називають Валлонською Фландрією )
- Турне
У Нідерландах існувала низка феодальних володінь, що не входили до Сімнадцяти провінцій, головним чином тому, що вони належали не до Бургундського округу, а до Нижньорейнсько-Вестфальського округу. Найбільшим з них було князь-єпископство Льєж, зелена зона на карті, що містило графство Горн[en]. Етнічно та культурно голландські герцогства Клеве[en] та Юліх-Берг[en] також не приєдналися. На півночі також було кілька менших утворень, таких як острів Амеланд, що зберегли своїх володарів до Французької революції.
Історики придумували різні варіанти списку, але завжди з 17 членами. Це число могло бути обране через його християнське значення. [1]
Історія[ред. | ред. код]
Сімнадцять провінцій виникли з Бургундських Нідерландів. Герцоги Бургундії систематично ставали володарями різних провінцій. Марія I Валуа, герцогиня Бургундії, була останньою з Бургундського дому.
Марія вийшла заміж за Максиміліана I Габсбурга, імператора Священної Римської імперії в 1477 році, і провінції були придбані домом Габсбургів після її смерті в 1482 році, за винятком самого Бургундського герцогства, яке на підставі положень салічного права (що не передбачало успадкування по жіночій лінії) після смерті батька Марії, Карла Сміливого було успадковане королем Франції. Онук Максиміліана та Марії, Карл V Габсбург, імператор Священної Римської імперії та король Іспанії, зрештою об’єднав усі 17 провінцій під своєю владою, останньою з яких було герцогство Гельдерн у 1543 році.
Більшість цих провінцій були ленами Священної Римської імперії. Дві провінції, графство Фландрія та графство Артуа, спочатку були французькими ленами, але суверенітет був переданий Імперії згідно з Камбрейським договором 1529 року.
15 жовтня 1506 року в палаці Мехелен майбутній Карл V був визнаний Heer der Nederlanden («Володар Нідерландів»). Тільки він і його син хоч колись використовували цей титул. Прагматична санкція 1549 р визначила, що провінції в майбутньому мають залишатися об'єднаними та успадкованими одним монархом.
Після зречення Карла V у 1555 році його володіння були розділені між його сином, Філіпом II Габсбургом, королем Іспанії, та його братом Фердинандом I, імператором Священної Римської імперії. Сімнадцять провінцій дісталися його синові, королю Іспанії.
Конфлікти між Філіпом II і його голландськими підданими призвели до Вісімдесятирічної війни, що почалася в 1568 році. Сім північних провінцій здобули незалежність у вигляді республіки під назвою Сім об'єднаних провінцій. Це:
- сеньйорія Гронінген та Оммеланди
- сеньйорія Фрісландія
- сеньйорія Оверейсел
- герцогство Гельдерн (крім його верхньої чверті[en]) і графство Зютфен
- принц-єпископство, пізніше сеньйорія Утрехт
- графство Голландія
- графство Зеландія
Південні провінції, Фландрія, Брабант, Намюр, Ено, Люксембург тощо, були відновлені під владою Іспанії завдяки військовому та політичному таланту герцога Пармського, особливо під час облоги Антверпена (1584–1585)[en]. Т Таким чином, ці провінції стали називатися Іспанськими Нідерландами або Південними Нідерландами.
Графство Дренте, оточене іншими північними провінціями, стало де-факто частиною семи об'єднаних провінцій, але не мало права голосу в Утрехтському союзі і тому не вважалося провінцією.
Північні сім об'єднаних провінцій утримували частини Лімбурга, Брабанту та Фландрії під час Вісімдесятирічної війни (див. Генералитетські землі[en]), що закінчилася Вестфальським договором у 1648 році.
Артуа та частини Фландрії та Ено (Французька Фландрія та Французька Ено) були передані Франції в 17 — 18 століттях.
Економіка[ред. | ред. код]
До середини 16 століття маркграфство Антверпен (герцогство Брабант) стало економічним, політичним і культурним центром Нідерландів після того, як його столиця була перенесена з сусідньої сеньйорії Мехелен до міста Брюссель.
Брюгге (графство Фландрії) вже втратило своє видатне значення як економічний центр Північної Європи, тоді як Голландія поступово набувала значення в 15-му і 16-му століттях.
Проте після повстання семи північних провінцій (1568), пограбування Антверпена (1576), падіння Антверпена (1584–1585) і, як наслідок, закриття річки Шельда для судноплавства, велика кількість людей з південні провінції емігрували на північ до нової республіки. Центр процвітання перемістився з міст на півдні, таких як Брюгге, Антверпен, Гент і Брюссель, до міст на півночі, переважно в Голландії: Амстердам, Гаагу та Роттердам.
Нідерланди[ред. | ред. код]
Щоб відрізнити старіші та більші Нідерланди від нинішньої країни Нідерланди, носії голландської мови зазвичай опускають множину для останньої. Вони говорять Nederland в однині для поточної країни та de Nederlanden у множині для невід’ємних володінь Карла V.
В інших мовах це не було прийнято, хоча більшу територію іноді називають Нижні країни.
Той факт, що термін Нідерланди має такі різні історичні значення, іноді може призвести до труднощів у правильному розумінні. Наприклад, про композиторів 16 століття часто кажуть, що вони належать до голландської школи (Nederlandse School). Хоча вони самі не заперечували б проти цього терміну в той час, сьогодні це може помилково створити враження, що вони були з нинішніх Нідерландів. Фактично, вони були майже виключно з нинішньої Бельгії.
Фландрія[ред. | ред. код]
Така ж плутанина існує навколо слова Фландрія. Історично воно застосовувалося до графства Фландрія, що приблизно відповідає сучасним провінціям Західна Фландрія, Східна Фландрія та Французька Фландрія. Проте, коли голландськомовне населення Бельгії вимагало більше прав у 19 столітті, слово Фландрія було використано повторно, цього разу для позначення голландськомовної частини Бельгії, яка є більшою та містить лише частину старого графства Фландрія (див. Рух за незалежність Фландрії). Таким чином, територія графства Фландрія та території сучасної Фландрії не повністю збігаються:
- Французька Фландрія належала до графства Фландрія, але сьогодні є частиною Франції.
- Зеландська Фландрія належала до графства Фландрія, але сьогодні є частиною Нідерландів.
- Турне деякий час вважалося частиною графства Фландрії, але сьогодні є частиною Валлонії.
- Сучасна бельгійська провінція Фламандський Брабант належить до сучасної Фландрії, але була частиною Герцогства Брабант.
- Сучасна бельгійська провінція Антверпен належить до сучасної Фландрії, але була частиною герцогства Брабант.
- Сучасна бельгійська провінція Лімбург належить до сучасної Фландрії, але була частиною принц-єпископства Льєж.
Це пояснює, наприклад, чому провінція Східна Фландрія не розташована на сході сучасної Фландрії.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ The invention of the Dutchman. Leiden University. 20 березня 2007. Архів оригіналу за 17 травня 2011. Процитовано 9 серпня 2020.
Література[ред. | ред. код]
- Frans Doeleman, "Oude en nieuwe problemen om de zeventien Nederlanden" in: Tijdschrift voor rechtsgeschiedenis, XXXIII, 1971, p. 273-287
- Robert Stein, "Seventeen: The Multiplicity of a Unit in the Low Countries" in: The Ideology of Burgundy. The Promotion of National Consciousness, 1364-1565, eds. J. Boulton en J. Veenstra, 2006, p. 223-285
| |||||||
