Іспанські Нідерланди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Австразія Фризьке королівство
бл. 600–734
Імперія Каролінгів
бл. 800–843
  Blason Nord-Pas-De-Calais.svg
графство Фландрія
IX століття – 1384
Лотарингія, потім Нижня Лотарингія 855–954–977 рр.
20px
Князівство-єпископство Льєж
+

Князівство Stavelot- Malmedy
+
Blason ville be Bouillon (Neufchateau).svg
Герцогство Бульйонське

X століття
– 1795
Інші феодальні держави Luxembourg New Arms.svg
Графство Люксембург
963–1384
X–XIV століття
Blason fr Bourgogne.svg
Бургундські Нідерланди
Герцогство Люксембург
1384–1443
1384–1482
 

Flag of the Low Countries.svg
Габсбурзькі Нідерланди
1482–1795
(Сімнадцять провінцій, Бургундський округ)

Іспанські (Південні) Нідерланди
1549–1713
  Prinsenvlag.svg
Голландська республіка
1581–1795
Flag of Austrian Low Countries.svg
Австрійські Нідерланди
1713–95
єпископство Льєж (революція)
1789–92
Flag of the Brabantine Revolution.svg
Бельгійські сполучені штати 1790
   

Flag of France.svg
Перша французька республіка
1795–1804
Flag of the Batavian Republic.gif
Батавська республіка
1795–1806
Перша Французька імперія
1804–15
Flag of the Netherlands.svg
Королівство Нідерланди
1806–10
 
Flag of the Netherlands.svg
Об’єднане королівство Нідерланди
з 1815 року
   
Flag of Belgium.svg
Королівство Бельгія
з 1830 року
Flag of Luxembourg.svg
Велике герцогство Люксембург
з 1839 року
Нідерланди

Іспа́нські Нідерла́нди (ісп. Países Bajos Españoles, нід. Spaanse Nederlanden, фр. Pays-Bas espagnols) — назва Габсбурзьких Нідерландів з 1556 року до розподілу Північних та Південних Нідерландів у 1585 році. Між 1543 і 1581 роками до цієї геополітичної одиниці також застосовували назву Сімнадцять провінцій.

Іспанські Нідерланди належали герцогам Бургундії, діставшись у спадок від Габсбургів у особі імператора Священної Римської імперії, короля Іспанії Карла V. Свою «бургундську спадщину» — отримані 1516 року від свого батька Філіпа Красивого Бургундію та Нідерланди — він заповів своєму сину Філіпу II, королю Іспанії. Ці князівства були в іспанському володінні упродовж XVI—XVIII століть.

Нині Іспанські Нідерланди приблизно відповідають Бельгії (за винятком князівства Льєж), Люксембургу, нинішнім Нідерландам, а також північній частині Па-де-Кале.

Нідерланди Габсбургів стали цілковито іспанськими відповідно до Прагматичної санкції 1549 року та зреченням імператора й короля Карла V 16 січня 1556 року іспанської корони з передачею іспанського престолу та Нідерландів своєму сину Філіпу II.

Політична історія[ред.ред. код]

Утворення держави[ред.ред. код]

Докладніше: Імперський округ
Нідерланди у Священній Римській імперії за Карла V

Перш ніж опинитись під контролем Іспанії, Нідерландські провінції були об’єднані під однією короною герцогів Бургундських, а потім Карла V. У 1516 році він прийняв іспанську корону як Карл I, а у 1519 році став імператором Священної Римської імперії. В результаті під владою Габсбургів опинились величезні території — Німеччина, Австрія, Нідерланди, частина Італії, Іспанія та її колонії в Америці. Правителем Сімнадцяти провінцій Карл V був у період 1515–1555 років.

В адміністративній структурі округів Священної Римської імперії землі Нідерландів входили до складу Бургундського округу. У 1548 році Карл змінив статус цієї адміністративної одиниці, щоб більш тісно об’єднати різні його землі. На імперському сеймі в Аугсбурзі Бургундський округ (включаючи Фрісландію та низку інших земель, приєднаних за Карла V до нідерландських володінь Габсбургів) був оголошений єдиним неподільним комплексом земель у складі 17 провінцій. Округ отримав незалежність, зокрема, від імперського рейхстагу, рішення якого перестали бути для нього обов’язковими [1].

Наступного, 1549 року Карл V видав едикт «Прагматичну санкцію», за якою Нідерланди стали окремою державою, незалежною від Священної Римської імперії й Королівства Франції. Вищий суверенітет над Нідерландами було передано володарям з Габсбурзького дому. Управління Нідерландами було передано наміснику (генеральний штатгальтер, статхаудер), при якому існувала Державна рада. Більшість у цій раді належала місцевій, нідерландській аристократії. Найвищим станово-представницьким органом стали Генеральні штати. Більша частина центральних органів управління Нідерландів була зосереджена у Брюсселі. Пізніше, у 1581 році він став фактичною столицею держави [2].

«З точки зору міжнародного права Нідерланди стали незалежною державою, залишаючись пов’язаними з іншими державами у володіннях дому Габсбургів тільки у сфері зовнішньої політики.» [3]

Для Карла V це не було самоціллю. Затверджуючи Прагматичну санкцію на Генеральних штатах, імператор був упевнений, що контроль над Сімнадцятьма провінціями залишиться в руках дому Габсбургів. У порівнянні з іспанською короною вони представляли набагато більшу цінність. За правління Карла з 5 мільйонів золотих річного прибутку всього королівства 2 мільйони надходило з нідерландських провінцій, у той час як Америка та Іспанія окремо забезпечували тільки по 1 мільйону, тобто, вчетверо менше.

Царювання Філіпа II[ред.ред. код]

Склад Іспанських Нідерландів

Від свого суверенітету над неавстрійськими володіннями, включаючи Нідерланди, Карл V відмовився 25 жовтня 1555 року на користь свого сина Філіпа. 16 січня 1556 він аналогічно передав йому й іспанську корону. В результаті розділу імперії Філіп II отримав Іспанію, Королівство обох Сицилій, Нідерланди, Франш-Конте, Мілан, володіння в Америці та Африці. Посилюючи вертикаль влади (абсолютизм), Філіп позбавив Арагон і Кастилію, а також Каталонію — економічно найважливіші для імперії регіони — значної частини середньовічних вольностей.

У той час, як Карл V був уродженцем Нідерландів, Філіп II був для цієї країни іноземцем, вихованим в Іспанії. До цього додався конфлікт з централізованим урядом та релігійний розкол, в якому король як католик почав рішучу боротьбу з «протестантською єрессю». Ця політика Філіпа II спричинила невдоволення, а потім і виступи опозиційно налаштованих шарів нідерландського дворянства й аристократії. В опозицію королю стали принц Вільгельм Оранський, граф Егмонт, граф Горн та інші.

Опозиція організувалась в Союз згоди («Компроміс»), від імені якого 5 квітня 1566 в Брюсселі іспанській намісниці Маргариті Пармській було вручено петицію з вимогами припинити релігійні переслідування, відбирати історичні «вольності» і скликати для розв’язання проблем Генеральні штати. В маніфесті у відповідь 25 серпня 1566 року намісниця пішла на ряд поступок. Вона пообіцяла амністію членам союзу дворян. Вони цілком прийняли її умови, розпустили свій союз, й разом з урядовими військами приступили до збройного придушення повстання, прагнучи вислужитись за попередні «гріхи». 25 серпня принц Оранський доповідав у листі Маргариті Пармській, що за його наказом на ринковому майдані були повішені два іконоборці, а ще дванадцятьох було покарано інакше [2].

Герцог Альба роботи Тиціана (1507–1582)

Тим не менше, царювання Філіпа II було відзначено низкою масових заворушень — почалась Нідерландська буржуазна революція [4]:

  • У серпні 1566 року у Фландрії почалось Іконоборче повстання.
  • Влітку 1567 року до Нідерландів вступили іспанські війська під командуванням герцога Альби (Фернандо Альварес де Толедо).
  • У 1568 й 1572 роках Вільгельм Оранський, що втік до Німеччини, спираючись на допомогу німецьких протестантських князів та французьких гугенотів, двічі вторгався до Нідерландів з військами. В обох акціях принц зазнав поразки.
  • 1 квітня 1572 року після взяття морськими гезами міста Брілле почалось загальне повстання в Голландії й Зеландії. Влітку того ж року, зібравшись у Дордрехті, представницькі органи (штати) цих провінцій, що повстали, прийняли низку важливих рішень з організації влади.
  • Восени 1572 року Вільгельму Оранському була вручена вища виконавча влада й верховне воєнне командування. Оборона Харлема в грудні 1572 — липні 1573 року, Алкмара у 1573 році й Лейдена в жовтні 1573 — жовтні 1574 року завершились поразками від іспанської армії. Однак 1573 року іспанський уряд був змушений відкликати Альбу з Нідерландів.
  • У 1574 році в Дордрехті відбулось засідіння синоду, який заклав міцні організаційні основи кальвіністської церкви на півночі країни. Кальвінізм став духовним стягом, під яким розгорнулась боротьба за ліквідацію іспанського панування й феодального свавілля.
  • Після переможного антиіспанського повстання 4 вересня 1576 року в Брюсселі центр антиіспанського руху перемістився на південні провінції.
  • Восени 1576 року було скликано Генеральні штати усіх нідерландських провінцій, і 8 листопада 1576 року було оприлюднено Гентське умиротворення (фр. la Pacification de Gand, див. Нідерландська революція) — угода між північною (кальвіністською) та південною (католицькою) провінціями.
  • 12 лютого 1577 року Генеральні штати уклали з новим іспанським намісником доном Хуаном Австрійським Довічний едикт — угоду про примирення з іспанським королем на умовах визнання ним Гентського умиротворення.
  • Однак вже 24 червня 1577 року дон Хуан захопив фортецю Намюр і став збирати сили для придушення нідерландської революції.
  • У вересні 1577 року до Брюсселю з Голландії прибув Вільгельм Оранський, якого обрали рувардом (правителем) Брабанту. Керівництво політичним життям країни перейшло до його рук.
  • В жовтні 1578 року помер іспанський намісник дон Хуан, якого змінив умілий політик і полководець Олександр Фарнезе.
  • Восени 1578 року каральні акції Вільгельма спричинили повстання провінції Геннегау, яке очолили католицькі дворяни. До них приєднались дворяни Артуа, Дуе й Орші. 6 січня 1579 вони уклали між собою Аррасську унію й фактично відокремились від повсталих протестантських провінцій.
  • У відповідь на це провінції Півночі підписали 23 січня 1579 року Утрехтську унію, до якої пізніше долучились протестантські міста Фландрії та Брабанту.
  • 17 травня 1579 року аррассці уклали сепаратну угоду з Філіпом II.
  • 15 червня 1580 Філіп II видав указ, що оголошував принца Оранського поза законом.
  • 26 липня 1581 року Генеральні штати відповіли на це зустрічним актом про скинення Філіпа II й оголосили Нідерланди незалежними від Іспанії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. P.J.F. Koop, De rechtshistorische betekenis van het Keizerschap van Karel V voor de Nederlandse staatsvorming, Amsterdam 1998, ISBN 985-13-0267-8
  2. а б Чистозвонов А. Н., Нидерландская буржуазная революция XVI в., М-1958 (рос.)
  3. Wils Lode, Histoire des nations belges, page 64.
  4. Чистозвонов А. Н., Нидерландская буржуазная революция 16 века, М-1974 (рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Лаворіні М., Carlo V. Il Sovrano Di Tre Continenti