Темперамент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Темпера́мент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».

У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.

Зміст 1 Історія 2 Психологія 3 Сучасний підхід 4 Темперамент у теорії Павлова

[ред.] Історія

Магія чисел у середземноморській цивілізації привела до вчення про чотири темпераменти, в той час як на Сході розвивалась п’ятикомпонентна «система світу».

Слово «темперамент» (від лат. temperans, «помірний») в перекладі з латини означає «належне співвідношення частин», рівне йому за значенням грецьке слово «красис» (грец. κράσις, «злиття, змішування») ввів давньогрецький лікар Гіпократ. Під темпераментом він розумів і анатомо-фізіологічні, й індивідуальні психологічні особливості людини. Гіпократ пояснював темперамент як особливості поведінки переважанням у організмі одного з «життєвих соків» (чотирьох елементів):

• переважання жовчі (грец. χολή, холе, «жовч, яд») робить людину імпульсивною, «гарячою» — холериком,
• переважання лімфи (грец. φλέγμα, флегма, «мокротиння») робить людину спокійною й повільною — флегматиком,
• переважання крові (лат. sanguis , сангвіс, «кров») робить людину рухливою й веселою — сангвініком,
• переважання чорної жовчі (грец. μέλαινα χολή, мелена холе, «чорна жовч») робить людину сумною й боязкою — меланхоліком.

Звідси згодом виникли й назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик, що збереглися дотепер.

Ця концепція «чотирьох темпераментів» досі справляє великий вплив на літературу, мистецтво й науку.

[ред.] Психологія

З точки зору психологів, 4 темпераменти — всього лише одна з можливих систем для оцінки психологічних особливостей (наприклад, інтроверт—екстраверт та інші). Описи темпераментів доволі сильно відрізняються в різних психологів і вочевидь включають у себе досить велику кількість факторів. Були спроби підвести науково-експериментальну базу під теорію темпераментів (І. П. Павлов, Г. Ю. Айзенк, Б. М. Теплов та ін.), однак отримані дослідниками результати лише частково сумісні між собою. Цікавим є дослідження Т. А. Блюминої (1996), в якому вона робить спробу зіставити теорію темпераментів зі всіма відомими на той час (понад 100) психологічними типологіями, в тому числі з точки зору методів визначення поданих типів. В цілому, класифікація за темпераментами не задовольняє сучасних вимог до факторного аналізу особистості і нині цікава радше з історичної точки зору.

[ред.] Сучасний підхід

Сучасна наука бачить у вченні про темпераменти відголос іще античної класифікації чотирьох типів психічного реагування в поєднанні з інтуїтивно поміченими типами фізіологічних та біохімічних реакцій індивідуума.

У наш час концепцію 4 темпераментів підкріплюють поняттями «гальмування» та «збудження» нервової системи. Співвідношення «високого» й «низького» рівнів для кожного з цих двох незалежних параметрів дає деяку індивідуальну характеристику людини і, як результат, — формальне визначення кожного з 4 темпераментів.

Типи темпераменту відігравали важливу роль у психології й філософії нового часу, зокрема у філософії Іммануїла Канта.

[ред.] Темперамент у теорії Павлова

І. П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, він звертав увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. «Темперамент є біологічним фундаментом нашої особистості, тобто заснований на властивостях нервової системи, пов’язаний з тілобудовою людини, з обміном речовин в організмі». Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності:

1. «рухливий» (сильний, живий, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту сангвініка);
2. «інертний» (сильний, спокійний, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту флегматика);
3. «неврівноважений» (рухливий, нестримний, сильний тип нервової системи — відповідає темпераменту холерика);
4. «слабкий» (неврівноважений, малоактивний тип нервової системи, зумовлює темперамент меланхоліка).

Темперамент характеризує динамічність особистості, але не характеризує її переконань, поглядів, зацікавлень, не є показником цінності особистості, не визначає її можливостей (не слід змішувати властивості темпераменту з властивостями характеру чи здібностями).

Можна виділити наступні основні компоненти, що визначають темперамент:

1. Загальна активність психічної діяльності й поведінки людини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, опановувати й перетворювати оточуючу дійсність, виявляти себе в різноманітній діяльності. Вираження загальної активності в різних людей є різним. Можна відзначити такі крайнощі: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого — велика енергія, активність, пристрасність і стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами знаходяться представники різних темпераментів.
2. Рухова, або моторна, активність, показує стан активності рухового й мовленнєвого апарату. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м’язових рухів і мовлення людини, його зовнішньої рухливості (чи навпаки, стриманості), балакучості (чи мовчазливості).
3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (чутливість до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, їх початку й припинення). Темперамент проявляється в діяльності, поведінці й учинках людини та має зовнішнє вираження. За зовнішніми сталими ознаками можна до певного ступеню судити про деякі властивості темпераменту.

Розрізняють 4 типи темпераменту: сангвінічний, меланхолічний, холеричний, флегматичний.

САНГВІНІЧНИЙ темперамент. Сангвінік окреслюється Павловим як «гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає нудним, млявим». Я. Стреляу дає наступну характеристику: "Людина з підвищеною реактивністю, причому активність і реактичність у неї врівноважені. Він збуджено відповідає на все, що привертає його увагу, має живу міміку та виразні рухи. З незначного приводу він регоче, а несуттєвий факт може його розгнівати. Він активно береться за нову справу й може довго працювати, не втомлюючись. Він швидко зосереджується, дисциплінований. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість. Швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, зацікавлень і прагнень, легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обставин. Екстраверт. Почуття легко виникають, легко змінюються.

ХОЛЕРИЧНИЙ темперамент характеризується І. П. Павловим як: «бойовий тип, запальний, дратівливий… Захопившись якоюсь справою, надмірно налягає на свої засоби й сили та врешті-решт рветься, виснажується більше, ніж слід, він допрацьовується до того, що все йому вже несила. Я.Стреляу характеризує як: «відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але реактивність явно переважає над активністю, тому він нестримний. Невитриманий, нетерплячий, характерна різка зміна настрою. Запальний, швидкий темп і різкість у рухах. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси велика стійкість прагнень та інтересів, більша наполегливість, можливі труднощі в переключенні уваги».

ФЛЕГМАТИЧНИЙ темперамент за характеристикою І. П. Павлова — спокійний, врівноважений, завжди рівний, наполегливий і впертий трудівник життя. Але йому потрібен час для розкачки, для зосередження уваги, для переключення його на інший об’єкт тощо. За Я.Стреляу: "володіє високою активністю, значно переважаючою над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити й засмутити. При великих неприємностях залишається спокійним. Зазвичай у нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як і мова. Він не кмітливий, важко переключає увагу й пристосовується до нових обставин, повільно перебудовує навички й звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терпеливістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт.

МЕЛАНХОЛІЧНИЙ темперамент зазначений І. П. Павловим як «явно гальмівний тип нервової системи... очевидно, кожне явище життя є гальмівним агентом, якщо він ні вві що не вірить, ні на що не сподівається, від усього очікує та у всьому бачить лише погане, небезпечне». Меланхолік характеризується Я. Стреляу: «Людина з високою чутливістю та малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно вразливий, хворобливо чутливий. Міміка й рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай непевний себе, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Він не енергійний, не наполегливий, легко втомлюється й малопрацездатний. Йому притаманна легко розпорошувана й нестійка увага, вповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків — інтроверти. Він сором’язливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійному, звичному для нього оточенні меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.