Мислення
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відношення з природнім і соціальним світом, що її оточує.
Зміст |
[ред.] Поняття "мислення" в історії філософії
Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями "буття", "матерія", "людина", "пізнання", "знання", "ідея" і т. д. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (гр. νους - розум) і взаємопов'язані з ним поняття - "відображення", "образ", "відчуття", "поняття", "знання" - були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та ін.)
За Арістотелем, мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку - науку про мислення, сформулював закони та форми мислення.
У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк, Френсіс Бекон, Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення - це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції.
У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Еммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени - поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання.
Еммануїл Кант відзначав спонтанність актів мислення, апріорний характер його діяльності, спрямованість на пізнання за допомогою понять, вирізнив рівні мислення — інтуїція, розсудок, розум; типи і види мислення — формально-логічне (розсудливе) і діалектичне (розумне), конкретне і абстрактне, практичне і теоретичне. Е. Кант визначив односторонність, обмеженість розсудку і антиномічність розуму, встановив зв'язки "чистого" мислення з чуттєвістю, з зовнішнім світом.
Г. Гегель визначає мислення як діяльність суб'єкта, яка спрямована на пізнання світу в формі понять (категорій). Вищою формою пізнання є наука (філософія), яка пізнає Абсолютний дух. Мислення є пізнанням в поняттях (категоріях) Абсолютного духа, внаслідок чого формується всезагальне знання.
[ред.] Сучасні концепції мислення
На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та ін.
- Психологічна концепція мислення будується на принципах єдності діяльності і мислення, соціоісторичної та культурної детермінації, розвитку, системності, відображення. Сучасна психологія виділяє у мисленні інтелектуальні процеси (планування, проектування, оцінювання, розуміння, тощо) й інтелектуальні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тощо).
- Соціологічна і соціально-психологічна концепція мислення.
- Логіко-філософська концепція мислення.
- Інформаційно-кібернетична концепція мислення.
- Еврестична концепція мислення.
[ред.] Основні функції мислення
- Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)
- Проектуюча (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності)
- Прогнозуюча (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього)
- Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислова переробка)
- Технологічна (розробка правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах і проявах)
- Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)
- Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)
- Аналітична і синтетична
- Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем
[ред.] Типи та види мислення
[ред.] Типи мислення
- Конкретне мислення
- Абстрактне мислення
- Вербальне мислення
- Дискурсивне мислення
- Недискурсивне мислення (інтуїція, уява)
- Логічне мислення
- Алогічне мислення
- Раціональне мислення
- Ірраціональне мислення
- Наочно-образне мислення
- Концептуальне (понятійне) мислення
- Машинне мислення
[ред.] Види мислення
- Практичне мислення
- Теоретичне мислення
- Професійне мислення
Види мислення Дихотомічні класифікації: 1. За характером засобів, використовуваних при вирішенні завдань: 1.1. Продуктивне мислення – репродуктивне мислення Мається на увазі наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання завдання. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її виконання зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь. За відсутності готових засобів виникає необхідність їхнього пошуку, створення – продуктивне, творче мислення. 1.2. Інтелектуальне мислення – візуальне мислення Поняття “візуальне мислення” було введено в психологію Р.Арнхеймом, американським психологом, одним із творців сучасної психології мистецтва. При інтелектуальному мисленні засіб виконання завдання – поняття, при візуальному – уявлення. 2. За характером перебігу розумових процесів. 2.1. Реалістичне мислення – аутистичне мислення Аутистичне мислення було виділене Е.Блейлером, швейцарським психіатром і патопсихологом, який визначив, що одним із симптомів деяких психічних захворювань є перевага внутрішнього життя, що супроводжується активним відходом із зовнішнього світу. Аутистичне мислення Блейлер протиставляє реалістичному за такими ознаками: реалістичне мислення відповідає дійсності; аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності); метою реалістичного мислення є правильне пізнання навколишнього світу, пошук істини; аутистичне мислення намагається викликати уявлення, “забарвлені” задоволенням, і витиснути протилежно “забарвлені” уявлення; реалістичні механізми регулюють наше ставлення до зовнішнього світу, вони служать для збереження життя, добування їжі, нападу і захисту; аутистичні механізми створюють безпосереднє задоволення, викликаючи “забарвлені” задоволенням уявлення, не допускають невдоволення, перепиняючи доступ до уявлень, які пов'язані з невдоволенням.
Таким чином, людині притаманне реалістичне й аутистичне задоволення потреб. Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, має менше підстав або зовсім не має підстав до того, щоб діяти.
Аутистичне мислення переважає в таких випадках: 1) у дитини, поки в неї немає досвіду, необхідного для оволодіння логічними формами мислення і для пізнання можливостей, що лежать у зовнішньому світі; 2) у питаннях, що взагалі недоступні чи не зовсім доступні нашому пізнанню і нашій логіці – світогляд, релігія, любов; 3) у тих випадках, де почуття через якісь причини одержують звичайно їм невластиве значення, наприклад при сильних афектах, коли логіка відступає на другий план; 4) там, де ослаблений логічний зв'язок, де асоціації втрачають своє значення: у сновидіннях здорової людини та при шизофренії.
2.2. Інтуїтивне мислення – аналітичне мислення
Розрізняються за трьома ознаками: часовою (час протікання процесу), структурною (членування на етапи) і рівнем протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, відбувається на свідомому рівні. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю.
3. За харктером виконуваних завдань. 3.1. Теоретичне мислення – практичне мислення Теоретичне мислення – це пізнання законів, правил. Відкриття періодичної системи Менделєєвим – продукт його теоретичного мислення. Основне завдання практичного мислення – підготовка до перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Практичне мислення було глибоко проаналізоване Б.М.Тепловим у праці “Розум полководця”. Теоретичне мислення найбільш послідовно вивчається в контексті проблем наукової творчості. Одна з найважливіших особливостей практичного мислення полягає в тому, що воно розгортається в умовах дефіциту часу. Так, для фундаментальних наук відкриття закону в лютому чи березні того самого року не має принципового значення. Складання ж плану ведення бою після його закінчення робить роботу безглуздою. У практичному мисленні дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення часом ще більш складним, ніж мислення теоретичне.
3.2. Творче мислення – критичне мислення У цій дихотомії творче мислення розглядається як альтернатива не репродуктивному (продуктивне – репродуктивне), а так званому критичному мисленню, звідси і його розуміння й визначення. Ці два види мислення виділені в праці американських психологів Г.Ліндсея, К.С.Халла, Р.Ф.Томпсона. Творче мислення – це мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання. Критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення області їхнього можливого застосування. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їх недоліки й дефекти. Для ефективного вирішення завдань необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони роздільно: творче мислення є перешкодою для критичного і навпаки.
4. За змістом спонукальних механізмів розумового процесу. 4.1. Оцінне мислення – емоційне мислення. Цю дихотомію ввів Г.Майєр у 1908 р. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне – потребами почуття й волі. Емоційне мислення, у свою чергу, підрозділяється на вольове й афективне. Останнє тісно пов'язане з естетичним і релігійним мисленням.
5. За функціями, які виконує мислення у загальному процесі життєдіяльності розрізняють абстрактну і конкретну “розумову установку” (К.Гольдштейн). Таке розрізнення необхідне для аналізу мислення у хворих з ураженням мозку. Здорова людина вільно володіє обома установками: якщо навколишні умови знайомі й звичні, вона діє в них “конкретно”, якщо ж об'єктивна ситуація істотно змінюється й потрібно зрозуміти, як треба в ній поводитися, людина переходить до “абстрактного” способу. Остання здатність утрачається хворими, і відтоді навколишній світ вимагає спеціальної організації, щоб конкретна поведінка в ньому була адекватною. Таким чином, абстрактна розумова установка є необхідною умовою функціонального забезпечення конкретної. Генетична класифікація видів мислення: Мислення людини протягом життя не залишається незмінним, воно має вікову динаміку, що дозволяє розглядати види мислення як рівні його розвитку (генеза). Виділяють три основних рівні розвитку мислення: наочно-дійовий; наочно-образний; словесно-логічний. Кожний із цих рівнів визначається двома критеріями.
Першим із них (ліві частини назв) служить та конкретна форма, у якій потрібно пред'явити суб'єкту об'єкт чи ситуацію, щоб ними можна було успішно оперувати: а) об'єкт як такий у своїй матеріальності й конкретності; б) зображений на малюнку, схемі, кресленні; в) описаний у тій чи іншій знаковій системі.
Уміння виконувати практичні, наочні, вербальні завдання служить найбільш простим показником відповідних рівнів розвитку мислення. Оперування об'єктами, поданими в усе більш віддалених від конкретності узагальнених формах, вимагає як освоєння нових розумових засобів, так і продуктивного розвитку пізнавальної сфери в цілому. Другий критерій виділення рівнів мислення (праві частини назв) відповідає тим основним формам чи способам, за допомогою сама людина уявляє й пізнає навколишній світ: а) через практичну дію з об'єктом; б) за допомогою образних уявлень; в) за допомогою логічних понять й інших знакових утворень.
[ред.] Використана література
Карамишева Н. В. Логіка. Пізнання. Евристика: Посібник для студентів та аспірантів. — Львів: Астролябія, 2002. — 356 с.
