Теодіцея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Теодіце́ялат. theodicea) — релігійно-філософське вчення, що узгоджує існування Бога як творця і правителя світу поряд з існуванням темних сторін буття та узгоджує наявність зла й несправедливості з ідеєю мудрості, благості та всемогутності Бога. Термін введений Вільгельмом Ляйбніцем 1710 року.

Назва теодіцеї запропонована Ляйбніцем у 1710 році з публікацією «Розвідок про Теодіцею на Благо Боже, свободу людини і походження зла». Цим твором, Ляйбніц прагнув оборонити, чи оправдати Бога проти випадів П'єра Бейля (Bayle) (1647–1706) у статті Rorarius свого «Історичного і критичного словника», показуючи, що існування зла у світі не протиставляється справедливості, мудрості і Божому благу. Назва теодіцея потім перейшла до означення філософського пошуку довкола Бога, і не лише стосовно вказаних божествених атрибутів. Назва мала успіх, може особливо через той острах, що інший вираз «природна теологія» ототожнювався би з теологією, назвою, що вживалася у означенні надприродної богословії. Все ж забувається, що слово теологія мало своє чисто філософське походження з грецькими філософами, (які насправді не знали надприродної богословії). Але, кращою назвою є природна теологія, щодо «теодіцеї», оскільки краще роз'яснює властивий предмет та зміст.

У творі «Теодіцея» (боговиправдання) Ляйбніц дав космологічний доказ буття Божого. Все мусить мати причину і достатню основу свого існування, що виходить ланцюг кінцевих речей, який повинен, нарешті, мати кінцеву причину, ні від чого не залежну. Такою причиною є Бог.

Посилання[ред.ред. код]