Платонізм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Платонізм (Платонічний реалізм) — філософська традиція що виникла (бл. 385 р. до н.Х.) у грецькій Академії Платона (427-347 рр. до н.Х.), учня Сократа і вчителя Арістотеля. В період середнього платонізму (1 ст. до н.Х. — 2 ст.) інтерес зосереджувався на думці Платона про Бога та надчутливий світ. Згодом філософи Олександрії (див. Плотін) творче систематизували ці та інші аспекти роботи своїх попередників у неоплатонізм. Роботи платонічного характеру створені такими авторами як Августин Блаженний, Боецій, та Макробій передали платонізм середньовічному Заходу. Вплив арістотелізму у 13-му столітті привів до тимчасового затемнення але в епоху Відродження, платонізм підтриманий такими вченими як Фічіно і Микола Кузанський, знову заявив про себе і мав величезний вплив на малярів та вчених, таких як Ботіччеллі і Спенсер, у рівній мірі на філософів і богословів (див. Кембриджські платоністи). Незважаючи на опрокинення платоністичної космології сучасною наукою, його елементи все ще пронизують західну думку у різноманітгих сферах від реалістичної логіки (див. реалізм) до християнської етики.
[ред.] Вчення
Платонічний реалізм є філософським терміном що окреслює теорію реалізму стосовно існування метафізичних ідей. Тому інколи доктрина Платона зветься Платонічним ідеалізмом. Сам Платон описує місце перебування ідей в діалозі "Федр" наступним чином: "Занебесну область не оспівав ніхто серед тутешніх поетів... Вона ж ось яка: цю область займає безколірна, неокреслена, невідчутна сутність, істинно існуюча, зрима лише годувальнику душі - розумові; на неї і скерований істинний рід знання". Занебесна область перебування ідей увійшла в традицію під назвою "Гіперуранія" ("Федр") . Це місце над небом і над космосом, яке, однак, не є якесь локальне місце, а скоріш – вираження позапросторності. Гіперуранія є образ непросторового, надфізичноого світу. Явище "другої навігації" - відкриття надчутливого, надприроднього світу і надання йому статусу істинного, правдивого буття - момент, принциповий для розуміння платонізму. Раніше, до Платона, філософія фізиса шукала причини феноменів в реальностях фізичного порядку. Платон же стверджує, що будь-яка річ фізичного світу має вищу і останню причину в метафізичній реальності. Таким чином, лише з відкриттям "другої навігації" можна з достатньою коректністю говорити про опозиції матеріалізму та ідеалізму. Ідеї Платона є сутністю речей, тим, що робить кожну річ саме "тою", даною, а не іншою. Іншими словами, ідеї - це те, що робить кожну річ тим, что вона є. Платон вживає термін "парадигма", вказуючи тим самим, що ідеї творять позачасову (постійну) модель кожної речі. Платон розуміє надчутливу реальність як єрархію ідей: нижні ідеї ппіпорядковані верхнім. На вершині єрархії - ідея Блага в собі - вона нічим не зумовлена, а звідси, абсолютна. В діалозі "Держава", Платон пише про неї як про ту, що породжує саме буття. Чуттєво збудований світ (космос) збудованим ідеями. Фізичний світ походить від ідей. Чуттєвий світ в Платона є досконалим порядком (космосом), що є вираженням логоса над сліпою необхідністю матерії. Матерія є леговищем чуттєвого, за визначенням Платона, - це "хора" (просторність). Вона знаходиться у владі безформенного і хаотичного руху.
Дивіться теж: * Платон
[ред.] Джерела
- (англ.) Енциклопедія Макміллан: The Macmillan Encyclopedia. Лондон: Макміллан Лондон Лімітед, 1981, 1983, 1984, 1985.
- (англ.) Celestine N. Bittle. Reality and the Mind. Epistemology. New York, Milwakee, Chicago: The Bruce Publishing Company, 1936, 1938.
- (рос.) Антична філософія Платона
 |
Це незавершена стаття з філософії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
