Аристотелізм

Аристотель, картина Франческо Гаєза

Аристотелізм — система мислення, яка в загальному слідує принципам і вченню Аристотеля, особливо що стосується особистої та суспільної етики (а так й політики) і тлумачення властивих людині благ. Етичні принципи Аристотеля яскраво вираженні в одному з його відомих творів — Нікомаховій етиці.

Аристотель розглядав філософію як подвійне заняття: практичне і теоретичне. Практична філософія охоплює етику і політику, а теоретична — логіку і фізику. Метафізика розглядається як наука про субстанції, яка має внутрішнє притаманні ній принципи спокою і руху. Душею Аристотель вважав те, завдяки чому людина живе, відчуває і розуміє. Звідси душі приписуються принципи і спосібності їстивні, чуттєві і інтелектуальні. Далі, він розглядав душу двійною — раціональною і ірраціональною, в деяких людях піднімаючою почуття над розумом. Аристотель визначав мудрість як науку про першопричини. Чотирма головними розділами його філософії були — діалектика, фізика, етика і метафізика. Бог визначався ним як Перший Рушій, найкраща серед істотностей, нерухома субстанція, віддалена від чуттєвих речей, позбавлена тілесних кількостей, неділима і не маюча частин. Платонізм базується на апріорному міркуванні, а аристотелізм — на апостеріорному розмірковуванні. Аристотель вчив свого учня, Олександра Македонського, що, якщо він не зробив добре діло, день пропав для нього. Серед учнів Аристотеля були Теофраст, Стратон, Лікон, Арістон, Критолай і Діодор.

Сучасний аристотелізм

Найвідомішим сучасним аристотелійським філософом є Аласдер Макінтайр (англ. Alasdair MacIntyre), особливо знаний за внесок у відродження етики чеснот у своїй книзі «Після Чесноти», Макентайр переглядає аристотелізм з аргументом, що найвищі земні блага, які є внутрішніми для людських істот, актуалізуються через участь у суспільних діях. Він протиставляє аристотелізм управлінським установам капіталізму і його положенню, а також суперницьким традиціям, що включають Давида Г'юма і Ніцше, які відкидають ідею благ і чеснот, властивих суто людині, узаконюючи замість того капіталізм. Отже, за Макінтайром, аристотелізм не є тотожним із західною філософію в цілому, а скоріш це — "на даний час найкраща теорія, включаючи найкраще тлумачення, що робить дану теорію найкращою як і політично так і соціально, і яка була окреслена як новий «революційний аристотелізм.» Це можна протиставити більш загальноприйнятим, аполітичним і дієво консервативним використанням Аристотеля, скажімо, Гадамером і Макдоуеллом.

Посилання

• Аристотелізм Ренессансу
• Середньовічний аристотелізм
• Філософія Аристотеля
• Християнський аристотелізм як внутрішня форма західної традиції і проблеми сучасної Росії

Це незавершена стаття з філософії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.