Тринадцятикнижжя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тринадцятикни́жжя (кит. трад. 十三經, піньїнь: Shísān jīng, «тринадцять канонів») — 13 канонічних творів у конфуціанстві. Входило до програми державних іспитів у імперському Китаї. Значніші твори у збірці містять ієрогліф цзін 經 ("канон"):

Альтернативною, дещо облегшеною версією Тринадцятикнижжя стала програма «Чотири книги і п’ять канонів» (Си шу, Ву цзін 四書五經), запроваджена Чжу Сі (1130-1200, династія Сун). Перша частина з неї містила лише дві глави з «Лі цзі» (Да сюе 大學, Чжунюн 中庸), «Аналекти» та «Мен-цзи». Друга частина містила «Пісні», «Документи», «Зміни», «Лі цзі» цілком, а також «Чуньцю», де коментарі розумілися як складова частина канону. Таким чином, у конфуціанстві пізньо-імперської доби Чотирикнижжя у певному сенсі відповідало стандарту середньої освіти, а П'ятикнижжя — вищої.