Конфуціанство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Конфуціа́нство — стародавня китайська філософська школа, згодом впливова філософсько-релігійна течія, основа китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства. Засновник — китайський філософ Конфуцій (551—479 рр. до н. е.). Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу. З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю. Нині позиції конфуціанства дещо ослабли під тиском європейських філософських ідей. В різний час конфуціанство поширювалося в Японії, В'єтнамі, Кореї.

Вихідними положеннями є небо і небесна велич.

Небо – це частина природи, але разом з тим і вища духовна сила. Ціллю самовдосконалення є досягнення рівня благородного мужу – цей рівень не залежить від соціального статусу, а досягається шляхом виховання в собі високих якостей. Особливе місце посідає концепція синовської поштивості і поваги до батьків і до старших взагалі.