Франка Валері
| Франка Валері | ||||
|---|---|---|---|---|
| італ. Franca Valeri | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | італ. Alma Franca María Norsa | |||
| Народилася |
31 липня 1920[3] Мілан, Королівство Італія | |||
| Померла |
9 серпня 2020[4] (100 років) Рим, Італія | |||
| Поховання | Кампо Верано | |||
| Громадянство |
 Італія | |||
| Діяльність | акторка театру, кіноакторка, сценаристка, письменниця, драматургиня | |||
| Заклад | Rai Radiod | |||
| Роки діяльності | з 1949 | |||
| У шлюбі з | Вітторіо Капріоліd | |||
| Діти | Stefania Bonfadellid | |||
| IMDb | nm0884518 | |||
| Нагороди та премії | ||||
  | ||||
|
| ||||
 Франка Валері у Вікісховищі | ||||
Франка Валері (італ. Franca Valeri; 31 липня 1920, Мілан — 9 серпня 2020, Рим) — італійська акторка театру, кіно та телебачення.
Життєпис[ред. | ред. код]
Альма Франка Марія Норса (справжнє ім'я акторки) народилась 31 липня 1920 року у Мілані в буржуазній родині. Її батько Луїджі Норса сповідував юдаїзм, через що під час Другої світової війни йому разом зі старшим сином довелося втікати до Швейцарії, а її мати Сесілія Валаготті, католичка, лишилася з дочкою в Італії, роздобувши для дівчини фальшиве посвідчення, де було вказано що вона є позашлюбною дитиною католиків з Павії.
Акторську кар'єру розпочала з роботи на радіо. Псевдонім обрала на честь улюбленого поета Поля Валері. Знялася у таких фільмах як «Знак Венери» (1955), «Герой нашого часу» (1955), «Мораліст» (1959), «Удівець» (1959), «Злочин» (1960) та багатьох інших, грала як головні, так й другорядні ролі. У 1960-х роках багато працювала на італійському телебаченні[5].
Театральний сезон 2005—2006 року ознаменувався її виступом з власним монологом «Вдова Сократа». 2008 року виконала роль Соланж у виставі за п'єсою «Служниці» Жана Жене в міланському Piccolo Teatro.
22 лютого 2011 року нагороджена орденом «За заслуги перед Італійською Республікою»[6].
8 травня 2020 року отримала Почесну премію Давид ді Донателло.
Франка Валері померла 9 серпня 2020 року у власній квартирі в Римі через 10 днів після свого 100-го дня народження[7].
Особисте життя[ред. | ред. код]
16 січня 1960 року Валері вийшла заміж за актора та режисера Вітторіо Капріолі. Розлучилися 1974 року.
У 1985—1995 роках перебувала у стосунках з диригентом Мауріціо Рінальді (1937—1995).
Прийомною дочкою акторки була оперна співачка Стефанія Бонфаделлі (нар. 27 квітня 1967 року)[8].
Вибрана фільмографія[ред. | ред. код]
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1951 | ф | Вогні вар'єте | Luci del varieta | Мітці (епізод) |
| 1955 | ф | Знак Венери | Il segno di Venere | Чезіра Коломбо |
| 1955 | ф | Герой нашого часу | Un eroe dei nostrei tempi | вдова де Рітіс |
| 1956 | ф | Двоєженець | Il bigamo | Ізоліна Форначіарі |
| 1959 | ф | Мораліст | Il Moralista | Вірджинія |
| 1959 | ф | Удівець | Il Vedovo | Ельвіра Альміраї |
| 1960 | ф | Рокко та його брати | Rocco e i suoi fratelli | вдова (епізод) |
| 1960 | ф | Злочин | Crimen | Джованна Філонці |
| 1962 | ф | Найкоротший день | Il giorno più corto | дружина берсальєра на вокзалі |
| 1963 | ф | Депутати | Gli onorevoli | Бьянка Серені |
| 1974 | ф | Синьйора добре грає у Скопу? | La signora gioca bene a scopa? | Джулія Нашімбені |
| 1977 | ф | Плагіат | La Bidonata | Джованна Бронкі |
| 1980 | ф | Любов у вагоні першого класу | Un amore in prima classe | сеньйора Делла Роса |
| 1980 | ф | Не хочу тебе більше знати, коханий | Non ti conosco più amore | Маріса |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ ČSFD — 2001.
- ↑ È morta Franca Valeri, aveva 100 anni. La figlia: «Ironica fino alla fine» — Milano: RCS MediaGroup, 2020. — ISSN 1120-4982; 1128-2568; 2499-2542
- ↑ Franca Valeri. IMDb (англ.). Процитовано 9 серпня 2020.
- ↑ Le onorificenze della Repubblica Italiana. www.quirinale.it. Процитовано 9 серпня 2020.
- ↑ Porro, Maurizio (8 вересня 2020). La figlia di Franca Valeri: «Ha conservato la sua ironia fino all’ultimo, fino a pochi giorni fa». Corriere della Sera (італ.). Процитовано 9 серпня 2020.
- ↑ Biografia di Franca Valeri. www.cinquantamila.it (італ.). Процитовано 9 серпня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
- Франка Валері на сайті IMDb (англ.)
|
