Хуей-цзун

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хуей-цзун
宋徽宗
Huizong.jpg
Імператор Китаю
Початок правління: 23 лютого 1100
Кінець правління: 18 січня 1126
Попередник: Шень-цзун
Наступник: Цінь-цзун
Дата народження: 2 листопада 1086(1086-11-02)
Місце народження: Кайфен
Дата смерті: 4 червня 1135(1135-06-04) (48 років)
Дружина: 5 дружин
Діти: 32 сини та 34 доньки
Династія: Північна Сун
Батько: Шень-цзун
Мати: Їнже

Хуей-цзун (ім'я пр народжені Чжао Цзі 趙佶)*2 листопада 1086 — †4 червня 1135) — китайський імператор династії Північна Сун з 23 лютого 1100 до 18 січня 1126 роки, визначний шанувальник мистецтва та поезії.

Життєпис[ред.ред. код]

Початок правління[ред.ред. код]

Походив з династії Сун, роду Чжао. Син імператора Шень-цзуна та панні Їнже. При народжені отримав ім'я Чжі. Отримав гарну освіту. Про молоді роки мало відомостей. Після смерті батька у 1100 році стає імператором Хуей-цзуном. Із самого початку приділяв багато уваги покращенню добробуту населення. У 1102 році було створення управління, що керувала державними лікарями, які повинні були лікувати бідних вдома. Багато робив для зменьшення соціальної напруги в імперії.

Його правління збіглося із погіршенням зовнішньополітичної ситуації. Слабка армія Сун не могла протидіяти нападам держави киданів Ляо. Тому Хуей-цзун погодився вплачувати данину у розмірі 100 тисяч рулонів шовку. Проте імператор намагався позбавитися цього ганебного становища. Тому у 1106 році уклав союз із племенами чжурчженів, які оселилися на півночі сучасної Маньчжурії. Внаслідок спільних бойових дій царство Ляо зазнало поразки. Після цього Хуей-цзун закинув державні справи, не займався посиленням армії. Всю увагу він став приділяти живопису, каліграфії й поезії.

Ідеологічна реформа[ред.ред. код]

У 1112—1119 роках провів масштабну ідеологічну реформу — «Шеньсяо» («Вчення про Божественне небі»). Вона була призначена для обґрунтування божественного статусу правлячої династії і самого імператора. Це вчення являло собою химерне змішання власне даоських, буддистських вірувань та давньокитайських культів. У ньому проповідувалося, що світ складається з дев'яти небесних сфер (цзютянь), вищою з яких є сфера Божественних небес. Вона управляється великим божеством Юйцин-ваном (Цар нефритовой чистоти), старшим сином і спадкоємцем стародавнього бога Шан-ді (Вищий володар). Земний імператор є втілення Юйцин-вана і його намісник у світі людей, посланий для встановлення там ідеального правління. Інші члени династії також ототожнив з небесними божествами шеньсяо.

Проголошення шеньсяо державним віровченням супроводжувалося низкою акцій, спрямованих на підвищення авторитету даосизму і приниження буддистської церкви. У 1117 році буддистські монастирі були поставлені під контроль світської адміністрації і новоявленої державної релігії. За указом від 1119 року було наказано іменувати буддистських ченців даоши, шати буддистського духівництва повністю замінити на даоські, а Будду титулувати Дацзюе-цзиньсянь (Золотий безсмертний Великого пробудження). Подібне приниження буддистської церкви було викликано ще й тим, що буддизм став сповідатися в сусідніх ворожих з імперією Сун кіданьскою і тангутскою державами Ляо і Сі Сяо.

Загибель Північної Сун[ред.ред. код]

Деякий час імператор відчував себе у спокої, спостерігаючи боротьбу царства Ляо із чжурчженями. У 1120 році на тлі повстанського руху на південному сході країни, загострення відносин з чжурчженями, які розгромили Ляо, і під тиском придворних і буддистських ієрархів Хуей-цзун був змушений законодавчо скасувати всі ці реформи. Однак він не відмовився від думки використання релігійних заходів для порятунку династії. Він передав світські владні повноваження старшому синові (імператор Цінь-цзун, 1126-1127), а на себе поклав функції духовного ієрарха Даоцзюнь-тайшан-хуанді (Великий найясніший владика пан Шлях-дао).

Втім чжурчжені, переконавшись у слабкості китайців, у 1125 році рушили проти столиці Сун — Кайфена. Чжуржені спустошили північно-східні райони імперії та у 1126 році взяли в облогу столицю. Вражений цим Хуей-цзун остаточно відійшов від справ. На цей раз вдалося відстояти місто від загарбників. Наступного 1127 року чжуржені все ж таки захопили Кайфен, а також Хуей-цзуна й його сина Цінь-цзуна. Їх низвели до статусу простолюдинів й відвели полоненими до Маньжурії. Тут Хуей-цзун й сконав 4 червня 1135 року.

Творчість[ред.ред. код]

Значну увагу приділяв розвитку мистецтва, особливо живопису. Хуей-цзун став засновником жанру «квіти та птахи». Долучав до свого двору видатних художників, утворивши «Дім живопису Ханьлін». У доробку імператора є картини «П'ять папуг на абрикосі», «Придворні панні готують нові танини шовку», «Слухаючи цін»ь. Часто влаштовував змагання поміж художниками. Одне з таких мало назву «Таверна у бамбуковому гаю біля мосту».

Був майстром у каліграфії. Винайшов новий її стиль, що отримав назву «Струнке золото». Він походить від того, що текст при перевертанні нагадував золоті нитки.

Також Хуей-цзун був великим шанувальником чаю, знавцем його особливостей. Написав трактат про нього, де надав опис детальний чайній церемонії — «Трактат про чай» (1107 рік).

Серед інших робіт Хуей-цзуна є трактами з медицини та даосизму. За його наказом 12 відомих лікарів складали «Імператорську медичну енциклопедію», працю над якою було завершено у 1111 році.

Був майстром віршованого жанру ци. Він не відхилявся від класичних канонів жанру. Здебільшого відомі його віршовані підписи до власних картин.

Джерела[ред.ред. код]

  • Ebrey, Patricia Buckley (1999). The Cambridge Illustrated History of China. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-66991-X (paperback).