Чернець Іван Арсентійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Арсентійович Чернець
Народження 19 січня 1920(1920-01-19)
Троїцьке
Смерть 14 травня 1999(1999-05-14) (79 років)
Москва
Країна СРСР СРСР
Росія Росія
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ штурмова авіація
Освіта Літературний інститут імені Горького
Роки служби 1940—1945
Партія КПРС
Звання  Старший лейтенант авіації
Формування 7-й гшап
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки Орден «Знак Пошани» Орден Слави III ступеня

Іва́н Арсе́нтійович Черне́ць (нар. 1920 — пом. 1999) — радянський письменник і журналіст, в роки Другої світової війни — військовий льотчик, командир авіаційної ланки 7-го гвардійського штурмового авіаційного полку (230-та штурмова авіаційна дивізія, 4-та повітряна армія), гвардії старший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1945).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 19 січня 1920 року в селі Троїцькому, нині Любашівського району Одеської області, в селянській родині. Українець.

Після закінчення семирічки навчався в Одеському морському технікумі й Одеському аероклубі. Працював механіком на Миколаївському суднобудівному заводі.

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

До лав РСЧА призваний 1 вересня 1940 року. У 1941 році закінчив Чернігівське військове авіаційне училище, отримавши військове звання «сержант».

Учасник німецько-радянської війни з 29 листопада 1942 року. Воював на Південному, Північно-Кавказькому і 2-му Білоруському фронтах. Літав на штурмовикові Іл-2. Пройшов бойовий шлях від пілота до командира авіаційної ланки 7-го гвардійського штурмового авіаційного Севастопольського ордена Леніна полку. У січні 1943 року отримав важке поранення голови і правої ноги. Після тривалого лікування домігся повернення в свою частину. У грудні того ж 1943 року отримав опіки 2-го ступеня обличчя, рук і ніг. Член ВКП(б) з 1944 року.

Всього здійснив 105 вдалих бойових вильотів, з них 78 — як ведучий групи. Під час виконання бойових завдань знищив і пошкодив: 21 танк, 63 автомашини, 9 залізничних ешелонів, 35 гармат зенітної артилерії, до 100 коней, 40 возів з вантажем, 15 цистерн, 8 барж, 5 переправ, до 1500 солдатів і офіцерів супротивника. Брав участь у 6 повітряних боях.[1]

Засудження[ред. | ред. код]

Наприкінці лютого 1945 року разом з групою льотчиків відбув у тил для отримання нових літаків Іл-10. На початку березня, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, зґвалтував неповнолітню мешканку села Кам'янка-Белінська Пензенської області.

28 травня 1945 року військовим трибуналом Приволзького військового округу засуджений за статтею 153 частина 2 Карного Кодексу РРФСР до 5 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі.

4 червня 1947 року позбавлений звання Героя Радянського Союзу.

Після звільнення[ред. | ред. код]

Після відбуття терміну покарання деякий час мешкав у Куйбишеві, згодом переїхав до Москви. Розпочинає кар'єру журналіста і письменника. Друкується під псевдонімом Іван Арсентьєв. З 1957 року — член Спілки письменників СРСР. У 1959 році закінчив Літературний інститут імені Горького. Член КПРС з 1960 року (повторно).

30 грудня 1967 року відновлений у званні Героя Радянського Союзу.

Мешкав у Москві, де й помер 14 травня 1999 року.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, гвардії старшому лейтенантові Чернецю Івану Арсентійовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5322).

Також нагороджений орденом Червоного Прапора (20.07.1944), двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (20.09.1944, 11.03.1985), орденами Червоної Зірки (30.04.1943), «Знак Пошани», Слави 3-го ступеня (07.12.1943) і медалями.

Лауреат літературної премії імені О. О. Фадеєва.

Література[ред. | ред. код]

  • «Подвиг во имя жизни: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Одесской области». / Сост.: Абрамов А. Ф., Бульба А. И. — Одеса: Маяк, 1984, стор. 286—289.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сайт МО РФ «Подвиг народа»: Представлення до присвоєння звання Героя Радянського Союзу. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 25 грудня 2015.

Посилання[ред. | ред. код]