Іванов Валерій Феліксович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іванов Валерій Феліксович
Професор Валерій Іванов
Професор Валерій Іванов
Народився 19 липня 1961(1961-07-19) (56 років)
Луганськ
Національність українець
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь наукових інтересів філологія
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Нагороди Золота медаль НАНУ за перемогу
в конкурсі молодих науковців (1992)

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Іванов Валерій Феліксович (народився 19 липня 1961 року) — доктор філологічних наук (1996), професор (2000). Президент Академії української преси з квітня 2001.[1] Автор першого в Україні підручника «Журналістська етика» (2006, у співавторстві з Володимиром Сердюком).[2] Автор посібника «Практикум із журналістської етики» (2012, у співавторстві з Сергієм Штурхецьким).[3] Член НСЖУ і Комісії з журналістської етики (до 2013 року). Завідувач кафедри реклами та зв'язків з громадськістю Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 1999 року).

Біографія[ред.ред. код]

Валерій Іванов народився у Луганську 19 липня 1961 року. У 17 років влаштувався на роботу до шахти «Ворошиловградська 1-2» у Шахтопрохідницьке управління № 5 тресту «Ворошиловградшахтопроходка». Освіту здобув у місцевому педагогічному інституті (нині — університет), де вчився на історичному факультеті. У 1988 році став аспірантом, асистентом, доцентом факультету журналістики КНУ ім. Шевченка. З 1995 року — заступник директора з наукової роботи. У 1996 році захистив докторську дисертацію на тему «Методологія та методика дослідження змісту масової комунікації». З 1997 року — професор кафедри періодичної преси, згодом — завідувач кафедри організації масово-інформаційної діяльності Інституту журналістики КНУ ім. Шевченка.

Крім того, Валерій Іванов є сумісником на кафедрі соціальних комунікацій філологічного факультету Маріупольського державного університету.

Досягнення[ред.ред. код]

Валерій Іванов є професором, доктором філологічних наук, завідувачем кафедри організації масово-інформаційної діяльності (згодом — реклами та зв'язків з громадськістю) Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 1999); президентом Центру вільної преси; членом Комісії з журналістської етики; першим віце-президентом Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива»", членом Європейської асоціації комунікаційних досліджень та освіти (ECREA), президентом Академії української преси і заступником голови навчально-методичної комісії з журналістики Міністерства освіти і науки України.

У 1992 році Іванов виборов золоту медаль НАНУ за перемогу в конкурсі молодих науковців.

Доробок[ред.ред. код]

Професор Іванов — автор і співавтор понад 300 наукових робіт, зокрема 28 монографій, 6 підручників і 15 посібників, 45 брошур. Основні серед його власних робіт такі:

  • «Это нашей истории строки» (1990)
  • «Техніка оформлення газети» (1994, 1997, 2000)
  • «Соціологія і журналістика» (1994, 1998)
  • «Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження» (1994)
  • «Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації» (1996)
  • «Соціологія журналістики» (1998)
  • «Соціологія масової комунікації» (1999, 2000, 2003)
  • «Законодавство про ЗМІ» (1999)
  • «Інформаційне законодавство» (1999)
  • «Основи техніки оформлення газети» (2000)
  • «Медіа та політреклама у дзеркалі закону» (2001)

Він виступив співавтором у створенні таких робіт:

  • «Основи комп'ютерної журналістики» (1995)
  • «Сучасні комп'ютерні технології і засоби масової комунікації» (1996)
  • «Масова комунікація» (1997)
  • «Комп'ютерні технології в ЗМІ» (1997)
  • «Комп'ютер для журналіста» (1998, у 2 т.)
  • «Основи масово-інформаційної діяльності» (1999)
  • «Телебачення спецоперацій» (2003)
  • «Досвід контент-аналізу» (2003)
  • «Experience of Content Analysis» (2005).

Справа Артамонової[ред.ред. код]

Іванов В. Ф. був науковим консультантом докторської дисертації «Інтернет-журналістика в Україні: еволюція, соціоінформаційний контекст, системні характеристики»[4] викладача кафедри журналістики Донецького національного університету Артамонової Інеси Михайлівни.

Дана дисертація містила численні факти плагіату, зокрема багаторазові запозичення з дипломних робіт студентів Московського державного університету[5]. 31 жовтня рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки Артамонову Інесу Михайлівну було позбавлено[6] наукового ступеня доктора наук.

Особисте життя[ред.ред. код]

Батько — гірничий інженер, мати — інженер-хімік. Дружина — доктор педагогічних наук, професор, працює в системі Академії педагогічних наук України, син — журналіст. Валерій Іванов захоплюється класичною літературою. Товаришує з Петром Тимофійовичом Мірошниченком і Георгієм Георгійовичем Почепцовим.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]