Іванов Валерій Феліксович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іванов Валерій Феліксович
Професор Валерій Іванов
Професор Валерій Іванов
Народився 19 липня 1961(1961-07-19) (59 років)
Луганськ
Діяльність науковець
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Сфера інтересів філологія
Заклад Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Нагороди Золота медаль НАН України за перемогу
в конкурсі молодих науковців (1992)

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Вале́рій Фе́ліксович Івано́в (народився 19 липня 1961 року) — доктор філологічних наук (1996), професор (2000). Президент Академії української преси з квітня 2001.[1] Автор першого в Україні підручника «Журналістська етика» (2006, у співавторстві з Володимиром Сердюком).[2] Автор посібника «Практикум із журналістської етики» (2012, у співавторстві з Сергієм Штурхецьким).[3] Член НСЖУ і Комісії з журналістської етики (до 2013 року). Завідувач кафедри реклами та зв'язків з громадськістю Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 1999 року).

Біографія[ред. | ред. код]

Валерій Іванов народився у Луганську 19 липня 1961 року. У 17 років влаштувався на роботу до шахти «Ворошиловградська 1-2» у Шахтопрохідницьке управління № 5 тресту «Ворошиловградшахтопроходка».

Освіту здобув у місцевому педагогічному інституті (нині — університет), де вчився на історичному факультеті. У 1988 році став аспірантом, асистентом, доцентом факультету журналістики КНУ ім. Шевченка. З 1995 року — заступник директора з наукової роботи. У 1996 році захистив докторську дисертацію на тему «Методологія та методика дослідження змісту масової комунікації». З 1997 року — професор кафедри періодичної преси, згодом — завідувач кафедри організації масово-інформаційної діяльності Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Крім того, Валерій Іванов є сумісником на кафедрі соціальних комунікацій філологічного факультету Маріупольського державного університету.

Досягнення[ред. | ред. код]

Валерій Іванов є професором, доктором філологічних наук, завідувачем кафедри організації масово-інформаційної діяльності (згодом — реклами та зв'язків з громадськістю) Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 1999); президентом Центру вільної преси; членом Комісії з журналістської етики; першим віце-президентом Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива»", членом Європейської асоціації комунікаційних досліджень та освіти (ECREA), президентом Академії української преси і заступником голови навчально-методичної комісії з журналістики Міністерства освіти і науки України.

У 1992 році Іванов виборов золоту медаль НАН України за перемогу в конкурсі молодих науковців.

Доробок[ред. | ред. код]

Професор Іванов — автор і співавтор понад 300 наукових робіт, зокрема 28 монографій, 6 підручників і 15 посібників, 45 брошур. Основні серед його власних робіт такі:

  • «Это нашей истории строки» (1990)
  • «Техніка оформлення газети» (1994, 1997, 2000)
  • «Соціологія і журналістика» (1994, 1998)
  • «Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження» (1994)
  • «Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації» (1996)
  • «Соціологія журналістики» (1998)
  • «Соціологія масової комунікації» (1999, 2000, 2003)
  • «Законодавство про ЗМІ» (1999)
  • «Інформаційне законодавство» (1999)
  • «Основи техніки оформлення газети» (2000)
  • «Медіа та політреклама у дзеркалі закону» (2001)

Він виступив співавтором у створенні таких робіт:

  • «Основи комп'ютерної журналістики» (1995)
  • «Сучасні комп'ютерні технології і засоби масової комунікації» (1996)
  • «Масова комунікація» (1997)
  • «Комп'ютерні технології в ЗМІ» (1997)
  • «Комп'ютер для журналіста» (1998, у 2 т.)
  • «Основи масово-інформаційної діяльності» (1999)
  • «Телебачення спецоперацій» (2003)
  • «Досвід контент-аналізу» (2003)
  • «Experience of Content Analysis» (2005).

Кампанія помсти проти Іванова[ред. | ред. код]

Валерій Іванов, на думку, Комісії з журналістської етики (КЖУ) та Національної спілки журналістів України протягом 2019 року піддавався тиску з боку правоохоронних органів. Сам Іванов висловлював занепокоєність безпекою своєї сім'ї через проведений обшук, арешт банківських рахунків сім'ї та регулярної публікації статей на сайтах та негативних коментарів у Фейсбуці[4][5].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Батько — гірничий інженер, мати — інженер-хімік. Дружина — доктор педагогічних наук, професор, працює в системі Академії педагогічних наук України. Син — Денис Валерійович Іванов — журналіст, учасник проєкту журналістських розслідувань, який 2018 року публікував інформацію про одного з високопоставлених чиновників Нацполіції[5][4]. Валерій Іванов захоплюється класичною літературою. Товаришує з Петром Тимофійовичем Мірошниченком і Георгієм Георгійовичем Почепцовим.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]