Іванов Валерій Феліксович
| Іванов Валерій Феліксович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 19 липня 1961 (64 роки)  Луганськ, Українська РСР, СРСР |
| Країна |  Україна |
| Діяльність | науковець, журналіст |
| Alma mater | КНУ імені Тараса Шевченка |
| Галузь | філологія |
| Заклад | КНУ імені Тараса Шевченка |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор філологічних наук[d] (1996) |
| Нагороди | Золота медаль НАН України за перемогу в конкурсі молодих науковців (1992) |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
Вале́рій Фе́ліксович Івано́в (нар. 19 липня 1961, Луганськ, УРСР) — доктор філологічних наук (1996), професор (2000). Президент Академії української преси з квітня 2001.[1] Автор першого в Україні підручника «Журналістська етика» (2006, у співавторстві з Володимиром Сердюком).[2] Автор посібника «Практикум із журналістської етики» (2012, у співавторстві з Сергієм Штурхецьким).[3] Член НСЖУ і Комісії з журналістської етики (до 2013 року). Завідувач кафедри реклами та зв'язків з громадськістю Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 1999 року).
Народився у Луганську 19 липня 1961 року. З 17 років працював на шахті «Ворошиловградська 1-2» у Шахтопрохідницького управління № 5 тресту «Ворошиловградшахтопроходка».
Закінчив історичний факультет Луганського педагогічного інституту. 1988 року став аспірантом, асистентом, доцентом факультету журналістики КНУ ім. Шевченка. З 1995 року — заступник директора з наукової роботи. У 1996 році захистив докторську дисертацію на тему «Методологія та методика дослідження змісту масової комунікації». З 1997 року — професор кафедри періодичної преси, згодом — завідувач кафедри організації масово-інформаційної діяльності Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
Є сумісником на кафедрі соціальних комунікацій філологічного факультету Маріупольського державного університету.
Професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри організації масово-інформаційної діяльності (згодом — реклами та зв'язків з громадськістю) Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка (з 1999); президент Центру вільної преси; член Комісії з журналістської етики; перший віцепрезидент ВБФ «Журналістська ініціатива», член Європейської асоціації комунікаційних досліджень та освіти (ECREA), президент Академії української преси і заступник голови навчально-методичної комісії з журналістики Міністерства освіти і науки України.
- Член Громадської ради при Комітеті BHE з питань свободи слова (з 2024)[4].
- 1992 — золота медаль НАН України в конкурсі молодих науковців[5].
- 2009 — Почесна грамота Верховної Ради України[6]
- 2014 — Грамота НАН України[6]
Автор і співавтор понад 300 наукових робіт, зокрема 28 монографій, 6 підручників і 15 посібників, 45 брошур[7][8], всього 531 наукової роботи[6].
- «Это нашей истории строки» (1990)
- «Техніка оформлення газети» (1994, 1997, 2000)
- «Соціологія і журналістика» (1994, 1998)
- «Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження» (1994)
- «Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації» (1996)
- «Соціологія журналістики» (1998)
- «Соціологія масової комунікації» (1999, 2000, 2003)
- «Законодавство про ЗМІ» (1999)
- «Інформаційне законодавство» (1999)
- «Основи техніки оформлення газети» (2000)
- «Медіа та політреклама у дзеркалі закону» (2001)
- «Основи комп'ютерної журналістики» (1995)
- «Сучасні комп'ютерні технології і засоби масової комунікації» (1996)
- «Масова комунікація» (1997)
- «Комп'ютерні технології в ЗМІ» (1997)
- «Комп'ютер для журналіста» (1998, у 2 т.)
- «Основи масово-інформаційної діяльності» (1999)
- «Телебачення спецоперацій» (2003)
- «Досвід контент-аналізу» (2003)
- «Experience of Content Analysis» (2005).
- Батько — гірничий інженер, мати — інженер-хімік.
- Дружина — доктор педагогічних наук, професор, працює в системі Академії педагогічних наук України.
- Син — Денис Валерійович Іванов — журналіст, учасник проєкту журналістських розслідувань, який 2018 року публікував інформацію про одного з високопоставлених чиновників Нацполіції[9][10].
Захоплюється класичною літературою, товаришує з Петром Тимофійовичем Мірошниченком і Георгієм Почепцовим[джерело?].
- ↑ Офіційний сайт [Архівовано 31 серпня 2018 у Wayback Machine.] АУП
- ↑ «Журналістська етика» [Архівовано 16 липня 2015 у Wayback Machine.] — підручник
- ↑ «Практикум із журналістської етики» [Архівовано 23 січня 2013 у Wayback Machine.] — посібник
- ↑ Список членів Громадської ради при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 березня 2024. Процитовано 20 березня 2024. [Архівовано 2024-03-20 у Wayback Machine.]
- ↑ http://static.rada.gov.ua/intranet/ukrzmi/human/0132832.htm
- ↑ а б в http://labs.journ.univ.kiev.ua/spring2017/%D1%96%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2-%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9-%D1%84%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87/
- ↑ Google Академія. scholar.google.com.ua. Процитовано 2 липня 2025.
- ↑ ORCID. orcid.org. Процитовано 2 липня 2025.
- ↑ Українська правда. Поліція чи КДБ? Історія однієї помсти: як правоохоронці цькують і переслідують громадян. www.pravda.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 квітня 2020. Процитовано 5 серпня 2019.
- ↑ ГЛАВКОМ. Поліція проти професора філології. Усі деталі гучного скандалу. www.glavcom.ua (укр.). Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2019. [Архівовано 2020-08-01 у Wayback Machine.]
- Валерій Іванов про журналістське розслідування, 2010, блог на «УП» [Архівовано 3 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- Валерій Іванов про медіа в передвиборчий період, рік 2014, ефір з Миколою Вереснем [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.]