Івар Безкосний
| Івар Безкосний дан. Ivar Benløs | ||||
 | ||||
| ||||
|---|---|---|---|---|
| 867 — 872 | ||||
| Попередник: | посада заснована | |||
| Наступник: | Ріксіг | |||
| Народження: |
перша половина IX століття Сконе | |||
| Смерть: |
872 Королівство Йорвік | |||
| Національність: | дан | |||
| Релігія: | язичництво | |||
| Батько: | Рагнар Лодброк | |||
| Мати: | Аслауг | |||
| Діти: | не мав | |||
І́вар Рагна́рссон, більш відомий за прізвиськом «Безко́сний» (дан. Ivar Benløs; перша половина IX століття, Сконе — 872, Королівство Йорвік) — напівлегендарний конунг данських вікінгів, військовий та політичний діяч, полководець, один із лідерів Великої язичницької армії, засновник та перший правитель Королівства Йорвік, один із синів Рагнара Лодброка.
Точна дата народження залишається невстановленою.
Достеменно відомо, що Івар народився у першій половині IX століття на території Скандинавії (ймовірно, у Сконе, де правив його батько). Він був одним із синів у подружжі Рагнара Лодброка та Аслауг. Відповідно до данських історичних джерел, отримав своє прізвисько через те, що народився з хрящами в ногах замість кісток. Згідно з легендою, Аслауг попередила чоловіка, що протягом трьох днів після попередніх пологів вони не можуть кохатися, адже наступна дитина отримає травму при зачатті. Проте Рагнар не послухав дружину, про що потім пошкодував.
Попри вроджену інвалідність, Івар вирізнявся високим зростом, гарною зовнішністю та напрочуд гострим розумом, був найкмітливішим з-поміж усіх братів. Крім того, він навчився непогано стріляти з лука, метати сокиру та навіть фехтувати[1].
Коли сини Рагнара досягли повноліття, він забезпечив їх човнами, щоб ті могли здійснювати набіги на ворожі землі та здобували як багатство, так і славу. Згідно з легендами, Івар запропонував своїм братам напасти на Вітбі, великий англійський порт, який свого часу не зміг взяти навіть їхній батько. Попри те, що вікінги дуже неохоче погодилися на цю авантюру, похід завершився вдало. Війська під керівництвом Івара, якого переносили на щиті, здобули тамтешній замок, зруйнували його стіни, розграбували та спалили місто. Сам же Івар здобув велику популярність серед воїнів[1].
_av_August_Malmström.jpg)
На початку 865 року Рагнар Лодброк зібрав невелику армію та вирушив до Нортумбрії. Проте цього разу фортуна підвела конунга. Його війська були розбиті, а сам він потрапив у полон до короля Елли ІІ та невдовзі був страчений у ямі зі зміями. Після цього правитель Нортумбрії відправив своїх посланців до данів, щоб повідомити про смерть Лодброка та в такий спосіб змусити їх припинити постійні набіги.
Коли про смерть Рагнара дізнався Івар, його обличчя спершу почервоніло, а потім посиніло, поблідло та опухло від хвилювання. Його старший брат Гвітсерк, розгніваний почутою новиною, спробував убити посланців. Проте Івар подбав, щоб вони відпливли у безпеці та з достатнім запасом провіанту. Повернувшись додому, посланці розповіли про це королю Еллі ІІ, і той сказав, що Івар — чи не єдиний, кого потрібно по-справжньому боятися.
Сини Рагнара Лодброка закликали вождів із усієї Скандинавії пристати до них, щоб помститися за смерть батька. Усього вдалося зібрати до десяти тисяч воїнів. Це військо увійшло в історію під назвою Велика язичницька армія. Наприкінці 865 року триста дракарів вирушили до берегів Англії. Очолювали флотилію п'ятеро братів — Бйорн Залізнобокий, Убба Жахливий, Сігурд Зміїноокий, Гальфдан Рагнарсон та Івар Безкосний.
Спершу скандинави прибули до графства Кент, проте місцеві мешканці не бажали випробовувати долю, а тому заплатили їм великий викуп. Після цього вікінги відпливли на північ і невдовзі прибули до Східної Англії. Однак король Едмунд також не хотів воювати з ними, а тому теж запропонував гроші. Скандинави погодилися на викуп, проте додатково попросили дозволу перезимувати. Вони збудували тут свою фортецю та купили велику кількість коней, готуючись до продовження кампанії.
Восени 866 року вікінги, очолювані Уббою, Іваром та Гальфданом, вирушили зі Східної Англії до Мерсії, а звідти — до Нортумбрії. Війська Елли ІІ були втомлені громадянською війною в країні, а тому одразу ж відступили на захід. Так вікінги здобули столицю Нортумбрії Еофевік, яку невдовзі перейменували на Йорк та перетворили на свій форпост в Англії.
Весною 867 року до Йорка підійшли об'єднані війська Елли ІІ та Осберта. Вікінги поступалися кількісно, а тому, здавалося б, доля битви вирішена наперед. Фортечні мури й справді дуже швидко впали й нортумбрійці вступили до міста. Проте Івар ще задовго до початку бою організував велику кількість пасток і засідок у житлових кварталах. Крім того, велика чисельність армії Елли ІІ зіграла злий жарт, адже солдати не могли швидко рухатися вузькими вулицями та заважали один одному, через що ставали легкою здобиччю для мобільних вікінгів. Прекрасно усвідомлюючи свою перевагу, а також скориставшись підготовленими пастками, Івар зміг перегрупувати сили та контратакувати ворога. Королі Елла ІІ та Осберт потрапили в полон і були страчені, а їхні війська зазнали повного розгрому.
Віднині вся Нортумбрія опинилася під контролем вікінгів. Територія країни від її південних кордонів і до річки Тайн була перетворена на окреме Королівство Йорвік під владою Івара Безкосного. Решта ж земель Нортумбрії потрапила у васальну залежність від скандинавів.
868 року війська під керівництвом Івара та Гальфдана вирушили в похід на Мерсію, зумівши легко здобути Ноттінгем. Проте король Бурґред І заручився підтримкою Етельреда І, зупинив просування скандинавів та примусив їх припинити подальше просування в обмін на великий викуп.
869 року Гальфдан та Івар знову вирушили в похід. Вони перетнули кордон Мерсії та попрямували до Східної Англії. Король Едмунд спробував зупинити вікінгів, зібрав армію та перестрів їх біля Тетфорда. За підсумками великої битви, що відбулася тут, Едмунд зазнав поразки та потрапив у полон, де був підданий тортурам та жорстоко страчений.
Віднині Східна Англія також переходила під владу вікінгів, а її фактичним правителем ставав Гальфдан[1].
Подальше життя Івара залишається загадкою. За однією з версій, він повернувся до Йорвіку, де правив до 872 року, коли помер від хвороби. На користь цієї теорії свідчить той факт, що наступного офіційного лідера вікінги Йорка обрали лише у 872 році[1]. Тобто до цього часу ними правив хтось зі старих лідерів Великої язичницької армії (коли Гальфдан залишався у Східній Англії, а решта братів вже покинули Британію).
За іншою версією, Івар відплив до Ірландії, де став правителем Дубліна й помер там у 873 році. На користь цього варіанту свідчить те, що в період з 870 року по 873 рік у Дубліні правив такий собі Імар (якого історики часто ототожнюють із сином Рагнара, хоча насправді він прийшов до влади ще в далекому 857 році), а чимало наступних правителів Ірландії називали себе нащадками Івара Безкосного.
У лютому 2026 року археолог Стів Діксон висловив припущення, що Івара було поховано у так званому «Кургані короля» в горах Камбрії[2].
У серіалі «Вікінги» Івара грає данський актор Алекс Гег Андерсен[3].
- 1 2 3 4 Ragnar Lodbrok og hans sønner – heimskringla.no. heimskringla.no. Процитовано 22 лютого 2026.
- ↑ Cumbria hill could hold grave of Viking king Ivarr the Boneless. www.bbc.com (брит.). 10 лютого 2026. Процитовано 31 травня 2026.
- ↑ Ivar. Vikings Wiki (англ.). Архів оригіналу за 18 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
- Kjerstin Berby Johansen og Bjarne Gaut (norsk oversettelse): Vikingenes vide verden. Krohn Johansen forlag 2008.