Перейти до вмісту

Королівство Східна Англія

Координати: 52°30′ пн. ш. 01°00′ сх. д. / 52.500° пн. ш. 1.000° сх. д. / 52.500; 1.000
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ēast Engla Rīce
Regnum Orientalium Anglorum
Королівство Східна Англія
Королівство Англів (6 ст.—869)
Королівство Данів (869–918)
Васал Мерсії (654–655, 794–796, 798–825)
Васал Данів (869–918)
Римська імперія
6 ст.918 Вессекс
Східна Англія: історичні кордони на карті
Східна Англія: історичні кордони на карті
МовиДавньоанглійська мова, Латинська мова
Релігіїхристиянство
Державний устрійДержава
Список королів Східної Англії 
• ?–?
Вєхха
• 902—918
Гутрум II
Історія 
• Засновано
Монархія
• Ліквідовано
918
Населення
Попередник
Наступник
Римська імперія
Вессекс
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Королівство Східна Англія

Королівство Східна Англія (давн-англ. Ēast Engla Rīce; лат. Regnum Orientalium Anglorum) — одне з 7 англо-саксонських королівств, що виникли в Британії в VVI століттях.

Історія

[ред. | ред. код]

Королівство Східна Англія було утворене у 550-х роках германськими племенами англів (з Південної Юстландії), які прибули на острів Британія з Ютландії й оселилися в східній його частині на чолі із Вєххою. Втім невдовзі виникли протиріччя з сусідніми англами-норфолками і фризами, що прибули слідом за англами-саффолками. Справу Вєххи продовжив його син Вуффа, що об'єднав під своєю орудою усіх англів, підкоривши англів-норфолків, став справжнім засновником королівства Східна Англія[1]. Саме тому правлячу династію називають Вуффінгами. В подальшому було захоплено державу бритів Кайр-Вент.

Наступний король Титіла продовжив формування державного апарату, встановлено союзницькі та торгівельні зв'язки з франкськими королями, королівством Кент та Мерсія. Король Редвальд під впливом родичів з Кенту сприяв початку християнізації держави. Після перемоги над Етельфрітом, королем Нортумбрії в 616 році Редвальд стає на недовгий період найсильнішою державою серед англо-саксонських королівств острова. Проте смерті останнього 624 року король Еорпвальд не зміг зберегти статус бретвальди, який перейшов до нортумбрійського короля Едвіна. Через протистояня християнської і поганської знаті з 627 року Східна Англія занурилася у міжусобну боротьбу, коли протягом нетривалого часу змінилося декілька королів. 629 року королівство було поділено між християнином Сігібертом і поганином Егріком на Норфолк і Саффолк. При цьому було укладено союз з Нортумбрією проти Мерсії. Але 636 року військо східноанглійських королів зазнало поразки від мерсійського короля Пенди.Втім ця поразка не призвела до загибелі королівства, оскільки допомогу було надано Нортумбрією, завдки чому трон зайняв Анна.

Антимерсійська політика тривала. 641 року укладено союз з Берніцією, 648 року надано допомогу вигнаному вессекському королю Кенвалу повернути трон. Також невдовзі було укладено союз з королівством Південне Гірве, завдяки чому 651 року його було приєднано до Східної Англії. Але у 651 і 654 роках король Анна двічі зазнав поразки від Мерсії, внаслідок чого на трон було поставлено васала Пенди — Етельхера, але вже наступного року вони обидва загинули у війні з Нортумбрією. Наступний король Етельвольд відновив незалежність королівства, в подальшому дотримувався мирних відносин з усіма сусідами. Це сприяло розвитку економіки. У 693 році почалися конфлікти з Вессексом і Мерсією. Завдяки підтримки Ельфвальдом претендента на мерсійський трон Етельбальда, який 716 року здобув перемогу. Наслідком стало нове політичне і економічне піднесення Східної Англії.

Після смерті 749 року Ельфвальда королівство було розделно між елдорменами на Норфолк, Саффолк і Елі. Невдовзі старшим королем став Беорна. У 758 і 760 роках цих королів було повалено мерськійцем Оффою, залишивши лише Етельберта I. У 794 році король Оффа убив Етельберта II, короля Східної Англії і фактично сам правив цією державою. Незалежність Східної Англії і правління династії Вуффінгів було відновлено лише після смерті Оффи у 796 році. Але 798 року мерсійський король Кенвульф повалив східноанглійського короля Едвальда.

Повстання східних англів і дворічної війни з Мерсією у 825827 роках, під час якої загинули 2 мерсійських королі, призвели до відновлення самостійності королівства на чолі із Етельстаном. Але невдовзі останній визнав номінальну зверхність Вессексу. Напочатку 850-х роках починаються перші напади данів на порти Східної Англії.

У 870 році на Східну Англію напали данські вікінги на чолі з Іваром Рагнарссоном, який вбив англського короля Едмунда, згодом канонізованого. Влада данців над Східною Англією тривала до 920 року, коли її територія була звільнена армією Вессексу. В цей час існувало декілька підкоролів — Освальд і Етельред II.

880 року дан Гутрум перебрав усю владу в королівстві, заснувавши власну династію. Його наступник Еохрік вів зхапеклі війни з Кентом, Мерсією і Вессексом. 902 року останній загинув у битві, але Ґутрум II також вів війни до своєї поразки у 905 році.906 року було укладено союз з королівством Йорвік проти Мерсії. Протягом 914—918 років дани зазнали низки поразок, внаслідок чого Вессекс захопив Східну Англію.

Населення

[ред. | ред. код]

Регіон, який став Східною Англією, здається, певною мірою обезлюдив приблизно в IV столітті. Археологічні та лінгвістичні дані свідчать про те, що відбулася масштабна міграція та заселення регіону носіями германських мов (англів, фризів, можливо ютів), а також показує, що відбувалася міграція близько 250 000 осіб з Ютландії до Східної Англії[2][3].

«Північний народ» (англи-норфолк) та «південний народ» (англи-саффолк), можливо, існували до прибуття перших східноанглійських вождів чи конунгів[4].

Столиця

[ред. | ред. код]

Спочатку центром королівської влади була концентрація корабельних поховань у Снейпі та Саттон-Гу.

Економіка

[ред. | ред. код]

Основу становили сільське господарство і міжнародна торгівля. Землеробство і дрібне скотарствл поширено було на куестових рівнинах. Торгівля переважно здійснювалася через портове місто Гепсвіч (засноване у 610-х роках), переважно з фризами і Франкськими королівствами. Суходольна торгівля відбувалася зусіма англосаксонськими королівствами Британії.

Пенні Етельберта II

За прикладом королів Кенту король Ельдвульф почав карбувати золоті монети тримси, срібні — скетти і мідні — пенси. Проте монети тоді ще не були основною валютою королівства. На них навіть не було імені короля, при якому їх було викарбувано. За часи панування короля Ельфвальда значно зросла кількість карбованих срібних пенні (скетта) у Східній Англії. Все це свідчило про піднесення економіки королівства. В З 749 року король Беонна став карбувати срібні монети, що були за формою і вмістом десь посередині між скеттами та новими франкськими денаріями. Спочатку карбовані з чистого срібла (вмістом 42%) пізніше знизилися за якістю, хоча один з його монетарів вижив, щоб викарбувати одні з найдавніших монет з ім'ям «Оффа Мерсійський», що було карбовано рунічними літерами. Останній також став карбувати широкий пенні, що відбувалося й за королів Етельберта II й Едвальда.

Карбування монет поступово ставало все більш значним за часів останніх мерсійських правителів, а починаючи приблизно з 825 року — за часів правління низки незалежних правителів: Етельстана, Етельварда та (Святого) Едмунда. Ці королі переважно випускали пенні без портретів з великою центральною літерою «А» та іншими візерунками, які часто були характерними для окремих монетарів, хоча й виготовлялися спільним штампувальником. Коли їх вперше застосували за Коенвульфа, ця центральна літера «А», ймовірно, представляла частину пари Альфа-Омега, але у Східній Англії, ймовірніше, означала Англію або (rex) Англорум.

Пенні Гутрума

Данський король Гутрум I (з його хрещальним іменем Етельстан) карбував пенні за зразком монет вессекського короля Альфреда. Потім була поширена дуже велика монета з ім'ям Едмунда на аверсі, яку карбували щонайменше 60 монетарів (більшість з яких мали імена, що вказували на континентальне походження). Ця монета зберігалася до завоювання Східної Англії королівством Вессекс.

Релігія

[ред. | ред. код]

Перші король до Редвальда були поганами. 604 року Редвальд першим хрестився, але не зміг охрестити усе королівство. Він підтримував християнський вівтар, але водночас продовжував поклонятися язичницьким богам[5]. З 616 року, як єдиний на той час християнський король, доклав чимало зусиль для збереження християнства серед англосаксів. До 620 року завдяки Редвальду було відновлено християнство в Кенті, збережено в Нортумбрії. Сігіберт продовжив політику християнізацію, сприяв створенню першої східноанглійської кафедри на чолі із Феліксом Бургундським в Доммоку[6].

Монастирі Східної Англії

Наступні королі активно сприяли фундації церков і монастирів по всьому королівству, зокрема в Кнобхерсбурзі. В наступні роки діяли римські та ірландські місіонери, що були представниками католицької та кельтської церкви відповідно. Опорою кельтської церкви стали монастирі Сан-Фурсей та Сан-Фоліан, а єпископ Доммока орієнтувався на Кентерберійську єпархію, яка була опорою папського престолу в Британії. У 664 році на соборі перемогла римська церквона партія.

Культура

[ред. | ред. код]

Східні англи розмовляли давньоанглійською. Їхня мова має історичне значення, оскільки вони були серед перших германських поселенців, які прибули до Британії протягом V століття. Східна Англія «може серйозно претендувати на те, щоб бути першим місцем у світі, де розмовляли англійською»[7].

Оскільки жодних східноанглійських рукописів, давньоанглійських написів чи літературних записів, таких як хартії, не збереглося, існує мало доказів, які б підтверджували існування такого діалекту. Запис багатьох топонімів у «Книзі Страшного суду» «зрештою базувався на свідченнях місцевих присяжних», і тому розмовна форма англосаксонських місць і людей частково збереглася таким чином[8]. Дані з «Книги Страшного суду» та пізніших джерел свідчать про те, що колись існував діалектний кордон, що відповідав лінії, що відокремлює від сусідніх англійських графств Кембриджшир (включаючи колись малонаселені Фенси), Норфолк і Саффолк (в останніх двох розмовляли на власному діалекті)[9].

Письмо

[ред. | ред. код]

Напочатках застосовувалися англосаксонські руни (або молодший футарк), які втім поступовою було замінено латинською абеткою.

Література

[ред. | ред. код]

В часи Ельфвальда зросла кількість віршованих елегічних та героїчних творів. На думку деяких дослідників, поема «Беовульф» була створена у Східній Англії за короля Ельфвальда.

Мистецтво

[ред. | ред. код]
Пряжка з Саттон Гу, золото і чернь 

Відкриття східноанглійського корабля-поховання в Саттон Гу (ймовірно, з 620-х років) змінило уявлення про історію англо-саксонського мистецтва, показавши рівень складності і якості, які виявилися абсолютно несподіваними для того часу. Найвідомішими речами є шолом і кришка гаманця зі схожим орнаментом, ремінь та інші прикраси короля, похованого там.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Chisholm, Hugh, ed. (1911). "East Anglia". Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press.
  2. Coates, Richard (1 May 2017), "Celtic whispers: revisiting the problems of the relation between Brittonic and Old English", Namenkundliche Informationen, German Society for Name Research: 147–173
  3. Härke, Heinrich (2011). "Anglo-Saxon Immigration and Ethnogenesis". Medieval Archaeology. 55 (1): 1–28
  4. Yorke, Barbara (2002). Kings and Kingdoms of Early Anglo-Saxon England. London and New York: Routledge, p. 61
  5. Yorke, 2002, p. 62
  6. Warner, Peter (1996). The Origins of Suffolk. Origins of the Shire. Manchester: Manchester University Press, p. 109.
  7. Kortmann, Bernd; Schneider, Edgar W. (2004). A Handbook of Varieties of English: a Multimedia Reference Tool. Vol. 1 Phonology. The Hague: Mouton de Gruyter. p. 163. ISBN 978-3-11-017532-5
  8. Fisiak, Jacek (2001). "Old East Anglian: a problem in Old English dialectology". In Fisiak, Jacek; Trudgill, Peter (eds.). East Anglian English. Boydell and Brewer, pp. 22–23
  9. Fisiak, 2001, p. 27

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Hadley, Dawn (2009). Viking Raids and Conquest. У Stafford, Pauline (ред.). A Companion to the Early Middle Ages: Britain and Ireland, c.500–c.1100. Chichester: Blackwell. ISBN 978-1-4051-0628-3.
  • Williams, Gareth (2001). Mercian Coinage and Authority. У Brown, Michelle P.; Farr, Carol Ann (ред.). Mercia: an Anglo-Saxon kingdom in Europe. Leicester: Leicester University Press. ISBN 978-0-8264-7765-1.

52°30′ пн. ш. 01°00′ сх. д. / 52.500° пн. ш. 1.000° сх. д. / 52.500; 1.000