Ізотова Вероніка Едуардівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ізотова Вероніка Едуардівна
Izotova-01.jpg
Дата народження 28 травня 1960(1960-05-28)[1] (59 років)
Місце народження Москва, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Росія
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Професія актриса
IMDb ID 0412765
Ізотова Вероніка Едуардівна у Вікісховищі?

Вероніка Едуардівна Ізотова (нар. 28 травня 1960, Москва, СРСР) — радянська і російська актриса кіно.

Життєпис[ред. | ред. код]

Вероніка Ізотова народилася 28 травня 1960 року в Москві у відомій акторській родині. Батько — Едуард Ізотов — актор кіно, відомий радянським глядачам роллю Іванушки у фільмі кінорежисера Олександра Роу «Морозко». Мати — Інга Будкевич — актриса кіно і театру, здобула популярність своїми ролями у фільмах-казках того ж режисера «Вогонь, вода та … мідні труби» і «Варвара-краса, довга коса», а також комедії Максима Руфа «Сварка в Лукашах».

Вероніка Ізотова закінчила у 1977 році Московську середню спецшколу № 21 з поглибленим вивченням англійської мови. Потім навчалась на акторському факультеті Всесоюзного державного інституту кінематографії імені С. А. Герасимова (19771981, майстерня Сергія Бондарчука та Ірини Скобцевої).[2]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Ще в студентські роки Вероніка Ізотова познайомилась з актором Олександром Панкратовим-Чорним, який на 10 років її старший. Зустрічались певний час, але розійшлись.

У 1982 році актриса вийшла заміж за Валентина Бубенцова.

Донька — Діна Бубенцова (нар.. 1984).[2]

Втім, шлюб досить швидко розпався:

« «Все було добре, але він був проти того, щоб я знімалася, а я не могла жити без кіно. Так, я любила сім'ю, дитину хотіла, але без роботи мені було погано. Тому ми і розійшлися», - згадувала актриса[3]. »

Після розлучення, яке сталось через вісім місяців після одруження з О.Панкратовим-Чорним, актриса Вероніка Ізотова вдруге вийшла заміж за Бубенцова. Це сталось через 10 років після їх розлучення.

Кар'єра в кіно[ред. | ред. код]

Зніматися в кіно почала з дитячого віку. Першу роль (Майка) Вероніка Ізотова зіграла в музичному фільмі режисерки Катерини Сташевської «Хлопчики» (1971). Популярність здобула після виконання ролей у фільмах «Одиночне плавання» (1985) режисера Михайла Туманішвілі (Керолайн Харрісон), а також «Час і сім'я Конвей» (1984), (Хезел) і фантасмагоричної притчі «Сім криків в океані» (1986) (Ніна) режисера Володимира Басова. Сформоване в цей акторський період амплуа актриси — фатальні жінки, гарні, трохи холодні і пихаті героїні, не схильні до одкровень і душевної близькості.

Свою першу характерну роль за власним визнанням, актриса отримала у фільмі режисера Всеволода Шиловського «Блукаючі зірки» (1991), створивши багатогранний образ люблячої, страждаючої та одночасно злої і заздрісної красуні (Генрієтта Швалб). Зіграла характерні ролі в фільмах того ж Всеволода Шиловського «Лінія смерті» (1991), «Кодекс безчестя» (1993), «Вирок» (1995).

У багатосерійному телефільмі «Кінь білий» (1993) режисера Гелія Рябова Вероніка Ізотова зіграла дві різнопланові ролі, створивши образи випещеної аристократки, якій довелося випробувати на собі всі жахи громадянської війни (кохана адмірала Колчака) та її доньки[2].

Поширена думка, що після 1993 року і до 2005 року, в період економічної кризи середини 1990-х років актриса практично не знімалася[5], є помилковим. У цей період Вероніка Ізотова зіграла ролі в декількох багатосерійних і гостросюжетних фільмах і в Росії, і в США — «На розі, у Патріарших» (1995) режисера Вадима Дербеньова, «Чорне море 213 / Black Sea 213» (1998) американського режисера Рафаеля Айзенмана, знятого за романом Залмана Кінга, телесеріалі «Оперативний псевдонім» режисера Ігоря Талпи і в детективному бойовику «Тіньовий партнер» (Silent Partner) (2005) режисера Джеймса Дека.

З новою для глядача боку талант актриси розкрився в телесеріалі «Кадетство» (2006), де в допоміжній сюжетній лінії Вероніка Ізотова створила душевний образ чуйної дружини і турботливої матері, яка не будучи розбещеною увагою стриманого на ласку чоловіка — офіцера армії, відгукнулася на залицяння товариша по службі, що ледь не призвело до розпаду сім'ї і змусило героїв пройти важкий шлях до примирення (роль другого плану, Ольга Олександрівна Синіцина, мама одного з головних героїв, курсанта Іллі Синіцина).

Фільмографія[ред. | ред. код]

Озвучення[ред. | ред. код]

  • 19811983 — Дідусь дідуся нашого дідуся, — роль Гаміди Омарової

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  1. Вероніка Ізотова вперше з'явилася на екрані ще в ранньому дитячому віці, у телефільмі про Баха, якого грав її батько, Едуард Ізотов, і знаходилась на руках у композитора в ролі його доньки.
  2. Коли Шиловський знімав в Америці «Вирок», він звільнив перекладача, і перекладати довелося Вероніці Ізотовій.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]