Панкратов-Чорний Олександр Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Панкратов-Чорний Олександр Васильович
Aleksandr Pankratov.jpg
Народився 28 червня 1949(1949-06-28) (69 років)
Pankrushikhinsky District[d], Алтайський край, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність актор, кінорежисер, ведучий, поет
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Роки діяльності з 1978 — тепер. час
IMDb nm0659609
Нагороди та премії
медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня
Народний артист Росії Заслужений артист Росії
орден Дружби

Панкратов-Чорний Олександр Васильович у Вікісховищі?

Панкратов-Чорний Олександр Васильович (нар. 28 червня 1949, с. Конєво, Алтайський край, РРФСР) — російський актор, кінорежисер. Заслужений артист Росії (1998).

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив акторський факультет Горьковського театрального училища (1969) та режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1976). Грав у фільмах «Ми з джазу», «Подія в Утиноозерську», «Зимовий вечір у Гаграх» та ін., поставив кінокартини: «Дорослий син», «Пригоди графа Невзорова», «Салон краси» тощо. Знявся в українських стрічках: «Дій за обставинами!» (1984, Жора «Циркач»), «Годинникар і курка» (1988, т/ф), «Дежа вю!» (1989), «Дитина до листопада», «Повітряні пірати» (1992), «Запах осені», «Я сама» (циган), «Афери, музика, любов» (1993), «Зефір в шоколаді» (1994).

Погляди[ред. | ред. код]

У березні 2014 року підписав листа на підтримку позиції президента Росії Володимира Путіна щодо російської військової інтервенції в Україну[1] Окрім того, Панкратов-Чорний заявив, що охоче підписав би не лише цю петицію, але й листа щодо «приєднання України до Росії».[2]

Після відвідин тимчасово-окупованих територій України Панкратов-Чорний заявив:

« Бандерівці і 20 років пропаганди триватимуть довго. Вони не заспокояться. Найцікавіше: печаль у чому - ці бандерівці, які виходять на площі з факелами, з фашистськими гаслами, — вони не хочуть працювати. Вони хочуть мати рабів за рахунок, яких будуть жити. Це - фашизм. Це страшне явище. І вони не заспокояться, поки їх не знищать. Як у Другій світовій війні — прийшли до Берліна і взяли Берлін[3]. »

Критика[ред. | ред. код]

Через підписання листа на підтримку дій Володимира Путіна Панкратов-Чорний отримав обструкцію в Україні. Зокрема, у Чернівцях активісти пікетували знімання російського фільму за участю Панкратова-Чорного як актора[4]. Висловлює захоплення ДНР та ЛНР та поширює відомі російські пропагандистські штампи щодо «бандерівців» та «фашистів» в Україні[5].

Фільмографія[ред. | ред. код]

  1. 1978 — Сибіріада — Сашко
  2. 1983 — Моментальний знімок
  3. 1983 — Ми з джазу- Степан
  4. 1984 — Дій за обстановкою!- Жора «Циркач», ст. лейтенант Петренко
  5. 1984 — Жорстокий романс — Іван Петрович Семенівський
  6. 1984 — І ось прийшов Бумба — Ахмет, дресирувальник слона Бумба з Казані
  7. 1984 — Перша Кінна — поранений червоноармієць
  8. 1984 — Шанс — міліціонер, черговий у відділенні
  9. 1985 — Батальйони просять вогню — майор-інтендант
  10. 1985 — Битва за Москву — капітан Кияшко
  11. 1985 — Зимовий вечір у Гаграх — Аркадій Грачов
  12. 1985 — Знай наших! — Прикажчик
  13. 1986 — Кур'єр — Степан Опанасович Макаров, головний редактор журналу «Питання пізнання»
  14. 1986 — Потрібні люди — директор ресторану Ігор Олександрович
  15. 1986 — Образа — водій автолавки
  16. 1986 — Привід
  17. 1986 — Я тебе ненавиджу — Юлік
  18. 1987 — Де знаходиться нофелет? — Геннадій, двоюрідний брат Павла
  19. 1987 — Забута мелодія для флейти — Саша, актор народного театру
  20. 1994 — Зефір в шоколаді — Василь Кавун, капітан загону радянських десантників

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.574;
  • Раззаков Ф. Актеры всех поколений. М., 2000. — С.395-401;
  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.422-433.