Іноземець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Інозе́мець — громадянин, підданий іншої держави, країни; чужоземець, чужинець. Дослівно — «особа з інших земель».


Поняття[ред. | ред. код]

Поняття особи іноземця розглядати у двох аспектах — соціальному та правовому. Дослідження та розуміння сутності правового та соціального статусу іноземців дозволяє з'ясувати їх місце та роль у суспільстві та державі як її членів і пояснює особливості їхнього правового статусу й зв'язок з громадянством іншої держави, зміст та особливості їхнього права на працю за чинним національним та міжнародним законодавством, правові засоби дотримання та забезпечення цього права[1].

Дослідники[ред. | ред. код]

Питання правового та соціального статусу в юридичні науці досліджували такі вчені як, М.В.Витрук, Л.Д.Воєводін, В.М.Горшенєв, М.І. Іншин, Т.Н.Кирилова, С.В.Константінов, В.І.Лісовський, М.Г.Матузов, О.Ф.Скакун[2].

Соціальна сутність[ред. | ред. код]

Таким чином, розглядаючи іноземця у соціальному аспекті, перш за все слід пам'ятати, що це людина з її невід'ємними правами, свободами та обов'язками. У характеристиці соціальної сутності людини принципово важливим є розуміння її як громадянина, тобто особи, яка має певну сукупність характерних ознак — правову приналежність до тієї або іншої держави, підпадає під дію її законів, інших нормативно-правових актів і узгоджує свою поведінку з правовими установками цієї держави. Основа правового статусу людини створюється правовідношення громадянства.

Правовий статус[ред. | ред. код]

Правовий статус особи у суспільстві визначається, перш за все, сукупністю наданих їй та закріплених законом прав і обов'язків та необхідністю нести відповідальність за їх порушення, а також правовим механізмом їх забезпечення та захисту. Правовий статус (положення) особистості у правовій демократичній та соціальній державі повинен:

  1. відповідати між народноправовим стандартам (нормам) про права та свободи;
  2. характеризуватися повнотою обсягу прав та свобод, тобто саме у правовому статусі особистості повинні бути присутні політичні, соціально-економічні, культурні, особисті права;
  3. передбачати рівність прав, свобод та обов'язків, адже при рівності прав та нерівності обов'язків правова рівність зникає;
  4. встановлювати гарантії прав та свобод для забезпечення їх реальності, фактичного здійснення;
  5. не допускати та виключати використання прав та свобод, що суперечать інтересам суспільства та держави.

Наразі з загальним правовим статусом існують різновиди спеціального правового статусу як сукупності спеціальних, додаткових прав та обов'язків, що засновані на спеціальному законодавстві та визначають соціальний та правовий стан окремих категорій громадян.

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Олена Кучер. Статус іноземців в Україні // Київський студентський журнал міжнародного права. - 2007. - №10. - С.67
  2. Горбань О.П. Правовий та соціальний статус іноземця та особи без громадянства // Форум права. - 2001. - №1. - С.26

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]