Інцидент захоплення Йодого

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (листопад 2023)
Boeing 727 авіакомпанії JAL, ідентичний захопленому.
Інцидент захоплення Йодого
Країна  Японія,  Південна Корея і  КНДР
Місце розташування Міжнародний аеропорт Токіо
Аеропорт Фукуока
Кімпхо (аеропорт)
Мірім (аеропорт)
Дата й час 31 березня 1970
Початкова точка маршруту Міжнародний аеропорт Токіо
Пункт призначення Аеропорт Фукуока
Кількість тих, хто вижив 129
Кількість загиблих 0
Корабель Boeing 727
Оператор Japan Airlines
Винуватець Japan Airlines Flight 351 hijackersd і United Red Armyd

Рейс 351 авіакомпанії Japan Airlines було захоплено дев'ятьма членами фракції Червоної армії Японії (попередник японської Червоної армії) 31 березня 1970 р.[1] під час польоту з Токіо в Фукуоку в інциденті, про який зазвичай згадується в Японії як Інцидент захоплення Йодого (яп. よど号ハイジャック事件, Yodogō Haijakku Jiken)[2]. Врешті літак посадили в аеропорті Мірім в Пхеньяні.

Захоплення[ред. | ред. код]

Озброєні катанами і трубчастими бомбами[3], нальотчики взяли 129 заручників (122 пасажирів і сім членів екіпажу), вивільняючи з них 21 в аеропорті Фукуока, а потім приземлився в Сеульському аеропорті Гімпу (після невдалої спроби південнокорейського уряду, замаскувати аеропорт, щоб склалося враження, що літак приземлився в Північній Кореї)[4]. Заступник міністра транспорту Японії Сінджіро Ямамура зголосився зайняти місце інших заручників, і викрадачі прийняли[5]. Потім вони переїхали до аеропорту Мірім в Пхеньяні, а Ямамура став заручником, де вони здалися владі Північної Кореї, яка запропонувала всій групі притулок. Мотивом викрадачів було перебратися до Північної Кореї[6].

Використовуючи Північну Корею як базу, вони думали, що можуть сприяти повстанню в Південній Кореї та в інших регіонах Східної Азії.  Літак, на борту якого були віцеміністр Ямамура та решта членів екіпажу, був звільнений через два дні[7] і повернутий до аеропорту Ханеда 5 квітня о 9:39[8].

Пізніші події[ред. | ред. код]

Ймовірним замовником викрадення, який не брав участі у фактичній операції, був Такая Сіомі. Сіомі був заарештований, засуджений і відбув майже 20 років в'язниці в Японії. Після звільнення в 1989 р.[9][10] страждав від поганого самопочуття, Сіомі влаштувався на низькооплачувану роботу службовцем на багаторівневій автостоянці в Кійосе, Токіо, де він працював до 2008 року[11]. Він сказав, що вони мали намір поїхати на Кубу через Північну Корею[3]. Він приєднався до антибазового руху в Окінаві та антиядерної кампанії і написав кілька книг, пов'язаних з фракцією Червоної Армії. У квітні 2015 року він брав участь у виборах до міських зборів у Кійосе, проводячи агітацію на платформі проти Абе та проти міської політики, яка «знущається з людьми похилого віку». Він помер 14 листопада 2017 року від серцевої недостатності в токійській лікарні.

Моріакі Вакабаясі був першим учасником (бас-гітаристом) в авангардному рок-гурті Les Rallizes Dénudés. У березні 2010 року в інтерв'ю Kyodo News Вакабаясі заявив, що викрадення було «егоїстичним і пихатим» вчинком. Вакабаясі додав, що він бажає повернутися в Японію і готовий до арешту та суду за свою роль у викраденні[12]. У квітні 2014 року він був ще живий і проживав у Північній Кореї разом з іншими членами своєї групи[13].

У 1985 році Ясухіро Сібата повернувся в Японію таємно, щоб зібрати гроші для групи, був заарештований і засуджений до п'яти років ув'язнення. Йосімі Танака був заарештований у Таїланді з великою кількістю підроблених грошей і репатрійований до Японії в березні 2000 року, де його було засуджено; він помер до завершення терміну. Однак інші викрадачі залишаються на волі, повідомляє Національне агентство поліції Японії[14].

Лідер групи Такамаро Тамія помер у 1995 році, а Кінтаро Йошида десь до 1985 року. Такесі Окамото та його дружина Кіміко Фукудоме, ймовірно, були вбиті при спробі втекти з Північної Кореї[15]. Такахіро Коніші, Сіро Акагі, Кіміхуро Уомото та Моріакі Вакабаясі все ще проживають у Північній Кореї; всі, крім Такесі Окамото, підтвердили, що вони були живі станом на 2004, коли вони брали інтерв'ю у Kyodo News. У червні 2004 року викрадачі, що залишились, звернулися до північнокорейської влади з проханням дозволити їм повернутися до Японії, навіть якщо вони будуть покарані за викрадення[14].

Помітні пасажири[ред. | ред. код]

Майбутній римо-католицький архієпископ і кардинал Стівен Фуміо Хамао був одним із пасажирів рейсу. Ще одним пасажиром став Шигеакі Хінохара, який був одним із лікарів та освітян, що найдовше працювали у світі. Серед пасажирів також був директор «Пепсі» Герберт Брилл.

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 квітня 2021. Процитовано 10 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 січня 2021. Процитовано 10 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ а б Watts, Jonathan (9 вересня 2002). Japanese hijackers go home after 32 years on the run. The Guardian. London. Архів оригіналу за 10 червня 2021. Процитовано 10 червня 2021.
  4. ↑ «Hijacked Airliner Still in S. Korea— Seoul Rigged to Look Like North Korea, Goal of Leftist Students», Pittsburgh Post-Gazette, April 1, 1970, p1
  5. ↑ «Japanese Hijackers Release 100 on Plane», Pittsburgh Post-Gazette, April 3, 1970, p1
  6. ↑ 金日成 (1983). 統一戦線の理論と経験 [United Front Theory and Experience] (яп.). チュチェ思想国際研究所. с. 29.
  7. ↑ Baum (2016). Violence in the Skies: A History of Aircraft Hijacking and Bombing. с. IV.
  8. ↑ Oka, Takashi (5 квітня 1970). Hijacked Airliner Returns To Tokyo With 4 Aboard. The New York Times. Архів оригіналу за 31 березня 2020. Процитовано 31 березня 2020.
  9. ↑ Takaya Shiomi, former head of Sekigun-ha, up for election in Kiyose City assembly poll. 19 квітня 2015. Архів оригіналу за 11 червня 2018. Процитовано 11 травня 2018.
  10. ↑ Takaya Shiomi, former radical faction leader, dies at 76 - The Mainichi. The Mainichi. Mainichi Japan. 12 січня 2018. Архів оригіналу за 12 січня 2018. Процитовано 31 березня 2020.
  11. ↑ Botting, Geoff, «From terror to parking cars», Japan Times, May 11, 2008, p. 9.
  12. ↑ Kyodo News, «Ex-Red Army Faction Member Says Airplane Hijacking Was 'Selfish'», March 31, 2010.
  13. ↑ The Yodogō Group's "Revolution Village" Today: Where the surviving Sekigun-ha Yodogō hijackers are living in North Korea. 16 травня 2014. Архів оригіналу за 11 червня 2018. Процитовано 11 травня 2018.
  14. ↑ а б Movements of the Japanese Red Army and the "Yodo-go" Group" (PDF), Japan: National Police Agency, 2003, архів оригіналу (PDF) за 23 березня 2011, процитовано 15 березня 2007
  15. ↑ Steinhoff, Patricia (2004), Kidnapped Japanese in North Korea, The New Left Connection, Journal of Japanese Studies, 30 (1): 123—142, doi:10.1353/jjs.2004.0035. The suspicious deaths of Yoshida and Okamoto are referred to on pages 136 and 137. Her research is based on the journalistic work of Takazawa Koji.

 Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інцидент_захоплення_Йодого&oldid=41307140