Абат-Байтак
| Абат-Байтак | |
|---|---|
 | |
| Інформація про цвинтар | |
| 50°05′43″ пн. ш. 55°54′25″ сх. д.H G O | |
| Країна |
 Казахстан |
| Статус | некрополь |
| Конфесія | іслам |
 | |
  Абат-Байтак Абат-Байтак (Казахстан) | |
Абат-Байтак (каз. Абат-Байтақ) — некрополь XIV — початку XX століть, похоронно-культовий комплекс у Західному Казахстані, а також мавзолей на території даного некрополя, розташований за 12 км на південь від селища Талдисай Хобдинського району Актюбінської області Казахстану.
Назва[ред. | ред. код]
Із походженням назви некрополя та мавзолею пов'язано кілька легенд. За найпоширенішою з них, тут було поховано сина відомого філософа Асана Кайги — батир Абат, який захищав рідні землі від набігів калмиків і зміг здолати калмицького хана в чесній боротьбі. Після цього Абат зміг повернути родичам частину захоплених калмиками земель, а калмики більше не наважувалися нападати на казахів. Та ж легенда свідчить, що після смерті батира населення побудувало на місці його загибелі мавзолей лише за три дні. У зв'язку з цим до назви додався епітет «Байтак» («всенародний»)[1][2].
Інша легенда, записана в XIX столітті, пов'язує мавзолей з ім'ям одного з монгольських полководців Байтака[3].
Опис[ред. | ред. код]
Некрополь складається з різних меморіальних споруд, що відрізняються архітектурно-планувальним та художнім рішенням. У центрі некрополя розташований мавзолей Абат-Байтак розмірами 9,52×9,8 м, що складається з двох частин — 11-гранного барабана та конічного купола. Основний масив кладки мавзолею виконаний квадратною паленою цеглою (24×24×6 см), місцями (зокрема, у склепіннях арок) застосована кладка прямокутною цеглою (24×12×6 см). У внутрішніх шарах четверика використано сирцеву цеглу аналогічних розмірів[4].
Серик Аджигалієв, який обстежив пам'ятку, довів наявність первинного порталу: «На наявність початкового порталу вказували деякі факти. Південна стіна мавзолею значно тонша за інші, що передбачає влаштування додаткових конструкцій на фасаді; збереглися залишки арочних вітрил у щипцевій стіні і, нарешті, сліди пілонів порталу. У результаті археологічних розкопок припущення підтвердилися — були виявлені залишки кладки пілонів, що виступають за лінію стін на 2,98 м»[4].
Неподалік розташований інший мавзолей із сирцевої необпаленої цегли, побудований наприкінці XVIII століття за подобою мавзолею Абат-Байтак. У народі його називають «Киз моласи» або «Киз ауліє» (Свята діва)[2].
На захід від мавзолею розташовані понад 200 надгробних споруд, представлених кам'яними різьбленими стелами — кулпитасами, що належать до XVIII — XX століть. Кулпитаси відрізняються різноманітністю композиційних та декоративних рішень. У цьому плані характерний кулпитас 1848 року, що вражає тонкістю різьблення. Деякі об'ємно-декоративні елементи вирішені у традиціях різьблення по дереву. До рідкісного типу кулпитасів відноситься надгробок 1893 року, вирізьблений з блоку вапняного пісковику. На пам'ятках Абат-Байтака вирізьблені арабографічні епітафії казахською мовою та тамги. Судячи з тамгам, на некрополі зроблено поховання представників різних родів Молодшого жузу: табин, кете, алшин, байбакти тощо.[1]
Вивчення та охорона[ред. | ред. код]
Перші згадки про мавзолей Абат-Байтак відносяться до XVIII століття. У праці історика Петра Ричкова «Топографія оренбурзька» повідомляється, що в 1750 інженер Олександр Рігельман біля впадання річки Карасу у Велику Хобду знайшов і змалював "немалі кам'яні будівлі, на зразок пірамід зроблені, які у киргизів називаються астани, і кажуть, ніби тут поховані були знатні люди, із яких, однак, називають Байтан. Вони ж оголосили йому, Рігельману, що тут за старих часів і місто бувало… "[3]
Наприкінці XIX століття пам'ятка була коротко описана Дербісалі Беркімбаєвим та членом Оренбурзької вченої архівної комісії Я. Я. Полферовим. На початку XX століття У праці Жозефа-Антуана Кастаньє «Старожитності Киргизького степу та Оренбурзького краю» була вперше опублікована графічна фіксація мавзолею[5].
Можливо, перші обміри мавзолею були зроблені інженером Г. Герасимовим у 1947 році, він обміряв напівзруйнований мавзолей. У 1979—1980 роках експедиція Міністерства культури Казахстану під керівництвом археолога Серіка Аджигалієва зробила найповніше історико-архітектурне дослідження пам'ятки[2].
У 1982 році некрополь був включений до списку пам'яток історії та культури республіканського значення та взятий під охорону держави[6].
Лише у 2004 році перша експедиція вчених під керівництвом Єрбола Смагулова розпочала комплексне вивчення не лише самого мавзолею, а й його околиць. До того моменту могили вже були розграбовані, і багато речей, що являють цінність, швидше за все, вкрадені. У мавзолеї було виявлено п'ять поховань (чоловіки середнього віку, жінки, підлітка та два дитячі), залишки дерев'яних трун, металева булава (можливо, палиця місіонера суфійського штибу), залишки одягу[2].
Після досліджень було проведено реставрацію мавзолею Абат-Байтак, на яку було виділено близько 30 мільйонів тенге з республіканського бюджету за програмою «Культурна спадщина» та 3,5 мільйона тенге з обласного бюджету на будівництво печі для випалу цегли. Для того, щоб повністю викласти мавзолей, майстрам знадобилося виготовити 32 тисячі цеглин[2].
Мавзолей Абат-Байтак є місцем паломництва[2][7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Ажигали С. Е. Архитектура кочевников — феномен истории и культуры Евразии (памятники Арало-Каспийского региона). — Алматы : Научно-издательский центр «Ғылым», 2002. — С. 174—177. — ISBN 9965-07-171-3.
- ↑ а б в г д е А. Голубева (20 жовтня 2006). Мавзолей Абат-Байтак: реставрировать нельзя консервировать. Караван. Процитовано 31 березня 2020.
- ↑ а б Смагулов Е. А. Мавзолей Абат-Байтак: некоторые итоги археологического исследования // Известия НАН РК. Серия общественных наук. — 2006. — № 1 (4 травня). — С. 126—135. Архівовано з джерела 8 березня 2022. Процитовано 2023-03-28.
- ↑ а б Б. А. Глаудинов. Архитектура Казахстана. — Алматы : Өнер, 2012. — Т. 8. — С. 166—168. — (История архитектуры Казахстана) — 2000 прим. — ISBN 978-601-209-193-9.
- ↑ Сакральная география Казахстана: Реестр объектов природы, археологии, этнографии и культовой архитектуры / Под общ. ред. Б. А. Байтанаева. — Алматы : Институт археологии им. А. Х. Маргулана, 2017. — С. 43—46. — ISBN 978-601-7312-78-7.
- ↑ Постановление Совета Министров Казахской ССР от 26 января 1982 года N 38 «О памятниках истории и культуры Казахской ССР Республиканского значения»
- ↑ Мавзолей Абат-Байтак. Казинформ. 19 квітня 2011. Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 31 березня 2020.