Абдул Халім

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абдул Халім
індонез. Abdoel Halim
Абдул Халім
Прапор
4-й Прем'єр-міністр Індонезії
16 січня — 5 вересня 1950 року
Президент: Сукарно
Попередник: Сусанто Тіртопроджо
Наступник: Мохаммад Натсір
Прапор
6-й Міністр оборони Індонезії
6 вересня 1950 — 27 квітня 1951 року
Президент: Сукарно
Попередник: Хаменгкубувоно IX
Наступник: Сукіман Вірьосанджойо
 
Народження: 27 грудня 1911(1911-12-27)
Букіттінгі, Західна Суматра, Індонезія
Смерть: 7 червня 1987(1987-06-07) (75 років)
Джакарта, Індонезія
Країна: Індонезія і Малайзія
Релігія: Іслам
Освіта: Університет Індонезія
Партія: незалежний політик
Нагороди: Національний герой Індонезії

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Абдул Халім (індонез. Abdoel Halim) — індонезійський політичний діяч, прем'єр-міністр країни[1], національний герой Індонезії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 27 грудня 1911 року в Букіттінгі (Західна Суматра). У віці 7 років його для здобуття освіти забрав до себе, до Джакарти, кузен Абдулла, який був одним з керівників нафтової компанії BPM (нині Pertamina). Там Халім закінчив кілька навчальних закладів, у тому числі й військово-медичну академію[2].

Політична кар'єра Халіма почалась після проголошення незалежності Індонезії. У січні-вересні 1950 року очолював уряд, пізніше обіймав посаду міністра оборони. Входив до складу Надзвичайного уряду Республіки Індонезії разом з Джоханнесом Лейменою та Мохаммадом Натсіром. Після завершення політичної кар'єри працював лікарем, керував однією з лікарень Джакарти від липня 1951 до липня 1961 року.

Окрім політичної діяльності, Абдул Халім професійно займався спортом — грав у футбол. 1927 року брав участь у створенні футбольної команди у Джакарті (нині — футбольний клуб Персіджа) й упродовж кількох років по тому був президентом команди. У 1951-1955 роках був заступником голови, а потім головою Олімпійського комітету Індонезії. Також 1952 року очолював національний комітет з будівництва у Джакарті стадіону Ікада. Того ж року очолив індонезійську команду на Олімпійських іграх у Гельсінкі[2].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Vickers, Adrian (2005). A History of Modern Indonesia. Cambridge University Press. с. 226. ISBN 0521834937. Архів оригіналу за 22 листопада 2020. Процитовано 24 жовтня 2017. 
  2. а б Chaniago, J.R. (1981). Di Antara Hempasan dan Benturan. Arsip Nasional Republik Indonesia. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 24 жовтня 2017.