Вілопо
| Вілопо індонез. Wilopo | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 3 квітня 1952 — 30 липня 1953 року | |||
| Президент: | Сукарно | ||
| Попередник: | Сукіман Вірьосанджойо | ||
| Наступник: | Алі Састроаміджойо | ||
| |||
| 3 квітня — 29 квітня 1952 року | |||
| Президент: | Сукарно | ||
| Попередник: | Ахмад Субарджо | ||
| Наступник: | Мукарто Нотовідігдо | ||
| Народження: |
21 жовтня 1909 Purworejod, Центральна Ява, Індонезія | ||
| Смерть: |
20 січня 1981 (71 рік) Джакарта, Індонезія | ||
| Країна: | Індонезія | ||
| Релігія: | Іслам | ||
| Партія: | Національна партія Індонезії | ||
| Нагороди: |  | ||
Вілопо (індонез. Wilopo) (21 жовтня 1909 — 20 січня 1981) — індонезійський політичний діяч, член Національної партії, міністр закордонних справ, міністр праці та прем'єр-міністр країни.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 21 жовтня 1908 року у містечку Пурвореджо[1]. Після закінчення школи працював у ній же вчителем[2].
До складу кабінету міністрів вперше увійшов 1947 року, отримавши посаду молодшого міністра праці в кабінеті Аміра Шарифуддіна, яку обіймав від 3 липня 1947 до 29 січня 1948 року[3][4]. Від 20 грудня 1949 до 6 вересня 1950 року був міністром праці Сполучених Штатів Індонезії. В уряді Сукімана Вірьосанджойо займав пост міністра торгівлі й промисловості[3][4].
19 березня 1952 року президент Сукарно доручив Вілопо сформувати уряд. За три дні той надав президенту список членів свого кабінету, та з 3 квітня офіційно зайняв пост прем'єр-міністра[5]. До нового уряду увійшли представники Машумі й Національної партії Індонезії[6]. Упродовж 26 днів, від 3 до 29 квітня, Вілопо також обіймав посаду міністра закордонних справ[3]. Кабінету Вілопо вдалось залучити на свій бік прихильність збройних сил, призначивши на пост міністра оборони популярного політика, султана Джок'якарти Хаменгкубувоно IX[7], однак за 14 місяців після формування кабінет зазнав краху, не впоравшись із вирішенням аграрних питань[8].
Від 1955 до 1959 року Вілопо займав пост спікера Установчих зборів Індонезії[3]. Від 1968 до 1978 року він очолював Верховну консультативну раду.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден «Зірка Республіки Індонезії» 2-го ступеню (1973)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bahari, 2011, с. 35.
- ↑ Feith, 1958, с. 95.
- ↑ а б в г Bahari, 2011, с. 36.
- ↑ а б Presidential Library, Wilopo.
- ↑ Feith, 1958, с. 86.
- ↑ Ricklefs, 2001, с. 297.
- ↑ Feith, 1958, с. 90.
- ↑ NY Times 1953, Land Issue Ousts.
Джерела[ред. | ред. код]
- Bahari, Adib (2011). Pendekar Hukum Indonesia (Id) . Yogyakarta: Pustaka Yustisis. ISBN 978-979-3411-04-0.
- Embree, Ainslie Thomas, ред. (1988). Wilopo (1909–1981). Encyclopedia of Asian History. Т. 4. Asia Society. с. 218. ISBN 978-0-684-18901-7. Архів оригіналу за 10 лютого 2018. Процитовано 24 жовтня 2017.
- Feith, Herbert (1958). The Wilopo Cabinet, 1952–1953: A Turning Point in Post-Revolutionary Indonesia. Ithaca: Cornell University. OCLC 3943883.
- Land Issue Ousts Indonesia Cabinet; Wilopo, Facing Defeat on His Program by Red-Backed Coalition, Resigns. The New York Times. 3 червня 1953. с. 4. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 24 жовтня 2017.
- Ricklefs, Merle Calvin (2001). A History of Modern Indonesia since c. 1200 (вид. 3rd). Stanford: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-4479-9. Архів оригіналу за 4 березня 2014. Процитовано 24 жовтня 2017.
- Wilopo (Id) . Presidential Library of Indonesia. Архів оригіналу за 23 квітня 2012. Процитовано 24 жовтня 2017.
| |||||||
|
