Август Олександр Чарторийський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Август Олександр Чарторийський
Aleksander August Czartoryski.jpg
Ім'я при народженні Август Олександр Чарторийський
Псевдо Авґуст Александр Чарторийський
Народився 9 листопада 1697(1697-11-09)
Варшава
Помер 4 квітня 1782(1782-04-04) (84 роки)
Варшава
Поховання
Громадянство
(підданство)
Польща
Діяльність військовий та державний діяч
Титул князь
Посада воєвода руський
Військове звання генерал коронних військ
Партія Familia[d]
Конфесія католик
Рід Чарторийські
Батько Казимир Чарторийський
Мати Ізабела Єлизавета, з дому Морштин
Родичі Адам Миколай Сенявський (тесть)
Брати, сестри  • Konstancja Czartoryska[d], Michał Fryderyk Czartoryski[d] і Teodor Kazimierz Czartoryski[d]
У шлюбі з Марія Софія Сенявська
Діти Ізабела, Адам Казимир, Станіслав
Нагороди
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Герб

Август Олександр Чарторийський (пол. August Aleksander Czartoryski; 9 листопада 1697, Варшава — 4 квітня 1782, Варшава) — князь, польський військовий та державний діяч XVIII століття руського походження. Воєвода руський (з 11 листопада 1731 року[1]). Князь на Клевані та Жукові.[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Син підчашого, підскарбія, підканцлера литовського Казимира Чарторийського та його дружини Ізабелли Морштин (донька підскарбія),[1] молодший брат великого канцлера литовського Міхала Фридерика Чарторийського.[2] Хресні батьки: король Август ІІ, канцлерка Вєлопольська (з дому д'Аркен).

Батьки сприяли добрій освіті з великим впливом іноземних вчителів, писав французькою не гірше, ніж польською. За свідченнями сестри Констанції (Понятовскої), «Олелько» …прийшовши на світ з характером насильницьким та вдумливим… обдарований здатністю мислити, з 13 року життя зумів опанувати вади свого характеру". 1713 року разом з старшим брато Михайлом був відправлений у подорож до Німеччини, Франції, Італії. Потім залишився на Мальті, став членом ордену Іоаннітів, почав службу на флоті. Через кілька років перейшов на службу до австрійського війська, брав участь у битві під Белградом 16 серпня 1717. Мав добрі стосунки з генералами австр. армії Гвідо Старембергом, Мерсі, Бонневалем, критикував самолюбного короля Речі Посполитої та надмірні вольності шляхти, думав залитись за кордоном. Додому повернувся на прохання сестри (в званні полковника австр. армії).[1]

Повернувся під час слабшання антиросійського курсу в політиці Речі Посполитої. Єдиний мальтієць в Р. П., оголосив правові претензії на маєтки Острозької ординації після смерті Є. К. Любомирського 1720 року. Спадкоємцем став Павло Сангушко, А. О. Ч-ський даремно пробував отримати частину спадщини у 1724, 1726 роках. Відвідував Відень, вагався стосовно залишення в Речі Посполитій. Після можливості пошлюбити вдову воєводину полоцьку Зоф'ю (вдову Денгоффа, дідичку «Сенявщини» з 1728) став боротись за її руку. Мав дуель з Каролем Тарлом через неї, під час якої дозволив стріляти в себе 2 рази, після чого запитав у претендента, чим ще може бути корисний (дуже заімпонувало вдові). Кавалерування тривало ще 3 роки.

1730 року один раз був послом на Сейм гродненський від Інфлянтів. 1 червня 1729 в званні полковника став шефом регіменту пішої коронної гвардії, 14 червня став генералом. 1731 став кавалером ордену Білого Орла. 1733 підтримував з Потоцькими кандидатуру Лещиньского на трон. Брав участь з гвардією в обороні Гданьська, піддався з іншими 29 червня 1734 року Августу ІІІ.

Після отримання Юзефом Потоцким посади великого коронного гетьмана полишив військову кар'єру; зусилля спрямував на створення потужних маєтків, які могли б рівнятись на маєтки Золотої та Срібної Пиляв. Пізніше літо зазвичай проводив у Пулавах, зиму — Вілянуві. Його інтереси пильнували відомі правники Томаш Дульскі, Юзеф Пуласкі, Гадзєвіч та ін.

Підтримував Барських конфедератів. На пошкодував грошей для підкупу російського дипломата Салдерна (1766, 1771 років) для звільнення з секвестру маєтків брата, зятя. Не склав у передбачені терміни присяги Єкатєріні ІІ, за що було конфісковано маєток у Шклові, який приносив 300000 золотих річного доходу. Переконав сина скласти присягу Єкатєріні ІІ. Останнім політичним зусиллям була спроба віддати корону Речі П. архикнязю Максиміліяну у 1774, 1776 роках (невдала).[3]

Був похований у підземеллях костелу св. Хреста у Варшаві.

Власність[ред. | ред. код]

Одружившись (11 липня 1731[1]) з Марією Софією Сенявською[4] (овдовів 21 травня 1771[3]), дістав величезні маєтки згаслого роду Сенявських. Володів:

  • Ярославське графство (Червона Русь), Бережани, Сєнява, Олешиці, Букачівці, Висоцьк
  • Кшешовіце (Краківське воєв.), Пулави (Любельське воєводство), Клевань, Жуків (Волинь)
  • Гранів, Меджибіж, Зіньківці, Миколаїв, Стара Сенява на Поділлі
  • Шкловське графство, Стовпці, Воложин (Литва).

Річні доходи складали 3 млн злотих, мав 4 пишні резиденції: Бережани, Сєняву, Пулави, Вілянув.
Вижняни купив 1762 року у Габріеля Ольшевського.[5]

Меценат[ред. | ред. код]

Надавав кошти для Віленської академії. костелів у Тенчині, Муравіці, Яновій, Даховічах, Влостовічах, греко-католицької церкви у Бережанах, Ритвянах, Сташові, Гримайлові.[3]


Посади, звання[ред. | ред. код]

Староста калуський, косьцєжинський, луциньський, лятовіцький, в 1742—1750 староста гродовий Варшави (передав Фр. А.Брюлю, взамін отримав генеральне староство Поділля 20 серпня 1750, переказав його 1758 сину Адаму).[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Konopczyski W. Czartoryski August Aleksander, książę, (1697—1782)… — S. 272.
  2. а б в Czartoryscy (02) (пол.)
  3. а б в W. Konopczyski. Czartoryski August Aleksander, książę, (1697—1782)… — S. 274.
  4. Sieniawscy (01) (пол.)
  5. Wyżniany // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV : Worowo — Żyżyn. (пол.) — S. 165. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Ян Станіслав Яблоновський
POL województwo ruskie IRP COA.svg Воєвода руський
1731-1782
POL województwo ruskie IRP COA.svg Наступник
Станіслав «Щенсний» Потоцький