Гримайлів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Гримайлів
POL Grzymałów COA.svg
Герб Гримайлова
Гримайлів
Гримайлів на мапі Гусятинського району
Гримайлів на мапі Гусятинського району
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Гусятинський район
Рада Гримайлівська селищна рада
Код КОАТУУ: 6121655400
Основні дані
Засноване 1595
Статус з 1956 року
Площа 10 км²
Населення 1962 (01.01.2012)[1]
Густота 197 осіб/км²
Поштовий індекс 48210
Телефонний код +380 3557
Географічні координати 49°19′43″ пн. ш. 26°00′33″ сх. д. / 49.32861° пн. ш. 26.00917° сх. д. / 49.32861; 26.00917Координати: 49°19′43″ пн. ш. 26°00′33″ сх. д. / 49.32861° пн. ш. 26.00917° сх. д. / 49.32861; 26.00917
Висота над рівнем моря 293 м
Водойма Гнилка
Відстань
Найближча залізнична станція: Гримайлів
До райцентру:
 - фізична: 34 км
Селищна влада
Адреса 48210, смт. Гримайлів, вул. Мазепи, 8
Голова селищної ради Чабан Ольга Павлівна
Карта
Гримайлів is located in Україна
Гримайлів
Гримайлів
Гримайлів is located in Тернопільська область
Гримайлів
Гримайлів

Грима́йлів — селище міського типу в Гусятинському районі Тернопільської області. Центр селищної ради, якій підпорядковані села Буцики та Оленівка. Населення — 4579 особи (2009).

До Гримайлова приєднано села Мазурівка та Підлісся.

Історичних джерел про Гримайлів дуже мало, а те, що збереглося, походить вже з пізніших часів. Сам Гримайлів і його околиці мають давню історію, про це свідчать знайдені предмети, вироблені з каміння, а найбільше — кремнію: долота, сокири, молоти. Знайдено старовинний посуд: дзбанки, миски незвичайного виду, деколи зроблені грубо, невмілою рукою. Гримайлів побудований на великих підвалах (льохах), які люди пізніше використовували як пивниці, склади для збереження каміння.

Сучасна назва населеного пункту — селище Гримайлів. До 1945 року офіційна його назва Грималів, за часів польського панування — Гжималув.

Як адміністративна одиниця Гримайлівський район існував до 20 березня 1958 року. 20 березня 1958 року указом Президії Верховної Ради УРСР Гримайлівський район приєднаний до складу Скалатського району. 30 грудня 1962 року при укрупненні районів Гримайлів приєднаний до Підволочиського району Тернопільської області. Від 1964 року проведений новий територіальний поділ, за яким Гримайлів увійшов до Гусятинського району Тернопільської області.

Старожили довгий час передавали повір'я, пов'язуючи назву Гримайлів з гриманням ткацьких станків та звуків кувалд у кузнях.

Розташування[ред.ред. код]

Гримайлів розташований на обох берегах річечки Гнила, яка впадає в річку Збруч, на південно-східній окраїні Тернопільської області, лежить у західній частині Подільського плато, найхарактернішим для якого є Товтровий кряж.

Селище Гримайлів — компактний населений пункт, у центрі якого розташована селищна рада, лікарня, 3 школи, торгові підприємства, автобусна станція, ковбасний цех, адміністрація заповідника «Медобори».

Через Гримайлів проліг автошлях Т 2002 Тернопіль — Скалат — Жванець (Кам'янець-Подільський район), з містечка починається автошлях Т 2017 Гримайлів — Хоростків — Яблунів.

Історія[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про Гримайлів датується 1600 роком. Гримайлів десятки разів зазнавав спустошливих нападів татарських орд.

Давньоруські часи[ред.ред. код]

Заселення Гримайлова почалися в давні часи. На околицях містечка знайдено кам'яні знаряддя праці мідної доби, також римський світильник перших століть нашої ери.

Гримайлів Руїни замку 1.jpg

Польський період[ред.ред. код]

Наприкінці XVI століття Гримайлів належав до роду Людзіцьких[a] (пол. Ludziccy) гербу Гримала (за іншими даними — Гржілола)[Джерело?]. Саме вони сприяли зведенню тут у 1590 році першого оборонного замку, оточеного ровами та валами, з чотирма квадратними баштами. Замок, що лежав на так званому «татарському шляху», багато разів витримував облогу козаків і татар. Наступна письмова згадка про Гримайлів датується 1600 роком у зв'язку з описом мурованого замку.

Близько 1630 року під час феодального конфлікту на Гримайлів здійснив напад загін магнатки Анни з Лагодовських із сусіднього села, під час якого було спалено село.

«Чорний шлях», яким ішли татари, тягнувся на північ від Скалата, Гримайлова на Збараж. Загони кочівників знищили Гримайлів.

Гримайлів багато разів спустошували напади татарських орд. Лише протягом 1612—1634 років їх було понад 20[2]. Також село потерпало від постійних шляхетських міжусобиць, що завдавали багато лиха.

У I половині XVII століття більшість селян відробляли панщину, яка з лану становила 156 днів на рік, а з півлану — 81 днів на рік, платили грошові податки, працювали на будівництві шляхів, мостів, гребель. Найбільш розвинутими тоді були: кушнірство, шевство, різництво, колодійство (колісництво).

У містечку існувало 2 ремісничих цехи: мулярів і теслярів[3]

1648—1654 рр. трудящі маси Гримайлова піднялись на боротьбу проти польсько-шляхетського гніту. Найбільш руйнівним був набіг татар у 1675 році, під час якого Гримайлів був ущент зруйнований. 

У роки Визвольної війни 1648—1654 рр. населення Гримайлова допомагало загонам Богдана Хмельницького. Повстанці здобули замок[4], напали на двір шляхтича Карасніцького у сусідньому селі Глібові.

Після того, як у 1672 році Західне Поділля захопили турецько-татарські орди, їх загони часто нападали на Гримайлів. Особливо руйнівними були напади татар від 1675 року, коли дощенту зруйнували село, а його жителів забрали в неволю.

Трохи поруйновані мури зміцнено за сприяння одного з наступних власників — Адама Миколи Сенявського, великого гетьмана коронного — який ним став на початку XVIII століття. За інвентарем 1714 року йому належали фільварки: 57 тяглових, 17 піших, господарський (близько 370 осіб). У 1716 році переніс сюди засновану в 1609 році у Глібові римо-католицьку парафію. У 1720 році здобув для міста магдебурзьке право (право самоврядування, статус міста[5]).

Приблизно з цього періоду відомий герб містечка: на блакитному тлі — золотий лев (герб Галичини, Руського воєводства), що тримає в лапах золоті півмісяць і зірку (родовий герб Сенявських — Леліва).

Щороку дозволялося проводити 8 ярмарків і щотижня здійснювати торги худобою, збіжжям, ремісничими виробами та іншим.

У першій половині XVIII століття в містечку існувало 7 ремісничих цехів: гончарний, бондарський, ковальський, ткацький, кушнірський, кравецький та шевський.

Пізніше Гримайлів належав магнатським родам князів Чорторийських та Любомирських.

У складі імперії Габсбурґів[ред.ред. код]

У XIX столітті в Гримайлові проживало близько 4 тис. чол. У містечку замешкали народи трьох національностей: українці, поляки, та євреї. Українці становили 80% населення.

У 1831 році маєток у Гримайлові купив Антим Нікоровіч, пізніше — комендант академічного корпусу народної гвардії у Львові. Його дочка Юлія вийшла заміж за графа Леонарда Пініньського (1824—1886),[6] який назавжди осів у Гримайлові і прославився як «ідеальний», поміркований господар. Він збудував перший паровий млин у Східній Галичині.

Саме цей дідич заклав і величезний та стильний (як на ті часи) Гримайлівський парк в англійському стилі, який старанно доглядав. Ще до закладки парку Нікорович перебудував замок на сучасний палац, зваливши три крила та дві башти, залишивши лише дві башти і південне крило, та добудувавши циліндричну високу годинникову вежу. Після смерті графа Леонарда Пініньського Гримайлів відвідав його син Леон (1857—1938), пізніше — намісник Галичини, ректор Львівського Університету.

В 1840 році на місці згориних горбів і валів Никорович заклав розлогий парк.

У 1844 році в Гримайлові відкривається поштова служба. В 1848 — скасована панщина. Почала розвиватися промисловість.

Останніми власниками Гримайлова були графи Волянські (графиня Юлія Марія Пінінська вийшла заміж за графа Владислав Мавриція Волянського,[7] розстріляного у 1940 році НКВДистами в Києві).

1895 р. розпочато будівництво, 1897 р. здано в експлуатацію залізницю Великі Бірки — Гримайлів. Концесію на спорудження залізниці отримала місцева спілка землевласників.[8] на залізниці працювало три паротяги KkStB 97. 106—107, 254.

Перша світова війна[ред.ред. код]

У 1916 р. для забезпечення Брусіловского прориву для будівництва залізниці Збараж — Шепетівка використали рейки і шпали з відтинку залізниці Великі Бірки — Гримайлів, яку повністю демонтували.[8]

Перша читальня «Просвіти» відкрита в Гримайлові у 1895 році. Дім «Просвіти» реставрований у 1927 р.

У листопаді 1918 року встановлена ЗУНР, а вже в липні Гримайлів окупований Польщею.

Між війнами[ред.ред. код]

На 30 вересня 1921 р. населення становило 2746 осіб.

13 жовтня 1933 р. розпорядженням міністра внутрішніх справ місто збільшене за рахунок вилучення зі Скалатського повіту села Підлісся і включення його до міської гміни Гримайлів[9].

Друга світова війна[ред.ред. код]

У жовтні 1939 р. створений селянський комітет.

У січні 1940 р. Гримайлів став центром району, а також у цьому році відновив роботу млин, пивзавод, електростанція, розгорнулась державна і кооперативна торгівля. Відкрито районну лікарню, поліклініку, дитячу консультацію, аптеку. Почала працювати середня і 2 неповні школи, дитячі ясла, клуб, бібліотека.

Друга світова війна перервала все просвітницьке життя гримайлівчан. У квітні 1943 р. мобілізовано юнаків 1923-1923 років народження на примусові роботи.

У 1944 р. почалася мобілізація чоловіків до лав Радянської Армії. З Гримайлова мобілізовано 350 осіб віком від 18 до 50 років.

Післявоєнний період[ред.ред. код]

Населення після відступу німців приступило до ремонту будинків, впорядкування вулиць. Дуже важко відновлювалося сільське господарство. Відчувалася нестача техніки, посівного матеріалу, робочих рук.

У 1944 р. відновлена МТС (машинно-тракторна станція). У 1948 — утворено колгосп.

У період 1944—1949 років народжуваність була низькою, а смертність навпаки — високою, не було їжі та ліків.

У 1950-х роках за вказівкою КПУ поруйновані всі християнські пам'ятки на перехрестях вулиць містечка.

У 1956 р. Гримайлів став селищем міського типу. В 1963 р. у селищі діяли 3 школи: середня на 580 учнів, школа-інтернат на 315 учнів та допоміжна школа на 120 учнів. Функціонували дільнича лікарня, комунгосп, дільнича ветеринарна лікарня, харчокомбінат, млин, пивзавод, консервний завод, цех безалкогольних напоїв, ковбасний цех, чайна, цегельний завод,кахельний цех, філія зв'язку, автобусна станція, радіовузл, кінотеатр, залізнична станція.

Партійна організація колгоспу створена 1955 року. В цьому ж році до колгоспу приєдналося с. Буцики, а в 1959 — с. Оленівка.

Новітній час[ред.ред. код]

1 грудня 1991 р. жителі Гримайлова взяли участь у Всеукраїнському референдумі щодо проголошення незалежності України і виборів першого президента.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Природи[ред.ред. код]

Архітектури[ред.ред. код]

  • церква Покрови Пресвятої Богородиці (1806 р.)
  • синагога (XIX століття; мурована)
  • дім молитви Християн Віри Євангелької (ХВЄ)
  • руїни замку XIX століття.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасові Шевченку
  • Тарасу Шевченку (1956)
  • Іванові Пулюю (1996; скульптор М. Обезюк),
  • Адамові Міцкевичу (1898; реставрований 1934)
  • Насипана символічна могила УСС (1990).
  • Встановлено пам'ятну таблицю до 150-річчя від дня народження Івана Пулюя (1995).
  • Є братська могила радянських воїнів, де поховано 82 солдати, які полягли в боях за визволення містечка. Пам'ятник — постать воїна на прямокутному постаменті, перед пам'ятником — надгробна прямокутна плита з іменами загиблих[10].

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Є кімната-музей Івана Пулюя (1995).

Діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня, школа-інтернат, музична школа, Будинок культури, дві бібліотеки, дошкільний заклад, дільнична лікарня.

Релігія[ред.ред. код]

Від 1754 року є докладний опис церков Гримайлівського деканату. З'явилися школи, в яких грамоти навчали дяки.

У Гримайлові було 2 церкви, одна з них Покрови Пресвятої Богородиці, яка 1759 року була дерев'яна з 3 верхами. Парохом тоді був отець Михайло Рудковський. Стара церква згоріла в 1804 році і на її місці 1806 року поставлено нову муровану, яка стоїть донині.

Друга церква св. Параскеви в 1759 р. була також дерев'яною з 3 верхами. Парохом був о. Стефан Здирко. Церква згоріла.

Був у Гримайлові костел, побудований у 1754 році в самому центрі, в стилі бароко.

Євреї мали свою божницю, дуже велику, крім того 9 менших божниць. Найстаріша збережена пам'ятка Гримайлова — мурована синагога, зведена у XVII ст., що стоїть на пагорбі над річкою Гнилою. Вона входила до загальної системи оборони міста.

Економіка, торгівля[ред.ред. код]

ЗАТ «Гримайлівський консервний завод», ВАТ «СПМК-3», млин, торговельні заклади.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Працювали[ред.ред. код]

  • М. Мочульський — літературознавець.

Поховані[ред.ред. код]

Зауваги[ред.ред. код]

  1. за Адамом Бонецьким, їх також називали Людзіськими → Herbarz polski : wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lw., 1912. — Cz. 1. — t. 15. — S. 111.; в українських джерелах зустрічається також назва Лудзіцьких

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. E. Hornova. Stosunki ekonomiczno-spoleczne… — S. 21, 41-43. (пол.)
  3. Там само
  4. В. В. Грабовецький. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр. — С. 83.
  5. Іван Франко. Твори. — Київ, 1956. — Т. 19. — С. 335.
  6. Leonard Franciszek Ksawery hr. Piniński h. Jastrzębiec (ID: ut.24.1.63) (пол.)
  7. Władysław Maurycy hr. Wolański z Wolan h. Przyjaciel (ID: ut.39.1.17) (пол.)
  8. а б Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 52. — ISBN 978-617-655-000-6.
  9. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 13 października 1933 r. o zmianie granic miasta Grzymałowa w powiecie skałackim, województwie tarnopolskiem. (пол.)
  10. Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. — С. 18.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки до джерел[ред.ред. код]

  1. Це джерело та текст доданий з нього потребує перевірки.