Адміністративне судочинство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Адміністрати́вне судочи́нство — діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України[1]. Змістом адміністративного судочинства є відправлення правосуддя в адміністративних справах шляхом розв'язання публічно-правових спорів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, за винятком окремо встановлених випадків[2].

Запровадження адміністративного судочинства в Україні[ред.ред. код]

Поступове запровадження адміністративної юстиції в Україні було передбачене Концепцією судово-правової реформи, затвердженою постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 року[3]: починаючи зі спеціалізації суддів і утворення спеціалізованих судових колегій і закінчуючи створенням вертикалі адміністративних судів.

Після закріплення Конституцією України 1996 року універсального правила на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, створення вертикалі адміністративних судів стало очевидним. Але для започаткування створення системи адміністративних судів знадобилося майже десять років.

Створення системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері публічно-правових відносин передбачено також Концепцією адміністративної реформи в Україні, схваленої Президентом України у 1998 році[4].

На законодавчому рівні вперше це було визначено Законом України «Про судоустрій України», прийнятим Верховною Радою України 7 лютого 2002 року[5]. Закон не тільки визначив місце адміністративних судів в системі судів загальної юрисдикції, а й установив трирічний строк для їх створення.

На виконання положень зазначеного Закону 1 жовтня 2002 року Президент України підписав Указ про утворення Вищого адміністративного суду України[6].

Далі процес створення адміністративних судів продовжився Указом Президента України від 16 листопада 2004 року «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів»[7], відповідно до якого в Україні створено 7 апеляційних (66 суддів) та 27 окружних (215 суддів) адміністративних судів. Таким чином, система адміністративних судів створювалась, починаючи з вищих ланок.

Фундаментальним етапом становлення системи адміністративної юстиції стало прийняття 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року[8][9].

Закон України «Про судоустрій і статус суддів»[10] від 7 липня 2010 р. нарівні з загальною і господарською ланками судочинства передбачив систему адміністративних судів.

Система адміністративного судочинства[ред.ред. код]

Система адміністративного судочинства побудована наступним чином.

Судами першої інстанції є:

по-перше, неспеціалізовані місцеві загальні суди. Вони поряд з адміністративними справами розглядають цивільні і кримінальні справи. Це районні, міські, районні у містах та міськрайонні суди;
по-друге, окружні адміністративні суди.

Місцеві загальні суди і окружні адміністративні суди є судами першої інстанції та не підпорядковані одне одному.

Апеляційною інстанцією (тобто інстанцією, яка переглядає судові рішення, які не набрали законної сили) для місцевих загальних судів та окружних адміністративних судів є апеляційні адміністративні суди. Вони створюються на територіях, що складаються з декількох областей[11].

Вищою судовою інстанцією, касаційною інстанцією (переглядає судові рішення адміністративних судів першої інстанції та апеляційних адміністративних судів) в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України. Законодавством також передбачено можливість перегляду судових рішень у виняткових випадках Верховним Судом України.

Підсудність[ред.ред. код]

Кодексом установлені предметна, територіальна й інстанційна підсудність адміністративних справ.

Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених КАСУ[12].

Принципи судочинства[ред.ред. код]

Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

  1. верховенство права;
  2. законність;
  3. рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;
  4. змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;
  5. гласність і відкритість адміністративного процесу;
  6. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених Кодексом;
  7. обов'язковість судових рішень[13].

Учасники адміністративного процесу[ред.ред. код]

А. Особи, які беруть участь у справі

  1. сторони, їх представники
    1. позивач

      Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

    2. відповідач

      Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено Кодексом.

  2. треті особи, їх представники

Б. Інші учасники адміністративного процесу

  1. секретар судового засідання
  2. судовий розпорядник
  3. свідок
  4. експерт
  5. спеціаліст
  6. перекладач[14].

Основні положення адміністративного провадження[ред.ред. код]

Строк звернення до адміністративного суду. Адміністративний позов[ред.ред. код]

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів[15].

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

Письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом. На прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.

Адміністративний позов може містити вимоги про:

  1. скасування або визнання нечинним рішення відповідача — суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;
  2. зобов'язання відповідача — суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;
  3. зобов'язання відповідача — суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;
  4. стягнення з відповідача — суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;
  5. виконання зупиненої чи невчиненої дії;
  6. встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
  7. примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості — зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання[16].

Стадії адміністративного провадження[ред.ред. код]

  1. Звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі
  2. Підготовче провадження
  3. Судовий розгляд справи
  4. Винесення судового рішення
  5. Перегляд судових рішень
    1. Апеляційне провадження
    2. Касаційне провадження
    3. Перегляд судових рішень Верховним судом України
    4. Провадження за нововиявленими обставинами.

Категорії справ, у яких провадження здійснюється з особливостями, встановленими Кодексом[ред.ред. код]

Скорочене провадження[ред.ред. код]

Процедура скороченого провадження застосовується в окремих категоріях справ, визначених Кодексом[17]. Вона полягає в скорочених строках розгляду справи — від одного до п'яти днів (звичайний строк розгляду — не більше місяця). Про відкриття скороченого провадження суд виносить ухвалу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стаття 3 КАСУ
  2. Стаття 2 КАСУ
  3. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні: Верховна Рада України; Постанова від 28.04.1992 № 2296-XII
  4. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Президент України; Указ, Концепція від 22.07.1998 № 810/98
  5. Увага! Не чинний Про судоустрій України: Верховна Рада України; Закон від 07.02.2002 № 3018-III
  6. Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України: Президент України; Указ від 01.10.2002 № 889/2002
  7. Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі: Президент України; Указ від 16.11.2004 № 1417/2004
  8. Бутенко В. І. Історія запровадження системи адміністративних судів в Україні / В. І. Бутенко // Форум права. — 2008. — № 3. — С. 83-87
  9. Запровадження адміністративної юстиції на Україні
  10. Про судоустрій і статус суддів: Верховна Рада України; Закон від 07.07.2010 № 2453-VI
  11. Не плутати з місцевим адміністративним судом, що створюється в кожній області, та має назву «окружний».
  12. Глава 1 Розділу II КАСУ
  13. Стаття 7 КАСУ
  14. Глава 5 Розділу II КАСУ
  15. Стаття 99 КАСУ
  16. Статті 104–106 КАСУ
  17. Стаття 1832 КАСУ

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]