Ай-цзун (династія Цзінь)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ай-цзун
Народився 25 вересня 1198(11980925)
Помер 9 лютого 1234
Цайзчжоу
замогубство
Національність чжурчжень
Ім'я при народженні Ніньясу
Діяльність Аристократія
Титул імператор
Термін 1224—1234 роки
Попередник Сюань-цзун
Наступник Мо-ді
Батько Сюань-цзун
Мати імператриця Мінхуей
Рід Ваньянь
Брати, сестри Q16075399?, Q10947919? і Q10947920?
Дружина імператриця Тушань

Ай-цзун (*кит. 哀宗, 25 вересня 1198 — 9 лютого 1234) — 9-й імператор держава Цзінь у 12241234 роках.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Походив з роду Ваньянь. Третій син імператора Сюань-цзуна. Матір'ю була дружина імператора пані Ван (яка згодом отримала титул імператриці Мінхуей). При народженні отримав чжурчженське ім'я Ніньясу. У 1213 році отримав від батька титул вана (князя) Суй. У 1216 році після смерті його 2 старших братів, Ніньясу оголошено спадкоємцем трону. Тоді ж змінено ім'я на китайське Шоусюй. 1224 року після смерті Сюань-цзуна стає новим імператором під ім'ям Ай-цзун.

Володарювання[ред.ред. код]

Для початку уклав мирні союзи з державою Сі Ся та імперією Південна Сун, про які ще домовлявся його попередник. Потім розпочав підготовку для боротьби з Монгольською державою. Для цього провів рішучу боротьбу з корумпованими чиновниками, покращив роботу уряду та управлінської адміністрації, підвищив талановитих військовиків.

Попервах Ай-цзун вирішив приборкати повсталого шаньдунського губернатора Лю Цюаня. Останній з огляду на складне становище у 1226 році перейшов на бік монголів. Втім у 1231 році чжурчжені завдали повсталому Лю поразки під Янчжоу, де той загинув.

Водночас чжурчженьський полководець Ушань розбив монгольське військо і зміцнив позиції в Західних горах (Сішань). Яньшоу Сюй вів успішні вилазки в Шаньдуні, підкоривши більшу частину півострова Цзінь. У 1227 році після смерті Чингісхана на деякий час бойові дії припинилися. Монголи вирішували питання спадкоємства. Лише у 1229 році ним став Угедей. Цей час Ай-цзун намагався використатися для накопичення військової потуги.

У 1230 році монгольські війська під орудою Субедея розпочали новий наступ на Цзінь. Вони рухалися по двох напрямах: на Шаньсі і на Шеньсі. Через Шеньсі монголи вдерлися до Сичуані, але сунський імператор Лі-цзун відмовилися пропустити їх через свої землі для удару по Бяньцзіну (сучасний Кайфен). Монголи, рухаючись на столицю Цзінь уздовж сунського кордону, 1231 року завдали поразки війську цзіньців у битвах під Юйшанєм та Цзюньчжоу.

У 1232 році монголи завдали нової поразки чжурчженям у битві при Саньфеншань й оточили Бяньцзін. Після запеклої облоги протягом 50 діб, яку супроводжувала епідемії мору (від нього померло 900 тис. осіб) столиця Цзінь була захоплена. Незабаром вороги захопили Лоян (Хенаньфу). Ай-цзун 1233 року втік спочатку до Гуйдечжоу, а звідти в Цайчжоу. Спроба чинити спротив виявилася невдалою — у битві при Пучен цзіньський військовик Ваньянь Ченї зазнав поразки від монголів.

Монголи зуміли укласти союз з Південною Сун, і війська обох держав на чолі із Та'ачаром та Мен Гуном оточили Цайчжоу. Ай-цзун передав владу члену свого роду Ваньянь Ченліню (відомий під ім'ям Мо-ді) і повісився. Його тіло було піддано кремації й викинуто у річку.

Джерела[ред.ред. код]