Алтайська принцеса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фотографія мумії принцеси Укоку

Алтайська принцеса (принцеса Укоку) — дана журналістами та мешканцями Республіки Алтай назва мумії жінки, знайденої в ході археологічних розкопок на могильнику Ак-Алаха в 1993 році. Це одне з найбільш значущих відкриттів російської археології кінця XX століття. Згідно з віруваннями корінного населення[1], «принцеса», яку на Алтаї називають Ак-Кадин, є хранителькою спокою і стояла на сторожі воріт підземного світу, не допускаючи проникнення Зла з нижчих світів[2].

Історія знахідки[ред. | ред. код]

Полосьмак Н. В. і Дерев'янко А. П. висловили припущення про те, що Алтай міг бути одним з тих місць, де з загальноіндоєвропейської міфологеми народилася версія міфу про фантастичні птахи — охоронці золота. Своє припущення автори засновують на інтерпретації наступних слів Геродота:

…Аристей, син Каїстробія з Проконесу, у своїй епічній поемі повідомляє, як він, одержимий Фебом, прибув до іседонів. За його розповідями, за іседонами мешкають аримаспи — одноокі люди, за аримаспами — стережуть золото грифи, а ще вище за ними — гіпербореї на кордоні з морем.

— Геродот[3]

Автори цього припущення пов'язують сусідів «однооких людей», званих як «грифи, що стережуть золото» Аристея, з пазирицями на тій підставі, що «в Пазирицькій міфології образ орлиноголового грифона відігравав особливу роль»[4].

Також в давньокитайських джерелах згадується про «територіально близьке населення Алтаю»[джерело не вказане 1652 дні].

Початок вивченню «замерзлих» могил Алтаю було покладено в 1865 році В. В. Радловим.

Плоскогір'я Укок

Розкопки кургану Ак-Алаха-3 на плоскогір'ї Укок (Республіка Алтай), в якому була похована так звана принцеса, почала в 1993 році Наталія Полосьмак — археолог з Новосибірська, доктор історичних наук. Курган являв собою напівзруйнований пам'ятник, який ще в давнину намагалися пограбувати. У наш час пам'ятник піддався руйнуванню в зв'язку зі спорудженням прикордонних комунікацій. До початку розкопок курган був у напіврозібраному стані і виглядав розореним: в шістдесяті роки, під час конфлікту із Китаєм, в цьому районі був побудований укріпрайон, матеріали для якого бралися з курганів.

У кургані виявилося поховання епохи заліза, під яким розташовувалося ще одне, більш давнє. В ході розкопок археологи виявили, що колода, в яку було поміщено тіло похованої, заповнена льодом. Саме тому мумія жінки добре збереглася. Нижнє поховання було замуровано в шарі льоду. Це викликало великий інтерес археологів, тому що в подібних умовах могли дуже добре зберегтися дуже давні речі.

Похоронну камеру розкривали кілька днів, поступово розтоплюючи лід, намагаючись не нашкодити вмісту.

У камері виявили шість коней під сідлами і зі збруєю, а також дерев'яну колоду з модрини, забиті бронзовими цвяхами. Вміст поховання явно вказував на знатність похованої персони.

Дослідження показали, що поховання відноситься до періоду пазирицької культури[ru] Алтаю і зроблено в V—III століттях до нашої ери. Дослідники вважають, що:

Сучасні популяції північноалтайського антропологічного типу, до яких належать північні алтайці, телеути, гірські шорці, а також барабинські татари пізнього часу, є нащадками носіїв пазирицької культури.

Тур С. С. Современные потомки носителей пазырыкской культуры[5]

Генетика[ред. | ред. код]

Аналіз 2001 року показав, що представники пазирицької культури по мітохондріальних ДНК найбільш близькі до сучасних селькупів і кетів[6].

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Мумія лежала на боці зі дещо підтягнутими ногами. На руках у неї виявилися численні татуювання. Одягнені на мумії були біла шовкова сорочка, бордова вовняна спідниця, повстяні шкарпетки, шуба. Так само особливою є складна зачіска померлої — вона зроблена з вовни, повсті і власного волосся і становила у висоту 90 см. Весь цей одяг було виготовлено дуже якісно і свідчить про високий статус похованої. Вона померла в молодому віці (близько 25 років від народження) імовірно від раку молочної залози і належала до вищих верств пазирикського суспільства, про що говорить кількість похованих з нею коней — 6.

Місцезнаходження[ред. | ред. код]

Після знахідки і до 2012 року мумія зберігалася в музеї Інституту археології та етнографії Сибірського відділення РАН, в Новосибірському Академмістечку.

Цей факт викликав невдоволення певної частини алтайського народу. З їхньої точки зору «принцесу Укоку» слід було повернути на Алтай: одні вважали, що достатньо повернути мумію на територію республіки, інші ж вважають, що її необхідно знову захоронити на колишньому місці.

З вересня 2012 мумія зберігається в новому залі Національного музею імені Анохіна (Республіка Алтай, м Горно-Алтайськ), в саркофазі спеціально зведеному для зберігання експоната, з обладнанням для підтримки та контролю особливого температурного і вологісного режиму[7]. Для експонату побудована спеціальна прибудова[8].

19 серпня 2014 стало відомо про те, що Рада старійшин Республіки Алтай вирішила поховати мумію. Це рішення було схвалено Главою республіки[9]. Рішення про поховання пов'язано з тим, що частина населення республіки вважає витяг мумії з кургану причиною стихійних лих, що обрушувалися на Гірський Алтай в останні два десятиліття, особливо сильна повінь та великий град, що трапилися на Алтаї в останні місяці.[10].У свою чергу Емілія Олексіївна Белекова, в. о. директора Національного республіканського музею імені А. В. Анохіна засумнівалася в компетенції Ради старійшин Республіки Алтай в цьому питанні, вказавши, що вирішення подібних питань належить до компетенції Міністерства культури Російської Федерації[11].

«На сьогоднішній день мумія „принцеси“ передана нам на тимчасове зберігання. Власником цього біологічного об'єкта є музей археології та етнографії СВ РАН (Новосибірськ). Так що ми тільки тимчасово зберігаємо», — сказала Белекова. Вона зазначила, що музей, старшійшини та навіть влада республіки не зможуть розпорядитися мумією за своїм бажанням без рішення її власника. «Всі знайдені при розкопках речі — це федеральна власність і якраз новосибірському музею археології та етнографії це передано у безстрокове користування. Все це повинно вирішуватися через міністерство культури РФ. А те, що старійшини зібралися і вирішили, ніякої юридичної сили не має», — сказала Белекова[12].

Думка В'ячеслава Молодина[ред. | ред. код]

Академік В'ячеслав Молодин так характеризував ситуацію навколо принцеси:

Не варто називати її «принцесою». Ніяка це не принцеса, це представник середнього шару пазирицького суспільства. Галас навколо нашої знахідки виникає тоді, коли на Алтаї відбуваються якісь події: або вибори, або землетрус, або дефіцит місцевого бюджету. Тут же цю саму «даму» піднімають на щит: всі біди відбуваються тому, що вона в Новосибірську, а не на Алтаї. Навіть політичні партії намагаються це використовувати: мовляв, ви нас обирайте — а ми повернемо «принцесу» на Алтай. Все це політиканство найнижчого штибу. Спочатку ми з цього приводу хвилювалися, а зараз ставимося до цього абсолютно спокійно. Після вивчення мумія буде повернута на Алтай.

Найцікавіше, що ця мумія — далеко не перша, яка викопана на Алтаї і вивезена звідти. У тридцяті і п'ятдесяті роки при розкопках пазирицьких курганів було знайдено кілька мумій, які зберігаються в Ермітажі. І слава богу, ніхто не вимагає їх повернути. Причому це були поховання найвищого шару пазирицького суспільства[13].

Фільм «Помста алтайської принцеси»[ред. | ред. код]

Фільм Альони Жаровської «Помста алтайської принцеси», показаний по Першому каналі, характеризується як такий, що далеко випередив республіканські газети за кількістю вигадок і містичної нісенітниці[14].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Моя планета. Вопрос о захоронении мумии вызвал конфликт
  2. РБК. Решение о захоронении «принцессы» останется за Минкультуры. Архів оригіналу за 22 серпень 2014. Процитовано 3 липень 2015. 
  3. Геродот, История, IV 13.
  4. Полосьмак Н. В., Деревянко А. П. Стерегущие золото грифы (Ак-алахинские курганы). — Новосибирск: ВО «Наука», 1994. — 124 с., ил. ISBN 5-02-030738-6
  5. Тур С. С. Современные потомки носителей пазырыкской культуры // Древности Алтая, 2003 № 10
  6. НЕКОТОРЫЕ РЕЗУЛЬТАТЫ НАУЧНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ СО РАН, 2001 год
  7. «Принцессу Укока» доставили в Горно-Алтайск
  8. Для хранения уникальной мумии «алтайской принцессы» строят музей (ru). РИА «Новости». 16:48 20.03.2008. Архів оригіналу за 22.08.2011. Процитовано 3 мая 2008. 
  9. РБК Старейшины Алтая решили захоронить мумию «принцессы Укока». Архів оригіналу за 13 липень 2015. Процитовано 3 липень 2015. 
  10. Коммерсант. Бердников привлек к выборам мумию
  11. Решение о захоронении мумии «принцессы Укока» останется за Минкультуры. Архів оригіналу за 22 серпень 2014. Процитовано 3 липень 2015. 
  12. Ученые: никакие старейшины не вправе решать судьбу «алтайской принцессы»
  13. Анализируй этнос. Интервью В. Молодина журналу «Эксперт Сибирь» №19 (161)/21 мая 2007. Архів оригіналу за 25 травень 2007. Процитовано 25 травень 2007. 
  14. Антон Лучанский (2006-03-18). Мракобесие в эфире Первого канала. Большой Новосибирск. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-10-03. «Документальний фільм про археологічні розкопки в республіці Гірський Алтай став безпрецедентним прикладом журналістського непрофесіоналізму і пропаганди шкідливих забобонів.» 

Посилання[ред. | ред. код]