Таримські мумії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа сточища річки Тарим і пустелі Такла-Макан

Таримські мумії — муміфіковані тіла європеоїдів XVIII ст. до Р. Х.. - II ст. по Р. Х.., що збереглися в посушливих умовах пустелі Такла-Макан поблизу Лоулань, Турфан і в деяких інших областях Таримської западини, в Синьцзян-Уйгурському автономному районі Китаю.

Опис[ред.ред. код]

Найраніші мумії можуть бути датовані XVIII століттям до Р. Х.., найпізніші — II століттям по Р. Х.. Їх відрізняють довгі, заплетене в коси волосся рудого або світло-русявого відтінку. Непогано збереглися тканини — повстяні плащі та гетри з картатим малюнком.краніометричні дані свідчать про антропологічному схожості Таримських мумій з носіями афанасієвської і андронівської культур Південного Сибіру.

Історія[ред.ред. код]

У центрі пустелі, розташованої на півночі Тибету, археологи на початку XX століття знайшли дивовижне кладовище. Люди, поховані там, померли близько 4000 років тому, але завдяки сухому клімату їх тіла збереглися досі. Цей давним-давно зниклий народ навіть не має своєї назви. Істориками досі не визначені ні його походження, ні приналежність до яких-небудь відомих етнічних груп. Але на початку ХХІ сторіччя вчені провели нові генетичні дослідження, що дозволили їм більше дізнатися про таємничі муміях, а також спробували проаналізувати весь комплекс археологічних знахідок.

Кладовище знаходиться в північно-західній частині сучасного Китаю, на території Синьцзян-Уйгурського автономного району. Некрополь, умовно названий Малим річковим кладовищем № 5 (Small River Cemetery No. 5), розташований неподалік від висохлого русла річки в Таримському басейні (або западині), оточеному неприступними гірськими ланцюгами.

Велику частину цієї западини займає пустеля Такла-Макан. За часів існування Шовкового шляху подорожні намагалися обійти цей непривітний район вздовж північних чи південних кордонів пустелі. Вперше про знахідки мумій археологи почали повідомляти ще на початку XX століття. Мале річкове кладовищі № 5 було знову відкрито 1934 року шведським археологом Фольке Бергманом, а потім про нього забули на 66 років. Потім некрополь знову виявили китайські археологи, які проводили тут розкопки в 2003-2005 роках. Виявлені ними мумії виявилися найдавнішої знахідкою в Таримської западині. Радіовуглецевий аналіз, проведений фахівцями з Пекінського університету, показав, що найдавніші останки налічують 3980 років.

Коли китайські археологи дійшли до п'ятого шару поховань, то виявили близько 200 стовпів, висота яких сягала 4 метрів. Вони були вкриті чорно-червоними малюнками і нагадували весла величезного корабля. Під кожним таким стовпом перебували човни, перевернуті догори дном і покриті волячими шкурами. А під кожною човном лежали останки людей, на яких збереглася навіть одяг, в якій люди були поховані. У них, наприклад, було капелюхи, прикрашені пір'ям і дивно нагадують головні убори жителів гірських областей Тіролю. Збереглися і вовняні плащі з пензликами, і шкіряне взуття. Крім того, під кожною човном лежав поховальний інвентар, у тому числі плетені кошики, майстерно вирізані маски і пучки хвойники, рослини, яке використовувалося або в ритуальних, або в медичних цілях.

Культ родючості[ред.ред. код]

У жіночих похованнях археологи виявили дерев'яні зображення фалосів, виконаних практично в натуральний розмір. Порівнявши ці знахідки з виявленими чотириметровими стовпами, археологи дійшли висновку, що вони теж були фалічними символами. Більше того, над човнами з останками чоловіків височіли стовпи з плоскими верхівками, які спочатку дослідники взяли за подобу весел. Але пізніше вони переглянули свої висновки і прийшли до висновку, що ці стовпи символізували піхву. Судячи з усього, у цього народу існував розвинений культ родючості. Антрополог Артур Вульф (Arthur Wolf) з Стенфорда також припустив, що стовпи символізували соціальний статус померлого.

Поруч з некрополем дослідники не змогли знайти жодного поселення. Можливо, люди жили досить далеко від свого кладовища і припливали сюди звідкись на човнах по ще існувавшу в давнину річці. Вони, можливо, жили тут до тих пір, поки озера і річки не стали висихати, а приблизно до 400 року або вимерли, або пішли з посушливої ​​області в інші землі.

Мова, на якій говорили ці люди, вченим невідома. Поте, за припущеннями дослідників, вони могли говорити на якійсь з тохарських мов (група індоєвропейських мертвих мов). У всякому разі, археологи знаходили в Таримській западині рукописи, написані на тохарських мовах, проте датовані пізнішим періодом — 500-900 роках.

Походження таємничого народу[ред.ред. код]

Дивний той факт, що приблизно 200 мумій з цього кладовища мають риси європеоїдної раси. У 2007 році генетичний аналіз останків деяких добре збережених мумій провів Лі Цзінь (Li Jin), генетик з Фуданьського університету. Він виявив в ДНК мумій маркери, що вказують на їх походження зі Східної чи навіть, можливо, з Південної Азії.

Але нещодавно китайські дослідники на чолі з доктором Хуей Чжоу (Hui Zhou) з Цзіліньського університету в Чанчуні провели новий генетичний аналіз Таримських мумій і дійшли висновку, що у цих людей було змішане походження: дослідники виявили європейські і сибірські генетичні маркери.

У всіх чоловіків, останки яких були проаналізовані, фахівці знайшли Y-хромосоми, сьогодні характерні для жителів Східної Європи, Центральної Азії та Сибіру, ​​проте вельми рідкісні в Китаї. Мітохондріальні ДНК, які передаються по жіночій лінії, також вказують на Сибір і Європу. Так як виявлені Y-хромосоми і мітохондріальні ДНК мають давнє походження, доктор Чжоу дійшов висновку, що жителі Європи і Сибіру поріднилося, перш ніж прийти в римський басейн близько 4000 років тому.

Лоуланська красуня[ред.ред. код]

Лоуланською красунею прозвали одну з найдавніших Таримських мумій. Вона належить молодій жінці європеоїдної раси (високий зріст 180 см і пасма русявого волосся) і знайдена в 1980 році на околицях Лоулань. Приблизний вік 3800 років. Мумія зберігається в музеї Синьцзян-Уйгурського автономного району в місті Урумчі. Поруч з лоуланьською красунею знайдено поховання 50-річного «Черченського чоловіка» з заплетеним у дві коси волоссям і 3-місячної дитини з «пляшечкою» із коров'ячого рогу і соскою з овечого вимені. Також були знайдені артефакти: решето, ковпак, ткана сумка з зернами пшениці. Імовірно, поховання належить древнім індоєвропейцям (афанасієвської культури або тохарів).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]