Перейти до вмісту

Амріта Шер-Гіл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Амріта Шер-Гіл
अमृता शेरगिल
Народження30 січня 1913(1913-01-30)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Будапешт, Угорське королівство, Австро-Угорщина[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть5 грудня 1941(1941-12-05)[1][2][…] (28 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
 Лахор, Пенджаб[d], Британська Індія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Британська Індія Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрпортретний живописd[5] і автопортрет[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняНаціональна вища школа красних мистецтв і Академія Ґранд-Шом'єр Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожниця Редагувати інформацію у Вікіданих
Напрямокмодернізм[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ТвориSelf-Portrait as Tahitiand і Three Girlsd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоUmrao Singh Sher-Gild[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиMarie Antoinette Gottesmand Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриIndira Sundaramd Редагувати інформацію у Вікіданих
Роботи в колекціїМеморіал Вікторії, National Gallery of Modern Artd, National Gallery of Modern Art, Bengalurud, Lahore Museumd і Kiran Nadar Museum of Artd Редагувати інформацію у Вікіданих

CMNS: Амріта Шер-Гіл у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Амріта Шер-Гіл (*अमृता शेरगिल, 30 січня 1913 — 5 грудня 1941) — індійська художниця XX ст.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася у Будапешті в родині сикхського аристократа Умрао Сінґха Шер-Гіла та оперної співачки Марії Антаунети Готтесман угорсько-єврейського походження. У 1921 році родина переїздить до Шімли (Індія). У 1923 році разом із матір'ю на деякий час переїздить до Флоренції, де вивчає італійську скульптуру, проте у 1924 році повертається до Індії.

У 1929 році вступає до академії паризької Гранд-Шомьєр, а 1930-го переходить до Школи витончених мистецтв у Парижі, де навчається до 1934 року.

У 1936 році повертається до Індії. Протягом 1937 року подорожує південною Індією, де знаходить натхнення для своїх робіт.

У 1938 році Амріта Шер-Гіль одружилася зі своїм двоюрідним братом Віктором Іганом та оселяється у Горакхпурі (сьогодні штат Уттар-Прадеш). Тут підтримувала листування та зустрічалася з Джавахарлалом Неру, родиною Тагорів, Махатмою Ганді.

У вересні 1941 року з чоловіком переїздить до Лахора. Втім, за кілька днів до відкриття своєї першої персональної виставки впала в кому й 5 грудня померла.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У 1931 році Шер-Гіль була ненадовго заручена з Юсуфом Алі Ханом, але поширювалися чутки, що вона також мала роман зі своїм двоюрідним братом і пізнішим чоловіком Віктором Іганом.[8] Її листи розкривають її одностатеві зв'язки.[9]

Творчість

[ред. | ред. код]
Картина «Сон». 1932 р.
«Лежача оголена», 1933 р.

Амріта Шер-Гіл вдало поєднує західну і східну культуру. У її творчості помітний вплив французьких художників, зокрема Гогена. Талановита художниця створила в Парижі низку картин, удостоєних премій (Золота медаль за подвійний портрет «Мати і сестра художниці»).

Темою більшості робіт Шер-Гіль є Схід очима європейця («Туалету нареченої», 1937 року). Водночас в Індії відбувається перелам у творчості Шер-Гіл, яка, досягнувши впевненої і зрілої майстерності, все більш схиляється до національних сюжетів, східної декоративності колірних плям, площинності і монументальної простоти силуету. Однак простота не перетворюється на спрощеність. Захоплює здатність художниці до узагальнень, психологізм, достовірність і переконливість образів.

У залишеному Шер-Гіл художньому спадку немає міфології та історії, а переважають жанр і портрет. Вона багато і з захопленням писала в індійських селах («Діти, що плетуть кошики», «Продавці бананів», «Верблюди і люди на привалі»).

У 1935 році в передгір'ях Гімалаїв вона створила диптих «Люди з пагорбів». Переконливо мовчазні «Чоловіки з пагорбів» (права частина диптиха) — з темними обличчями, закутані в грубошерсті плащі. Шер-Гіл вдається створити глибоко психологічні образи, що розкривають внутрішній світ індійських селян. Шер-Гіл схоплює соціальну сутність явищ, в багатьох її роботах відчувається печаль гнобленого століттями народу. Гостро-виразна худа фігурка «Одруженої дівчинки» (1936 рік), її страдницьке обличчя з припухлими губами і сумними очима дитини, позбавленої радощів дитинства. Цей образ — один з найсильніших не лише у творчості Шер-Гіл, але і у всьому сучасному мистецтві Індії.

Художниця володіла колористичним даром. Її полотна рясніють спалахами улюблених нею теплих тонів — червоних, малинових, помаранчевих («Сільські гойдалки», 1940 рік). Особливо велику увагу вона приділяла колірним пошукам в останні роки життя (наприклад, червоно-сірий, з білою дзвіницею «Угорський ринок», 1939 рік, «Угорський цвинтар», 1939 рік). Трактуючи композицію мальовничо узагальнено, часто ігноруючи світлотінь, Шер-Гіл досягає в пейзажі монументальності і декоративності не меншої, ніж у портреті.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Amrita Sher-Gil
  3. Benezit Dictionary of ArtistsOUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  4. SNAC — 2010.
  5. а б https://sophia.smith.edu/global-modern-women-artists/amrita-sher-gil/biography/
  6. https://www.christies.com/features/Amrita-Sher-Gil-6132-1.aspx
  7. https://web.archive.org/web/20230202163725/http://www.betterphotography.in/perspectives/great-masters/umrao-singh-sher%E2%80%91gil/14773/
  8. Singh, Rani. Undiscovered Amrita Sher-Gil Self-Portrait And Rare Indian Emerald Bangles Up For Auction. Forbes. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 14 травня 2017.
  9. Sarkar, Sonia. A life not so gay. Telegraph India. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 23 червня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Deepak Ananth: Amrita Sher-Gil: eine indische Künstlerfamilie im 20. Jahrhundert, Schirmer Mosel, München 2006, ISBN 978-3-8296-0269-3 (anlässlich der Ausstellung über Amrita Sher-Gil im Haus der Kunst, München)
  • Amrita Sher-Gil: An Indian Artist Family of the Twentieth Century, by Vivan Sundaram, 2007, Schirmer/Mosel. ISBN 3-8296-0270-7