Анна Альчук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анна Олександрівна Альчук
Анна Александровна Альчук
Ім'я при народженні Михальчук Анна Олександрівна
Народилася 28 травня 1955(1955-05-28)
с.Бошнякове, Вуглегірський район, Сахалінська область, Російська РФСР, СРСР СРСР
Померла 21 березня 2008(2008-03-21) (52 роки)
Берлін, Німеччина
Громадянство Росія Росія
Діяльність поетеса, художниця, фотограф
Сфера роботи поезія
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова (1978)
Мова творів Російська
Жанр візуальна поезія
Членство ПЕН-клуб
У шлюбі з Mikhail Ryklin[d]
Нагороди
Премії Міжнародна відмітина імені батька російського футуризму Давида Бурлюка

Анна Олександрівна Альчук (справжнє ім'я Анна Олександрівна Михальчук, 28 травня 1955(19550528), с. Бошнякове, Вуглегірський район, Сахалінська область, Російська РФСР — 21 березня 2008, Берлін, Німеччина) — російська поетеса, художниця та фотограф.


Біографія[ред. | ред. код]

З 1973 по 1978 рік вчилася в МГУ. З 1987 по 1988 рік видавала самвидавські журнали «Парадигма» (спільно з Глібом цвіли) і «МДП». В кінці 1980-х долучилася до групи московських художників і поетів — концептуалістів та брала участь в їх перших виставках. Пізніше виступала з музично-поетичними уявленнями, наприклад, з культовим джазовим музикантом Сергієм Лєтовим та ансамблем «Три О». Була учасницею та організатором багатьох виставок, музично-поетичних перформансів, поетичних фестивалів як в Росії, так і за кордоном. У 1994 організувала свій власний «поетичний ансамбль», в уявленнях якого поєднувалися елементи музики та поезії. Вважається визнаним майстром візуальної поезією і перформансу. Була також куратором сайту «Жінки і новаторство в Росії».

Альчук була членом Спілки літераторів Росії, російського ПЕН-клуба, Міжнародної академії зауми (2002). Вірші та візуальні тексти Анни Альчук публікувалися в журналах «Черновик», «Новое литературное обозрение». Її статті та есе про візуальної поезії та про сучасному образотворчому мистецтві публікувалися в провідних журналах Росії, в тому числі в журналі «Иностранная литература». Вона була редактором-укладачем збірки статей «Жінка і візуальні знаки» (2000). Її тексти перекладено багатьма мовами. Виставки її художніх робіт були організовані як в Росії, так і у Великій Британії, Німеччині, Угорщині та Швеції.

Анна Альчук була однією з обвинувачених в процесі над організаторами виставки «Обережно, релігія!» В музеї Сахарова (січень 2003), визнаної судом ображає почуття віруючих. Процес над організаторами виставки тривав близько двох років. Директор Музею і громадського центру імені Сахарова Юрій Самодуров і співробітниця центру Людмила Василовська були визнані Таганський судом Москви винними в розпалюванні національної та релігійної ворожнечі (ст. 282 КК РФ); з кожного з них було стягнуто штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Обвинувачені у тій же статті Анна Альчук була виправдана. У тому ж році Анна Альчук та її чоловік вирішили емігрувати до Німеччини через негативний тиск з боку російських ЗМІ.

З листопада 2007 року жила в Берліні разом з чоловіком, філософом Михайлом Рикліном. 21 березня 2008 року Анна Альчук, вийшовши на прогулянку, зникла. 10 квітня 2008 року її тіло було виявлено в річці Шпрее. Її чоловік впевнений в цьому, що його дружина скоїла суїцид через втрату батьківщини та постійних обвинувачень з боку російських ЗМІ.

Твори[ред. | ред. код]

Збірки поезій[ред. | ред. код]

  • Дванадцять ритмічних пауз. — М .: Видавництво Е. Пахомовой, 1994.
  • Рух. — М .: Еслан, 1999.
  • Не БУ (Вірші 2000—2004). — М .: Бібліотека журналу «Футурум АРТ», 2005.
  • Збори віршів. — М .: Новое литературное обозрение, 2011 року.

Есе[ред. | ред. код]

  • Жінка і візуальні знаки. Вибрані есе. — М .: 2000.

Збірники[ред. | ред. код]

  • Великий Генріх. Сапгир і про Сапгіра, 2003