Антоніу Перейра ді Еса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антоніу Перейра ді Еса
General Pereira d'Eça.jpg
Народився 31 березня 1852(1852-03-31)
Лісабон, Королівство Португалія
Помер 6 листопада 1917(1917-11-06) (65 років)
Лісабон, Португалія
Громадянство
(підданство)
Flag of Portugal.svg Португалія
Діяльність полководець
Учасник Перша світова війна
Військове звання генерал
Нагороди
Grand Cross of the Order of the Colonial Empire

Антоніу Жуліу да Кошта Перейра ді Еса GCIC (порт. António Júlio da Costa Pereira de Eça; 31 березня 1852, Лісабон — 6 листопада 1917, відомий як Перейра д'Еса) — був генералом португальської армії, колоніальним адміністратором та колоніальним і військовим міністром (1914-1915)[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Антоніу Жуліу да Коста Перейра де Еша народився в 1852 році. Випускник Військового колегіуму. Вступив до португальської армії 22 липня 1869 року. Пройшов курс артилерії і отримав звання прапорщика 27 грудня 1876 року.

Протягом своєї кар’єри він виконував кілька місій в португальській колоніальній адміністрації: на посаду капітана, інтегрованого в експедиційні сили, його призначили, за вказівкою Музінью де Альбукерке, губернатора округу Лоренсу-Маркеш (1896), беручи участь у битви при Мапулангуене (Мозамбік) у 1897 як майор, він також був начальником штабу у Кабо-Верде (1903); і генерал-губернатором Анголи (1915-1916) у цей період, він командував португальськими військами, які були відправлені як підкріплення після програної битви при Науліли та повстання корінних народів, яке відбулося за цим.

У Португалії він боровся з монархічними заколотами після створення Португальської Республіки, в цей період, він надавав відповідні послуги новому режимові, що запобігли поширенню актів заколоту в Віана-ду-Каштелу. У 1913 році він отримав звання генерала, будучи директором Арсеналу армії[2].

9 лютого 1914 він був призначений військовим міністром, посаду, яку він займав, коли вибухнула Перша світова війна. Він був прихильником участі португальців в європейській війні, на боці союзників, однак не вся урядова більшість погодилася з цією позицією, і участь було відкладено. Отже, Перейра де Еса 12 грудня 1914 року, повертається до своїх військових обов'язків[2].

Коли в лютому 1915 небезпека німецьких набігів на південну Анголу зросла, уряд Португалії визнав бажаність посади генерального офіцера, відповідального за військові дії в цьому регіоні. Тоді генерал Перейра д'Еса був обраний диктаторським урядом Пімента де Кастро на зміну Алвешу Рокадушу і виїхав до Анголи, прибувши до Луанди 21 березня 1915. Він прийняв функції нового губернатора Анголи та командувача експедиційними силами, посаду в якому він замінив генерала Нортона де Матуша[1].

Вже 7 липня того ж року португальські сили знову зайняли Хумбе на півдні Анголи не зустрівши опору. Як і 9 липня, збройні сили німецької Південно-Західної Африки під командуванням генерала Віктора Франке здалися генералу Луїсу Боті, головнокомандувачу силами Південно-Африканського союзу, завданням генерала Перейра д'Еса стає придушення повстання корінних народів на чолі з Мандуме я Ндемуфайо, який повстав проти присутності португальців в регіоні.

Німецька колонія здалася 15 серпня колоні під командуванням генерала Перейри д'Еси, він тепер з головною місією покласти край повстанню населення Уїла, знову займаючи форт Куамато. Між 18 і 20 серпня відбулася битва при Монгуа, в якому головна колона експедиційних сил під командуванням генерала Перейри д'Еси розсіює атаку місцевих повстанців на джерела води Монгуа, захоплені днем раніше[3]. Перемога португальців в цієї битві знаменує собою кінець повстання, починаючи період відносного спокою, який після смерті Мандуми в 1917 році триватиме понад 40 років до 1960-х років, коли збройний опір португальської присутності було відновлено в контексті португальської колоніальної війни. Після закінчення пацифікації повстання на півдні Анголи генерал Перейра д'Еса повернувся хворим і виснаженим до Лісабона. 16 листопада 1915 він прийняв командування 1-ї армійської дивізією в Лісабоні, де він помер в 1917.

14 липня 1932 року посмертно нагороджений Великим Хрестом Ордену колоніальної імперії[4].

Його ім'я було пов'язане з ВМС, враховуючи той факт, що під час його відрядження у південній Анголі він мав під своїм командуванням батальйон ВМС яким командував перший лейтенант Афонсу Серкейра, дії якого заслужило йому декілька відзнаків. У своєму заповіті він заповів свій меч військово-морському флоту Португалії, який знаходиться у морському музеї Лісабону. Військово-морський флот присвятив йому корвет NRP General Pereira d'Eça[2].

На честь нього був названий місто Перейра д'Еса (сучасна Онджива) на півдні Анголи в районі Кунене, приблизно в 13 км від кордону з Намібією.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Pereira de Eça, Relatorio apresentado ao Parlamento pelo Ministro da Guerra, Lisboa, Imprensa Nacional, 1915.
  • Pereira de Eça, Campanha do sul de Angola em 1915; relatório do general Pereira de Eça, Lisboa, Imprensa Nacional, 1921.
  • Pereira de Eça, A campanha do sul de Angola. Relatório do general Pereira de Eça, com um estudo politico de João de Castro, e uma carta do general João Jalles, Lisboa, Tip. Lusitânia, 1922.
  • Alberto de Almeida Teixeira, O general Pereira de Eça no Cuanhama. Colecção pelo Império, n.º 16, Divisão de Publicações e Biblioteca, Agência Geral das Colónias (Lisboa), 1935.

Посилання[ред. | ред. код]