Архієпархія Санса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Архієпархія Санса
Archidioecesis Senonensis
Санський собор, Санс, Франція
Санський собор, Санс, Франція
Церква католицтво
Обряд Латинський
Країна Франція Франція
Головне місто Осер
Дата заснування 240
Площа 7 460 км²
Населення 332 566 осіб
Катедральний собор Санський собор
Митрополія Церковна провінція Діжона
catholique-lyon.cef.fr
CMNS: Архієпархія Санса у Вікісховищі
Розташування архієпархії Санса
Кафедральний собор святого Стефана, Осер, Франція
Базиліка в місті Везле, Франція
Карта єпархії Осера, 1741

Архієпархія Са́нса (лат. Archidioecesis Senonensis) — архієпархія Римо-католицької церкви з центром у місті Осер, Франція. Архієпархія Санса розташовується в історичному регіоні Бургундія та поширює свою юрисдикцію на територію департаменту Йонна. Архієпархія Санса входить до складу церковної провінції Діжона. Кафедральним собором архієпархії Санса є Санський собор. Резиденція єпископа розміщується в місті Осер.

Історія[ред. | ред. код]

Єпархія Санса була заснована 240 року. Церковна традиція приписує поширення християнства в Бургундії святим Савініану та Потенціану. Першим єпископом, який згадується в історичних джерелах, є Агрецій, який називається в цих документах тринадцятим єпископом міста Санса. Агрецій займав кафедру Санса 475 року. У IV столітті єпархія Санса була зведена в ранг архієпархії. На той час до митрополії Санса входили єпархії міст Шартр, Осер, Мо, Париж, Орлеан, Невер і Труа.

2 січня 876 року Римський папа Іван VIII призначив архієпископа Санса апостольським вікарієм Галлії та Німеччини.

1140 року архієпископ Анрі засудив вчення П'єра Абеляра. З вересня 1163 до квітня 1165 року Санс був резиденцією папи Олександра III. З XII століття почалось поступове зниження політичного і церковного значення Санса, який почав поступатись Ліону й Парижу. В останньому десятилітті XII століття архієпископ Мішель де Корбей боровся з маніхейським рухом, що поширився в його архієпархії. Цей рух було засуджено на місцевому синоді 1198 року.

1622 року з архієпархії Санса виділилась єпархія Парижа, що у подальшому стала архієпархією.

Після Французької революції та прийняття закону «Цивільний устрій духовенства» статус архієпархії Санса було знижено до рівня єпархії. 29 листопада 1801 року після укладення конкордату з Францією папа Пій VII видав буллу Qui Christi Domini, якою ліквідував єпархію Санса, а її територію передав архієпархії Парижа.

Після конкордату, укладеного 1817 року, єпархія Санса була відновлена, проте це рішення Ватикану не було затверджено у французькому Парламенті. Юридично єпархія Санса була відновлена 6 жовтня 1822 року буллою Paternae charitatis папи Пія VII. На території колишньої єпархії Осера була реорганізована відновлена архієпархія Санса. До митрополії Санса були приєднані єпархії Труа, Невера та Мулена.

6 червня 1823 року папа Пій VII видав буллу Antissioderensi ecclesiae, який надав архієпархії Санса право додавати до своєї назви місто Осер.

З XIX століття в Сансі почали посилюватись ідеї антиклерикалізму, який значно вплинув на ситуацію в архієпархії до такої міри, що вже наприкінці XX століття територія архієпархії Санса почала розглядатись Святим Престолом як місіонерська територія. Нині чисельність вірян в архієпархії Санса у порівнянні з іншими французькими єпархіями характеризується найнижчим відсотком (60% від загальної кількості населення). Для місіонерської діяльності 15 серпня 1954 року Святий Престол започаткував спеціальну місіонерську структуру — територіальну прелатуру під назвою «Місія Франції», центр якої почав розміщуватись на території архієпархії Санса в місті Понтіньї.

1973 року кафедра архієпархії Санса була переведена з Санса до міста Осер.

З 1996 року архієпископ Санса є також ординарієм Територіальної прелатури французьких місій.

6 грудня 2002 року увійшла до складу церковної провінції Діжона.

Ординарії архієпархії[ред. | ред. код]

  • святий Савініан;
  • святий Потенціан
  • Леонтій;
  • Северин (344);
  • Аудакт;
  • Геракліан;
  • Лунарій;
  • Симпліцій;
  • святий Урсіцин
  • Теодор;
  • Сіклін;
  • святий Амвросій;
  • святий Агрицій (475);
  • святий Іраклій I
  • святий Павло;
  • святий Лев (533–538);
  • Конститут (549–573);
  • святий Анфім (581–585);
  • святий Луп I (614);
  • Хоноберт;
  • Ріхер I (627);
  • Гільдегарій (632–637);
  • Арментарій (650–654);
  • святий Арнульф;
  • святий Еммон (660–668);
  • святий Гундеберт;
  • Ламберт (680–683);
  • святий Вульфран (683);
  • святий Гаугерік (696);
  • святий Еббон (711);
  • Мерульф;
  • Ардоберт (744);
  • Луп II (765);
  • Вілліхарій (769);
  • Годескальк;
  • Петро I;
  • Віллебальд;
  • Бернар (797);
  • Рагімбер;
  • Магн (797–817);
  • Єремія (822–828);
  • святий Альдерік (836);
  • Ганелон (837–865);
  • Егілон (866–871);
  • Ансегіз (871–883);
  • Еврард (884–887);
  • Готьє I (887–923);
  • Готьє II (923–927);
  • Аудальд (927–932);
  • Гільйом I (932–938);
  • Герлер (938–954);
  • Гільдеман (954–958);
  • Аршамбо де Труа (958–967);
  • святий Анастасій (967–977);
  • Севін (978–999);
  • Леотерік (999–1032);
  • Гельдуїн (1032–1049);
  • Майнард (1049–1062);
  • Ріхер II (1062–1096);
  • Даїмберт (1097–1122);
  • Анрі I Сангліє (1122–1142);
  • Юг де Тусі (1142–1168);
  • Гільйом де Блуа (1169–1176);
  • Гі I де Нуайє (1176–1193);
  • Мішель де Корбейль (1194–1199);
  • П'єр де Корбейль (1199–1221);
  • Готьє Ле Корню (1221–1241);
  • Жіль I Ле Корню (1241–1254);
  • Анрі Ле Корню (1254–1258);
  • Гільйом де Брос (1258–1267);
  • П'єр де Шарні (1267–1274);
  • П'єр д'Анізі (1274);
  • Жіль II Корню (1275–1292);
  • Етьєн Бекар де Пенуль (1292–1309);
  • Філіп Лепортьє де Маріньї (1310–1316);
  • Гільйом де Мелен (1316–1329);
  • П'єр Роже де Бофор-Тюренн (1329–1330) — майбутній римський папа Климент VI;
  • Гільйом II де Бросс (1330–1338);
  • Філіп де Мелен (1338–1345);
  • Гільйом II де Мелен (1345–1376);
  • Адемар Робер (1376–1384);
  • Гонтьє де Баньйо (1385);
  • Гі де Руа (1386–1390);
  • Гільйом де Дорман (1390–1405);
  • Жан де Монтегю (1406–1415);
  • Анрі де Савуазі (1416–1422);
  • Жан де Нантон (1422–1432);
  • Луї де Мелен (1432–1474);
  • Етьєн-Трістан де Салазар (1474–1518);
  • Етьен Понше (1519–1525);
  • Антуан Дюпра (1525–1535);
  • Луї де Бурбон-Вандом (1536–1557);
  • Жан Бертран (1557–1560);
  • Луї де Гіз (1560–1562);
  • Ніколя де Пеллеве (1562–1594);
  • Рено де Бон (1594–1606);
  • Жак Даві (1606–1618);
  • Жан Даві дю Перрон (1618–1621);
  • Октав де Сен-Ларі де Бельгард (1621–1646);
  • Луї-Анрі де Пардайян де Гондрен (1646–1674);
  • Жан де Монпеза де Карбон (1674–1685);
  • Ардуен Фортен де Ла Огет (1685–1715);
  • Дені-Франсуа Бутільє де Шавіньї (1715–1730);
  • Жан-Жозеф Ланге де Жержі (1730–1753);
  • Поль д'Альбер де Люїн (1753–1788);
  • Етьєн Шарль де Ломені де Брієнн (1788–1790);
  • Антуан-Луї-Анрі де Ла Фар (1817–1829);
  • Блаженний Шарль-Андре-Туссен-Брюно де Рамон-Лаланд (09.01.1830 — 10.04.1830);
  • Жан-Жозеф-Марі-Віктуар де Коснак (1830–1843);
  • Меллон де Жоллі (19.11.1867 — 22.04.1867);
  • Віктор-Фелікс Бернаду (1867–1891);
  • П'єр-Марі-Етьєн-Гюстав Арден (1892–1911);
  • Жан-Віктор-Еміль Шенелон (1912–1931);
  • Моріс Фельтен (1932–1935);
  • Фредерик-Едуар-Каміль Ламі (1936–1962);
  • Рене-Луї Марі Стурм (1962–1977);
  • Ежен-Марі Ерну (1977–1990);
  • Жерар-Дені-Огюст Дефуа (1990–1995);
  • Жорж-Едмон-Робер Жільсон (1196–2004);
  • Ів-Франсуа Патенотр (31.12.2004 — дотепер).

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Архієпархія_Санса&oldid=39319148