Пій VII

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Слуга Божий
Пій VII
(Pius PP. VII)
Pius VII.jpg
C o a Pio VII.svg
У миру Барнаба Нікколо Марія Луїджі К'ярамонті
Народився 14 серпня 1742
Чезена, Чезена, Провінція Форлі-Чезена, Емілія-Романья, Італія
Початок понтифікату 14 березня 1800
Інтронізація 21 березня 1800
Кінець понтифікату 20 серпня 1823
Попередник Пій VI
Наступник Лев XII


Портали: Католицтво


Пій VII (світське ім'я: Барнаба Нікколо Марія Луїджі граф К'ярамонті, італ. Barnaba Niccolò Maria Luigi Chiaramonti) (*14 серпня 1742—† 20 серпня 1823) — 251-й папа римський з 1800 року по 1823 рік.

Біографія[ред.ред. код]

Барнаба Нікколо Марія Луїджі, граф К'ярамонті народився 14 серпня 1742 в Чезені в шляхетній родині, був наймолодшою дитиною в сім'ї. Його батьками були граф Шипіоне (Сціпіон) К'ярамонті (30.04.1698 - 13.09.1750) та маркіза Джованна Короната Ґіні (пом. 22.11.1777). Через свою мати він був близьким родичем свого попередника на папському престолі - Пія VI (Джованні Анджело Браскі). Два його брати були єзуїтами, два інших — капуцинами, а мати, коли залишилася вдовою, стала кармеліткою. Барнаба К'ярамонті вступив 21 вересня 1765 року в орден св. Бенедикта, взявши собі чернече ім'я Григорій (італ. Gregorio). Навчався в Падуї, Пармі та Римі. 16 грудня 1782 його номіновано, а 21 грудня того ж року й призначено єпископом у Тіволі, у 1785 став єпископом в єпархії Імола (1785-1816) та кардиналом-священиком титулярної церкви Сан Каллісто в Римі (1785-1800).

Понтифікат[ред.ред. код]

Після смерті Пія VI, який був арештований французами та вивезений у фортецю Валанс, конклав зібрався 30 листопада 1799 року у Венеції в бенедиктинському монастирі Сан Джорджіо Маджоре відповідно до передсмертного рішення папи. Головував на конклаві видатний юрист кардинал-диякон Ерколе Консальві, який пізніше як державний-секретар зіграв не останню роль у підтримці авторитету апостольської столиці. Головними кандидатами на папську тіару було троє кардиналів, однак проти двох з цих кандидатів різко виступила Австрія. Таким чином жоден з них не міг набрати необхідну кількість голосів. На чотирнадцятий тиждень безуспішних виборів кардинал Жан-Сіфрен Морі запропонував кандидатуру кардинала К'ярамонті як компромісну. 14 березня 1800 року його обрали новим Папою. У 1801 Наполеон Бонапарт відновив Папську державу. Папа повернувся в Рим і приступив до реорганізації своєї держави. 15 липня 1801 він підписав з Наполеоном конкордат, який у XIX і навіть у XX столітті служив зразком для інших договорів, укладених апостольською столицею з багатьма країнами Європи та Латинської Америки. У 1804 папа приїхав в Париж на ритуал коронації Наполеона. Однак не папа, а особисто сам імператор коронував себе і свою дружину Жозефіну. У 1805 Пій VII всупереч волі Наполеона I повернувся в Рим. З цього часу зросла напруга між папою і імператором, який вважав папську державу своїм леном і розпоряджався церковним майном на свій розсуд. У 1808 французькі війська знову зайняли Рим. У 1809 імператор приєднав папську державу до Франції, а Рим оголосив вільним містом. Папа засудив «грабіжників спадщини св. Петра», не називаючи, проте, імені імператора. 5 липня 1809 французькі військові власті вивезли папу в Савону, а потім — у Фонтенбло під Парижем. На Пія VII чинили тиск, щоб він відмовився від Папської держави і повністю підкорився імператорській владі. Королем Риму став син Наполеона І від другого шлюбу (з Марією Луїзою Габсбург) - Наполеон II. Після поразки у Росії Наполеон I вирішив пом'якшити свої вимоги і укласти новий конкордат з Пієм VII. У січні 1814 Наполеон І наказав вивезти папу з Савони, а пізніше повністю його звільнив. На Віденському конгресі, зібраному після падіння Наполеона І, кардинал Консальві знову домігся визнання папи головою Папської держави і всього католицького світу. У 1814 Пій VII відновив орден єзуїтів. В останні роки його правління ініціатива була в руках головним чином кардинала Консальві, який вів дипломатичні переговори, забезпечуючи апостольській столиці можливість подальшого вільного керівництва католицькою церквою. Однак справа не дійшла до укладення нового конкордату з Францією, де аж до 1905 діяли умови наполеонівського конкордату з додатками (так званими органічними статтями), самовільно введеними імператором. Незважаючи на прохолодні стосунки з сім'єю Наполеона І, папа дав їй політичний притулок після його поразки. В 1822 році Пію VII виповнилось 80 років і його здоров'я помітно погіршилося. 6 липня 1823 він впав у своїй резиденції та зламав стегно, після чого він був прикутий до ліжка. В останні тижні свого життя він часто втрачав свідомість та марив.
Похований в крипті Собору Святого Петра.

В 2007 році розпочався процес його беатифікації.

Посилання[ред.ред. код]