Пій VII

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Слуга Божий
Пій VII
(Pius PP. VII)
Pius VII.jpg
C o a Pio VII.svg
У миру Барнаба Нікколо Марія Луїджі К'ярамонті
Народився 14 серпня 1742
Чезена
Початок понтифікату 14 березня 1800
Інтронізація 21 березня 1800
Кінець понтифікату 20 серпня 1823
Попередник Пій VI
Наступник Лев XII


Портали: Католицтво


Пій VII (світське ім'я: Барнаба Нікколо Марія Луїджі граф К'ярамонті, італ. Barnaba Niccolò Maria Luigi Chiaramonti) (*14 серпня 1742—† 20 серпня 1823) — 251-й папа римський з 1800 року по 1823 рік.

Біографія[ред.ред. код]

Барнаба Нікколо Марія Луїджі, граф К'ярамонті народився 14 серпня 1742 в Чезені в шляхетній родині, був наймолодшою дитиною в сім'ї. Його батьками були граф Шипіоне (Сціпіон) К'ярамонті (30.04.1698 - 13.09.1750) та маркіза Джованна Короната Ґіні (пом. 22.11.1777). Через свою мати він був близьким родичем свого попередника на папському престолі - Пія VI (Джованні Анджело Браскі). Два його брати були єзуїтами, два інших — капуцинами, а мати, коли залишилася вдовою, стала кармеліткою. Барнаба К'ярамонті вступив 21 вересня 1765 року в орден св. Бенедикта, взявши собі чернече ім'я Григорій (італ. Gregorio). Навчався в Падуї, Пармі та Римі. 16 грудня 1782 його номіновано, а 21 грудня того ж року й призначено єпископом у Тіволі, у 1785 став єпископом в єпархії Імола (1785-1816) та кардиналом-священиком титулярної церкви Сан Каллісто в Римі (1785-1800).

Понтифікат[ред.ред. код]

Після смерті Пія VI, який був арештований французами та вивезений у фортецю Валанс, конклав зібрався 30 листопада 1799 року у Венеції в бенедиктинському монастирі Сан Джорджіо Маджоре відповідно до передсмертного рішення папи. Головував на конклаві видатний юрист кардинал-диякон Ерколе Консальві, який пізніше як державний-секретар зіграв не останню роль у підтримці авторитету апостольської столиці. Головними кандидатами на папську тіару було троє кардиналів, однак проти двох з цих кандидатів різко виступила Австрія. Таким чином жоден з них не міг набрати необхідну кількість голосів. На чотирнадцятий тиждень безуспішних виборів кардинал Жан-Сіфрен Морі запропонував кандидатуру кардинала К'ярамонті як компромісну. 14 березня 1800 року його обрали новим Папою. У 1801 Наполеон Бонапарт відновив Папську державу. Папа повернувся в Рим і приступив до реорганізації своєї держави. 15 липня 1801 він підписав з Наполеоном конкордат, який у XIX і навіть у XX столітті служив зразком для інших договорів, укладених апостольською столицею з багатьма країнами Європи та Латинської Америки. У 1804 папа приїхав в Париж на ритуал коронації Наполеона. Однак не папа, а особисто сам імператор коронував себе і свою дружину Жозефіну. У 1805 Пій VII всупереч волі Наполеона I повернувся в Рим. З цього часу зросла напруга між папою і імператором, який вважав папську державу своїм леном і розпоряджався церковним майном на свій розсуд. У 1808 французькі війська знову зайняли Рим. У 1809 імператор приєднав папську державу до Франції, а Рим оголосив вільним містом. Папа засудив «грабіжників спадщини св. Петра», не називаючи, проте, імені імператора. 5 липня 1809 французькі військові власті вивезли папу в Савону, а потім — у Фонтенбло під Парижем. На Пія VII чинили тиск, щоб він відмовився від Папської держави і повністю підкорився імператорській владі. Королем Риму став син Наполеона І від другого шлюбу (з Марією Луїзою Габсбург) - Наполеон II. Після поразки у Росії Наполеон I вирішив пом'якшити свої вимоги і укласти новий конкордат з Пієм VII. У січні 1814 Наполеон І наказав вивезти папу з Савони, а пізніше повністю його звільнив. На Віденському конгресі, зібраному після падіння Наполеона І, кардинал Консальві знову домігся визнання папи головою Папської держави і всього католицького світу. У 1814 Пій VII відновив орден єзуїтів. В останні роки його правління ініціатива була в руках головним чином кардинала Консальві, який вів дипломатичні переговори, забезпечуючи апостольській столиці можливість подальшого вільного керівництва католицькою церквою. Однак справа не дійшла до укладення нового конкордату з Францією, де аж до 1905 діяли умови наполеонівського конкордату з додатками (так званими органічними статтями), самовільно введеними імператором. Незважаючи на прохолодні стосунки з сім'єю Наполеона І, папа дав їй політичний притулок після його поразки. В 1822 році Пію VII виповнилось 80 років і його здоров'я помітно погіршилося. 6 липня 1823 він впав у своїй резиденції та зламав стегно, після чого він був прикутий до ліжка. В останні тижні свого життя він часто втрачав свідомість та марив.
Похований в крипті Собору Святого Петра.

В 2007 році розпочався процес його беатифікації.

Посилання[ред.ред. код]