Дамаскін (Аскаронський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дамаскін
Народився1703
Помер16 квітня 1769(1769-04-16)
Кострома, Московська губернія, Російська імперія
Діяльністьсвященник
Alma materКиєво-Могилянська академія
Посадаєпископ
Конфесіяправослав'я

Аскаро́нський Дем'ян (чернече ім'я Дамаскін; *1703, Київ — †16 квітня 1769, Кострома) — український релігійний діяч. Ректор Новгородської семінарії безпатріаршої РПЦ, архімандрит, проповідник, єпископ Костромський і Галицький РПЦ.

Біографія

[ред. | ред. код]

Походив із київської міщанської родини. Навчався у Києво-Могилянській академії. Був учасником «философического возмущения» 1733 р. разом з Тимофієм Александровичем, Василем Тодорським, Федором Яновичем та іншими студентами-філософами, що виступили на захист свого товариша Пантелеймона Чарнецького, несправедливо покараного префектом С. Калиновським.

23 грудня 1738 р. прийняв у Києво-Печерській Лаврі чернечий постриг.

15 травня 1739 р. став ієродияконом.

Еміграція до Московії

[ред. | ред. код]

1740 р. архієпископ Великоновгородський і Великолуцький Амвросій Юшкевич викликав Дем'яна для викладання в новоутвореній Новгородській семінарії.

3 17411742 навчального року читав там курс синтаксими, 17431744 навчального року — піїтики (поетики). Одночасно був проповідником.

1743 прийняв сан архімандрита Дерев'яницького Воскресенського монастиря (поблизу Новгорода), але викладання не полишав. По смерті одного з архімандритів члени Новгородської консисторії хотіли ввести Аскаронського до свого складу, однак Синод відмовив їм у цьому, посилаючись на те, що Дем'ян «одолжен в єпархій трудом сверх архимандрической должности — истолкованіем семиниристам и прочим приходящим катихизма, обученіем школьников и ставлеников, а в знатние праздники и викторіальние дни сказиваніем проповеди».

3 1746 р. — ректор Новгородської семінарії.

Був настоятелем кількох монастирів Новгородської єпархії: з 1744 р. — Антоніївського, при якому діяла семінарія, з 1748-го — Хотинського Спасо-Варлааміївського, з 1751 р. — Валдайського Богородицького Іверського. Не поривав зв'язків з Києво-Печерською Лаврою. Так, 11 жовтня 1756 в листі до архімандрита Києво-Печерської Лаври Л. Білоусовича він висловив вдячність за вислані йому з посильним книги: «Новий Завіт», «Апостол» і «Євангеліє» («у футлярі»). У відповідь Л. Білоусович повідомив, що КПЛ надсилає йому в подарунок за «синовську должность» ще ряд книг в оправі «под паргамент».

Архиєрейське служіння

[ред. | ред. код]

Висвячений 21 червня 1758 р. на єпископа Костромського і Галицького. За прикладом інших архієреїв-українців зібрав у своїй резиденції земляків з Києва.

У серпні 1758 р. викликав із Києво-Печерської Лаври ієромонаха Т. Сулиму й просив прислати за його кошт «добраго человека… для устроенія в кафедре моей економом», зазначаючи, що хоча він міг звернутися з подібним проханням до митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії, проте не зробив цього, оскільки «болше хочется имети своих, нежели чужих, сеже не для чего иного толко для чести и прославленій добрыми людми святыня нашея общыя матере, Кіевопечерскія лаври».

13 вересня 1760 р. повідомляв Києво-Печерську Лавру, як склалася доля викликаних осіб: Т. Сулиму він висвятив на архімандрита в Галицький Паїсіївський монастир, ієромонаха Єрофея призначив ігуменом у Железноборовський Предтеченський монастир (1760–1765 рр.). Ці монастирі вважалися найкращими в єпархії — «и не убогіе и спокойны». Єпископ опікувався і просвітництвом краю.

1757 р. реформував у семінарію школу, відкриту його попередником, єпископом Костромським і Галицьким С. Кулябкою, збудував для неї нове приміщення і забезпечив учителями з Києва.

Аскаронський підтримав митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії А. Малевича, який виступив проти секуляризації імператрицею Катериною II церковних земель і проти втручання світської влади у справи церкви.

У бібліотеці Костромської семінарії зберігався його рукопис «Толькованіе на 14 посланій Св. ап. Павла». До цієї бібліотеки перейшли й власні книги Дем'яна.

Помер у сані єпископа, похований у збудованій ним Костромській Лазаревській церкві.

Література

[ред. | ред. код]
  • Аскоченский В. И. Киев с… Академиею, ч. 2. К., 1856;
  • Самарянре В. А. Памятная книга… Кострома, 1868;
  • Титов Ф. И. Воспитанники Академии… ТКДА, 1911, кн. 2;
  • Корчмарик Ф. Б. Духовні впливи… Нью-Йорк, 1964.